Зарубіжний детектив - Агата Крісті

Через годину вечір був у розпалі. Фред, Оррі, Саул та я запекло грали у вітальні в пінокль, а Вулф сидів у своєму єдиному в кабінеті кріслі й читав книжку. Це була «ФБР, якого ніхто не знає». Він або зловтішався в душі, або ж знову щось придумував, тільки не знаю що.

О десятій годині мені довелося вибачитись і встати з-за картярського столу. Вулф сказав, що аристологи вже, мабуть, завершили свою трапезу, і він хотів би зателефонувати Х'юїттові. Я зайшов до кабінету й набрав номер. Вулф повідомив Х'юїттові, що все пройшло чудово, і подякував йому. А Х'юїтт відповів, що наші двійники там виявилися цікавими людьми; Джервіс, мовляв, читає уривки з Шекспіра, а Кірбі наслідує президента Джонсона, Баррі Голдуотера й Альфреда Ланта[9]. Вулф попросив Х'юїтта переказати обом вітання. Після цієї розмови я повернувся до карт, а Вулф знов узявся за книжку.

Але наш вечір перебила ще одна подія. Невдовзі по одинадцятій подзвонив телефон. Вулф не любить брати трубки, отож мені знов довелося встати й поспішити до кабінету.

— Будинок Hipo Вулфа. Вас слухає Арчі Гудвін.

— Це Річард Регг, Гудвіне. — Голос був низький, протяглий і спокійний. — Я хочу поговорити з Вулфом.

Цей дзвінок для нас не був несподіваним, і я мав на такий випадок відповідні інструкції.

— Боюся, вам не пощастило, Регг. Він зайнятий.

— Я хочу з ним побачитись!

— Непогана ідея. Він про це здогадувався. Ну, скажімо, завтра, об одинадцятій, в його кабінеті.

— Я хочу побачитися з ним сьогодні. Зараз!

— Мені шкода, Регг, але нічого не вийде. Він дуже заклопотаний. Не раніше, ніж завтра об одинадцятій ранку.

— Чим він так заклопотаний?

— Читає книжку «ФБР, якого ніхто не знає». А за півгодини вже спатиме.

— Буду у вас завтра об одинадцятій.

І Регг грюкнув трубкою. Можна собі уявити ту картину!

Я обернувся до Вулфа.

— Я назвав його просто Реггом, на більше він не заслуговує. Отже, завтра об одинадцятій ранку. Як ми й сподівалися.

— І хотіли. Нам треба порадитись. Ви скоро кінчите грати?

— Скоро. — Я підвівся. — Я вже набрав триста сорок.

13

Мені потрібен міцний восьмигодинний сон, і майже завжди я стільки й відпочивав, але тої ночі не доспав цілих дві години. О десятій хвилині на другу Вулф пішов спати, Оррі й Фред також, а Саул ліг на канапі у вітальні. Тільки-но я зібрався був залізти під ковдру, як пролунав дзвінок у двері. Приїхали Фріц, Джервіс та Кірбі, і коли я побачив, як Кірбі, похитуючись, переступив поріг, то зразу ж подумав, що наш «герон» побував у рівчаку. Я спитав Кірбі, де машина, однак замість відповіді той лише вилупив на мене очі й скривив губи. Збагнувши, що він і досі намагається додержуватись інструкцій, я дозволив йому розмовляти, проте Фріц заявив, що Кірбі п'яний у дим і негоден сказати й слова. Але машина, додав Фріц, стоїть перед будинком ціла-цілісінька, тільки як вони доїхали — сам бог знає. Фріц повіз ліфтом акторів нагору до їхньої кімнати, а я взув черевики, накинув поверх піжами пальто і вийшов надвір. На «героні» й справді не було жодної подряпини, і я відвів машину до гаража.

Перший номер програми у п'ятницю було призначено на восьму тридцять ранку. За чверть до восьмої я зусиллям волі примусив себе встати, згріб в оберемок простирадла, ковдру та подушку й відніс до своєї кімнати. Коли я, прийнявши душ і поголившись, вийшов з ванної, Фред і Оррі сиділи, позіхаючи, на ліжку. Я сказав, що за годину й двадцять хвилин нам виходити з дому, а вони порадили мені освіжити голову, хоч я це вже й зробив. Я вже намірився приготувати собі сніданок сам і зійшов униз, але тут зустрів Фріца — він саме вийшов з кімнати Вулфа, куди майже вчасно, як завжди, відніс сніданок. Була вже восьма година двадцять вісім хвилин, і я рушив до кабінету й почав робочий день дзвінком місіс Бранер. Насамперед я вибачився, що турбую її так рано, проте в мене, мовляв, важлива справа і я прошу її за чверть до дев'ятої чи й раніше, подзвонити з телефону-автомата по номеру, який я їй дав. Місіс Бранер відповіла, що це переб'є їй ділову зустріч, і запитала, чи справді її дзвінок такий важливий. Я запевнив, що надзвичайно важливий, і місіс Бранер погодилась.

Отже, з сніданком поспішати не треба, обставина для нас — дуже вигідна. Фріц знав, що Саул, Фред і Оррі люблять фаршировані яйця, і, коли не брати до уваги грінок та бекону, це була наша головна страва: ми вм'яли їх аж шістнадцять штук — по четверо кожен. Можна собі уявити, який рахунок ми виставимо нашій клієнтці тільки за цю операцію!

З посвідченнями фебеерівців у кишені в супроводі тіло-охоронця я вийшов о дев'ятій сорок з дому і незабаром був и аптекарській крамниці на розі. Я добре знав жінок, тому, ставши біля телефонної будки, приготувався чекати хвилин двадцять. Та дзвінок пролунав раніше, о дев'ятій сорок шість, саме тієї миті, коли до аптеки ввійшов якийсь чоловік і попростував до будки. Тільки взявши телефонну трубку, я збагнув, що то не агент ФБР, який прибіг підслухати нашу розмову, — на такого чоловік зовсім не скидався.

Місіс Бранер висловила сподівання, що ця розмова буде таки дуже важлива, бо ж через неї вона спізнюється на ділову зустріч.

— У вас не може бути й наполовину такої важливої розмови, як ця, — запевнив я клієнтку. — Забудьте про всі свої зустрічі. За чверть до одинадцятої, ні на секунду пізніше, ви повинні бути в кабінеті Вулфа.

— Сьогодні?! Але ж я не можу!

— Ви можете й повинні бути. Ви вже двічі мені заявляли, нібито вам не до вподоби мій тон, але все це дрібниці проти того, що ви почуєте, коли відмовитесь прийти. Містер Вулф може навіть повернути вам ті сто тисяч.

— Але чому? Що скоїлося?

— Я всього-на-всього кур'єр. Ви про все дізнаєтесь, коли прийдете. Це не просто важливо — це життєво важливо.

Коротка пауза.

— За чверть до одинадцятої?

— Або й раніше.

Довга пауза.

— Гаразд. Я прийду.

— Чудово. Ви славний клієнт! Якби не ваше багатство, я б з вами одружився!

— Що ви сказали?

— Нічого. — І я повісив трубку.

Після шести годин сну я почував себе не дуже свіжим, однак, усвідомлюючи, яке важливе моє доручення, гнаний у спину зимовим вітром, швидко простував до банку «Контіненталь Бенк енд Траст Компані» на Лексінгтон-авеню. Не