Зарубіжний детектив - Агата Крісті

— Оце-то документ! — промовив Регг до Вулфа, — Щоб ви знали: коли за місіс Бранер та членами її сім'ї і велося певне стеження, — а я цього не визнаю, — то робилося воно в зв'язку з перевіркою політичної благонадійності.

Вулф кивнув головою:

— Ну звісно, ви завжди так кажете. Звичайнісінька брехня. Отже, змальовую ситуацію. Вчора ввечері ваші люди пішли звідси, залишивши мені свої посвідчення, і не зважилися попросити допомоги в поліції. Вони розуміють, що коли проти них виставлять звинувачення у незаконному проникненні до приватного житла і справа дійде до слідства, симпатії нью-йоркської поліції та районного прокурора будуть на боці потерпілих. Ви це добре знаєте і намагатись одержати посвідчення законним шляхом не будете, отож ви їх і не одержите. Я залишу їх у себе. Пропоную вкласти угоду. Ви зобов'яжетесь припинити будь-яке стеження за місіс Бранер та членами її сім'ї і знайомими, а також підслуховувати її телефон, а…

— Я не визнав, що за ними стежать!

— Облиште!.. Якщо ви… Ні. Простіше буде сказати так: стежили ви чи ні, а сьогодні з шостої години вечора ваша контора зобов'яжеться перестати стежити за місіс Бранер, членами її сім'ї, знайомими і службовцями, за її домом, а також підслуховувати її телефонні розмови, перестане стежити за містером Гудвіном і мною та нашим будинком. А я зобов'яжусь лишити посвідчення там, де вони тепер зберігаються — тобто в моєму сейфі у банку, не вживати ніяких заходів проти ваших людей за той їхній незаконний напад на мій дім і не розголошувати цієї справи. Така ситуація і така моя пропозиція.

— Ви маєте на увазі письмове зобов'язання?

— Ні, але якщо ви цього бажаєте…

— Я цього не бажаю. Ніяких письмових документів. Я згоден зобов'язатися припинити стеження, але для цього я повинен одержати посвідчення.

— Ви їх не одержите. — Вулф тицьнув у Perra пальцем: — Зрозумійте ж це нарешті, містере Регг. Посвідчення я віддам тільки після відповідної постанови суду, але й тоді я оскаржуватиму таку постанову всіма можливими для мене й мого клієнта засобами. Ви можете…

— Чорт забирай, але ж у вас четверо свідків!

— Я знаю. Та серед суддів і присяжних засідателів трапляються всякі диваки… Шибне їм щось у голову, і вони не повірять свідкам, навіть усім п'ятьом, у тім числі й мені. З вашого боку безглуздо сумніватися в моїй порядності. Я не рвуся в смертельний двобій з вашим бюро; єдина моя мета — виконати доручення клієнта, що мене найняв. Поки ви нам не докучатимете, не завдаватимете клопоту моєму клієнтові й мені, я не скористаюсь ні посвідченнями, ні свідками.

Регг подивився в мій бік. Мені здалося, ніби він хоче мене про щось запитати. Та ні — я був для нього всього-на-всього місцем, де його погляд відпочивав од Вулфа, поки сам він шукав у думці відповіді на якісь свої запитання. Хвилю Регг просидів мовчки. Нарешті він знов повернувся до Вулфа.

Ви забули дещо згадати, — промовив він. — Ви твердите, нібито єдина ваша мета — виконати доручення клієнт та, що вас найняв. Тоді чому ви взялися розслідувати вбивство, до якого ми непричетні? Чого Гудвін двічі приходив до місіс Елтхауз і двічі бував у квартирі Морріса Елтхауза? І навіщо ви зібрали у себе в четвер увечері тих шістьох людей?

Вулф кивнув головою:

— Ви думаєте, що Морріса Елтхауза вбив хтось із ваших людей.

— Абсурд! Я так не думаю.

Розмова починала дратувати Вулфа.

— Хай вам чорт, невже ви не вмієте говорити розумно?! Як ви накажете розцінювати їхнє вторгнення в мій дім? Ви мали підозру, що я якимсь чином довідався, — і це справді так, — що того вечора, коли загинув Морріс Елтхауз, троє ваших агентів побували в його квартирі. Вони доповіли вам, що, коли прийшли туди, він лежав уже мертвий, але ви їм не повірили. Принаймні ви засумнівалися, чи це було справді так. Чому — мені невідомо; ви своїх людей знаєте, а я їх не знаю. Вам закралися підозра й побоювання, що я довідаюсь не тільки про те, що троє ваших побували там, а й добуду докази того, що вони — чи один із них — застрелили Морріса Елтхауза. Будьте ж розумні!

— Ви й досі мені не сказали, чому взялися розслідувати це вбивство.

— Невже не ясно? Адже мені стало відомо, що ваші люди були того вечора у квартирі.

— Звідки ви про цс дізналися?

Вулф похитав головою:

— Поки що я не можу вам цього сказати.

— Ви зв'язувалися з інспектором Кремером?

— Ні. Я вже кілька місяців не бачився з ним і не розмовляв.

— А з районним прокурором?

— Теж ні.

— Ви маєте намір провадити розслідування далі?

Кутик губів у Вулфа смикнувся вгору.

— Ви ж бо знаєте, містере Регг, я хотів би й міг би вас заспокоїти, але спершу я повинен переконатися, що виконав своє доручення. То ви приймаєте мою пропозицію? Ви можете мене запевнити, що сьогодні з шостої години вечора ваше бюро припинить будь-яке стеження за місіс Бранер і всіма, хто з нею зв'язаний?

— Так. Це питання розв'язано.

— Гаразд. Тепер я попрошу вас дати ще одне зобов'язання. Я хочу, щоб ви на першу мою вимогу привезли сюди кулю, яку ваші люди підібрали на підлозі в квартирі Морріса Елтхауза.

Збити Річарда Регга з пантелику, очевидно, нелегко. Щоб обіймати такий високий пост у ФБР, ходити під самим Вашінгтоном, треба вміти зберігати самовладання. Але цього разу Регг таки не витримав. Він аж роззявив рота. Йому потрібно було всього дві секунди, щоб знов стулити губи, але нерви його вочевидь не витримали.

— Тепер уже ви говорите нерозумно! — відказав нарешті він.

— Зовсім ні. Якщо ви привезете на моє прохання кулю, то я майже напевно, — мені так і кортить сказати: «без сумніву» — зможу довести, що Елтхауза вбили не ваші люди.

— Чорт, а ви нечесно ведете гру! — Регг знову роззявив рота. Очі в нього примружились. — Якби я мав ту кулю, то приніс би її хоча б для того, аби ще раз із вами побачитись.

— О, ви її маєте! — стояв на своєму Вулф. — Що сталося тієї ночі в квартирі Елтхауза? Одна особа, — я назву її Ікс, хоч міг би сказати й точніше ім'я, та поки що досить і Ікса, — застрелила Елтхауза з його власного револьвера. Куля пройшла навиліт, ударилася в