Вигнанець і навчена відьма - Андрій Анатолійович Кокотюха
Чечель уже не зважав на комарів та ґедзів.
Знайомі відчуття, коли, мов гончак, нарешті береш правильний слід.
— Микиті було відомо, що Олена вагітна від нього?
— Та звідки ж мені знати!
— Кажете — все знаєте.
— Не крути, чоловіче. Не казала я такого. А про Микитку таки Леську попередила. Бував і він тут. Ще раніше, тихцем, папушу татових грошей тицяв за мовчання. Тільки ж я без того не язиката. Але тепер можна, Бог мені такий гріх простить.
— Що — можна?
— Охо-хо, — зітхнула Прокопиха. — Навесні, ще до того, як морочити дитині голову, Микитка прибіг сюди зі своїми пранцями.
Отак!
Перед очима Чечеля постала картина його останньої, як з’ясувалося, розмови з Олесею. Тоді Сава Писаренко прокльонами насилав на зрадників сифіліс, а панночку від того пересмикнуло. Платон вирішив — від огиди, цілком зрозумілої, бо слово не для дівочих вух. А виявляється...
— Панич Недільський заразився й лікував у вас погану болячку?
— Не до лікаря ж синкові економа бігти. Знають його в земстві, та й у Полтаві не сховаєшся, не закриєш роти.
Чечель опустив повіки, міцно стиснув кулаки.
Незадовго до того, як спокусити ображену природою сусідку, Микита Недільський десь підхопив венеричну хворобу. Зі зрозумілих причин боявся лікарів, тому єдиний шлях — на хутір до Прокопихи. Вона знайшла спосіб зарадити його горю. Після того Микита вже не ризикував, але натура вимагала свого — і зайнявся Олесею. Події йшли, як йшли, але потім Олесю приголомшили дві новини. Перша — вона вагітна. Друга — від хлопця, який ось щойно перехворів на сифіліс.
А тим часом Микита заручений.
Готується до весілля.
І навряд міг мати щось із нареченою, дівчиною з консервативної родини, до шлюбу.
Зате Олеся Соколовська, скривджена й принижена ним, знала про огидну хворобу. Яку він міг підчепити не інакше як в одному з полтавських борделів. І також мала козирного туза, беріть більше — джокера.
Дитину від Микити в себе під серцем.
Одне її слово руйнувало матримоніальні плани Недільського-молодшого. А заразом — ділові розрахунки Недільського-старшого. Він звик панькати єдиного синочка, якому вдалося вижити й вирости, хай не на радість батькам. Але навіть батьківському терпінню і всепрощенню має бути межа.
Ось вона.
Микита її перейшов.
Олеся знала його брудну таємницю.
Хотіла помститися.
Навчитися відьомства й наслати негаразди — то квіточки. Так, забавки, аби відволіктися, заспокоїти себе. Шлях до справжньої мсти короткий, дуже простий. І Олеся Соколовська напевне мала необережність розкрити Микиті свої плани.
Чечель розклепив повіки.
Прокопиха дивилася на нього з неприхованою цікавістю.
— Мені все ясно, — мовив Платон. — Хоча...
— Та кажи вже. По очах бачу, ще щось гризе.
— Є така одна в Маньківці. По-вуличному Шимчихою кличуть.
— Знаю.
— Дуже злісна. Олесю мало зі світу не зжила. Не лише її, від неї перепадало всім, кого називала... — подумав, усе ж видихнув: — ...відьмами.
— І це знаю. Як заповзялася на Леську, закляла її ходити сюди.
— Шимчиха бувала у вас?
— Її Харитон з війни болячок понаносив. Приводила.
— Бачив його. З вигляду не скажеш, міцний наче.
— Зміцнів, бо баба Прокопиха на ноги поставила, — відрізала жінка. — Знала б...
— І по тому Шимчиха вас не чіпала?
— Десятою дорогою обходила.
Чечель зняв картуза, почухав маківку, заразом прибивши чималого комара.
— Дякую, — сказав. — Розвиднілося тепер. Завдяки вам.
Прокопиха теж підвелася.
— Чув — я людей читаю. Тебе так само, казала ж: книжка розгорнута. Отут, — рука лягла на серце, — щось мені каже: ти зловиш того, хто взяв страшний гріх на душу, дитину невинну замордував. Зловиш і покараєш. Іди, Платоне, рабе Божий, хай тобі Господь помагає.
Коли жінка перехрестила його, Чечель знову відчув дрож по всьому тілу.
Розділ 18
Житіє студента Недільського
Полтава, Дальні Павленки
оразу так бувало: варто не посидіти за кермом тривалий час, тиждень чи навіть більше, коли надворі зима, — і відчуття, ніби кермуєш уперше.Платон не бачив потреби ставити когось до відома про свої здогади й ділитися висновками. Передусім — Саву Писаренка, той втратить голову, помчить убивати панича Недільського. Де б він не був, знайде й навпіл розірве. Чомусь Чечель не мав щодо велетня жодного сумніву.
Але ключем до всього справді було місце, де зараз перебував Микита.
Обережно навівши довідки, Платон дізнався: від самого похорону Олесі його в Маньківці не бачили. Найімовірніше, молодик осів десь у Полтаві, щось напевне відчуває, тому й не витикає носа. Його наречена, ймовірно, досі на водах, та має повернутися незабаром. Весілля готують уже. Раніше, ніж оголошено, вінчатися не заведено. Та все одно Микита сидить, мов на голках, бо занадто встиг накоїти. Зараз йому треба докласти можливих та неможливих зусиль, аби історія з Олесею вляглася й забулася. Чечель узагалі дивувався, яким дивом паничу вдалося приховати від нареченої та її суворої родини свої пригоди вдома.
Але, міркуючи далі, Платон потроху склав мозаїку докупи. І вибудував, як здалося, цілком логічне пояснення всьому. Недарма він встиг придивитися до тутешнього провінційного життя. Свої висновки будував на його особливостях.
Тож, викотивши наступного ранку після відвідин хутора «даймлер» та взявши курс на Полтаву, він укотре відтворив перебіг думок, закріплюючи висновок передусім для себе.
Отже, Микита Недільський крутить з Олесею Соколовською, намагаючись робити це далі від цікавих очей.
Притому основний час мешкає в Полтаві, де навчається за батьківські гроші й навідує майбутню наречену. Йому вдається вдавати з себе чемного добродія, спосіб життя навчив його лицедійства. Інакше не пояснити підхоплену в той час венеричну хворобу. Чинно прогулявшись із дівчиною й цнотливо чмокнувши руку чи щоку біля її будинку, делікатний студент міняє свій світлий бік на темний, біжить спершу в шинок, потім — до розпусних дівок. Микита так усе влаштував, що був певен: його не викриють, адже він дуже обережний.
Це сталося ще до Олесі.
Інший би перелякався, зупинився, взявся за розум. Але не молодий Недільський. Він
