Ох і дура ти, Мар'янка - Анна Лященко

Олексій

І начхати, що дружина колишня, та ми вже два роки як у розлученні, але двійнята Санька та Шурка — мої законні діти, і я їх дуже люблю! Зимові канікули вони мали провести зі мною. Але це тільки через місяць!! Про що я, до речі, зовсім забув.

- Христина! Якого дідька ти тут робиш??

- І тобі привіт, Льошенько! Діти, привітайте з татом!

Але їм і не треба нагадувати, вони й так уже на руках у мене, обидва.

- А це твоя нова? – Христина недбало киває у бік Мар'яни.

Я не встигаю нічого сказати, Мар'яна тікає нагору до своєї кімнати.

А я не можу відразу піти за нею, бо двійнята скучили та не хочуть мене відпускати.

Коли два роки тому Крістіна повідомила мене, що йде, це не було несподіванкою. Наш шлюб вже давно був лише формальністю і, як це не банально звучить, тримався виключно на дітях. Ми з Христиною вже кілька років навіть не спали разом, кожен мав право будувати своє особисте щастя. Була лише одна умова – дітей все це не стосується. І ми старанно виконували умови договору. Три роки тому Крістіна знайшла собі літнього італійця - сеньйора Массімо Бернетті, і через рік вийшла за нього, забравши дітей із собою. Зі мною вони проводили лише канікули – місяць узимку та два місяці влітку.

Массімо виявився цілком приємною людиною і добре ставиться до моїх дітей. Це я контролюю. Жодних взаємних претензій у нас із Христиною не було і немає. Я не збирався приховувати свою колишню та дітей від Мар'яни. Просто так вийшло. Все різко закрутилося... Її вагітність, історія з Ісматовим. І до приїзду дітей на канікули ще був цілий місяць!

- Христино, що трапилося?

- Льошенько, все нормально. Треба було, мабуть, попередити тебе, але я не подумала... Подивись на мене уважно, нічого не помічаєш?

- Та як тут не помітити – ти вагітна!

- Так.

- Христино, цього разу я не до чого…

- Гумориш, як завжди.

- Це твій Массімо нехай плаче, мені те що! То чого ти приїхала?

- Мені скоро народжувати та в мене знову очікуються двійнята. Нехай Санька та Шурко поки що з тобою поживуть?

- Не питання! Але ж попередити можна було?

Христина окинула поглядом вітальню і нарешті здогадалася, що саме вона зіпсувала.

- Ой, пробач Льошенько!

- Чао, Олексію! – а ось і чоловік Христини. Сподіваюся, вони не збираються в мене зупинятися? Боженько, мені ж треба терміново шукати няню!

Христина, схоже, читає мої думки, тому повідомляє мені, що няня приїхала з ними та залишиться з дітьми, а вона з чоловіком зараз їдуть. Будинок її батьків на сусідній вулиці. Там переночують, а завтра повернуться до Італії.

Массімо і Ромка заносять валізи, діти гасають вітальнею, нянька намагається їх заспокоїти... Я дивлюся на все це божевілля, наливаю собі склянку віскі та випиваю одним махом. Мені це зараз треба.

Зрештою, все заспокоюється, Христина і Массімо поїхали. Няня відвела дітей до їхніх кімнат. І я йду до Мар'яни, передбачаючи важку і не дуже приємну розмову.

На мій стукіт Мар'яна не відповідає. Виявивши, що двері не зачинені, я покриваюся холодним потом, ні! Тільки не це!! Знову втекла? У кімнаті лише лисі. А на столику лежить каблучка зі смарагдом і записка:

«Льоша, пробач мені. Я увірвалася у твоє життя без жодних прав на те. У тому, що між нами сталося у клубі, точніше у наслідках, винна лише я. У тебе гарні діти! Я сподіваюся, що моя дитина буде схожа на тебе.

Прощавай.

P.S. Максіка я забрала. Лисих відвези завтра до Лери, будь ласка»

Я втомився…

Я втомився від цього всього… Зараз вип'ю ще склянку віскі та завалюся спати. Спускаюся у вітальню, наливаю повну склянку і випиваю одним махом. 

Сиджу, не в змозі ворухнутися від болю в грудях.

- Олексію Олександровичу! – до будинку влітає Ромка. - Там на дорозі діється казна-що. І... вони її втратили.

- Добре, завтра знайдуть, – я не знаю, що мої архарівці там загубили. І мені на це начхати.

- Олексію Олександровичу! – Ромка не вгамовується. – Вони Мар'яну втратили!

- Я теж її втратив... Нумо спати, Ромко. Така погода хрінова, всім треба вдома сидіти.

- Відкликати хлопців? А Мар'яна як же? Вона там одна десь на трасі... А в її машині грубка не працює!

І тут до мене починає доходити.

- В сенсі?? Хлопці її не відвезли? Вона на своїй поїхала? - так швидко я ще ніколи не тверезів.

– Мар'яна вийшла з дому і пішла до гаража. Зажадала відчинити ворота. Розпорядження не випускати не було. Я послав машину супроводу. Але вони її втратили. Там на дорозі колапс. – Ромка доповів чітко та зрозуміло. Теж колишній військовий, як і всі люди Фролова. До Фролова я додзвонитися не можу – телефон вимкнено.

Так, Фролов зараз у Лери напевно. Якщо Мар'яна приїде туди, Мишко повідомить.

Якщо вона доїде… Кудись…

- Ромко! Усіх кого можливо – висилай на пошуки! І до її будинку машину.

- Олексію Олександровичу... Вона в інший бік поїхала... Тому ми її й втратили... Там траса не розчищена і фури стоять, місцями перекрито дорогу. МНСники намагаються пробитися до застряглих.

Так страшно в цьому житті мені ще не було.