Наша дахозносна весна - Анна Харламова

   — Яка ж ти смачна.

   — Йди до мене. Прошу. Я так тебе хочу відчути. —Лейла торкається моїх плечей і я вже над нею. 

   Обережно входжу і ми стогнемо в унісон. Цілуємось, доки я набираю обертів і ми губимось у солодкому зайняті коханням. Ми дивимося одне на одного і в наших очах сльози щастя. Нічого кращого немає, ніж кохати і бути коханим цією жінкою. Розчиняюсь в насолоді в тій, яку кохаю понад усе на світі, яка і є тією насолодою - бо тільки вона може дати мені це все - бо ми одне ціле. Лейла мій всесвіт, маяк, який вказує шлях, гавань, в якій знаходжу свій спокій і моя шалена пристрасть, яка з кожним днем стає ще глибшою та запалює нові зірки в нашому космосі кохання. 

  Я пришвидшуюсь. Ми шаленіємо. І вибухаємо, коли я входжу в неї востаннє, наповнюючи її через край. Цілуємо та обіймаємо одне одного так сильно, що не можна зрозуміти, де чиї руки та ноги. Одне ціле. Навіки. 

   — Кохаю тебе, моя Бджілочко. Безмежно кохаю.

   — І я тебе кохаю мій красунчику. Палко та нестримно кохаю. 

   Я знову її цілую і ми розчиняємося в коханні та щасті.