Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

вчора ввечері? Чи рознюхали твої хлопці ?

Хейген спокійно розповів:

— У Сонні є своя людина в поліції — детектив Філіпс, той самий, що намагався захистити тебе вчора. Він нам пояснив, що й до чого. Капітан Маккласкі — страшенний хабарник, відомий цим ще з часів, коли був простим полісменом. Наша «родина» йому виплатила чимало. Але він зажерливий і непорядний у справах. Солоццо, очевидно, добрячий шмат поклав йому на лапу. Маккласкі заарештував усіх людей Тессіо в лікарні й навколо неї зразу ж після того, як скінчилася година відвідин. Не допомогло, що дехто з них мав при собі зброю. А потім Маккласкі зняв детективів при дверях дона. Сказав, що вони йому потрібні і що на їхнє місце пришле інших. Але цим іншим «помилково» дали не те призначення. Хто б повірив! Його добре підмазали, щоб прибрати дона. Філіпс певен, що капітан спробує ще раз. Видно, Солоццо наобіцяв йому золоті гори, ще й місяць з неба на додачу.

— Про те, як я заробив по пиці, газети писали?

— Ні, — відповів Хейген. — Ми все спустили на гальмах. Ніхто не зацікавлений роздимати. Ані поліція, ані ми.

— Гаразд. А той хлопчина Енцо викрутився?

— Еге, він хитріший за тебе. Енцо вшився, як тільки показалася поліція. Запевняє, що стояв з тобою, коли проїздив Солоццо на машині, це правда?

— Так. Він непоганий хлопчина, — зауважив Майкл.

— Я скажу, щоб про нього подбали, — погодився Хейген. — Ти як себе почуваєш? У тебе паскудний вигляд, — занепокоївся він.

— Все гаразд, — відповів Майкл. — Як прізвище того капітана?

— Маккласкі, — відповів Хейген. — Між іншим, твій настрій підніметься, коли ти довідаєшся, що «родина» Корлеоне нарешті повела в рахунку. Бруно Татталья, сьогодні рано о четвертій.

— Як це сталося? Я гадав, що ми домовились зачекати. — Майкл випростався на сидінні.

Хейген знизав плечима:

— Після того, що сталося у лікарні, з Сонні годі було розмовляти. Він розіслав своїх людей по всьому Нью-Йорку її Нью-Джерсі. Вчора ввечері ми склали список. Майку, я намагаюсь угамувати Сонні. Може, ти зумієш переконати його. Все ще можна залагодити цю халепу без великої війни.

— Я поговорю з ним, — відповів Майкл. — Сьогодні вранці буде нарада?

— Еге, зрештою Солоццо нагадав про себе і виявив бажання вести переговори з нами. Зв'язківець уже домовляється про деталі. Значить, наша бере гору. Солоццо знає, що програв, і хоче викрутитися живим. — Хейген помовчав. Можливо, він думав, що ми з макухи й легко дамо себе обкрутити, бо не огризалися. Тепер один із Таттальїних синів на тому світі, отже, він мусив зрозуміти, що ми люди ділові. Солоццо поставив на карту все, намагаючись дотягтись до дона ще раз. До речі, маємо підтвердження про Луку. Його вбили напередодні замаху на твого батька. В пічному клубі Бруно. Уявляєш?

— Ні чого дивного — його заскочили зненацька, — відповів Майкл.

На Лонг-Біч в'їзд до завулка заблокував довгий чорний автомобіль, поставлений упоперек дороги. Біля нього, зіпершись на капот, стояло двоє чоловіків. Вікна на верхніх поверхах перших двох будинків, як помітив Майкл, були відчинені. Далебі, Сонні не жартує.

Клеменца поставив машину, не в'їжджаючи до завулка, і далі вони пішли пішки. На варті стояли двоє Клеменциних людей, і він замість вітання набурмосено зиркнув на них. Обидва хлопці у відповідь кивнули шанобливо головами. Ніяких посмішок чи привітань. Клеменца провів Хейгена й Майкла в будинок.

Не встигли й подзвонити, як двері відчинив ще один охоронець. Певне, він стежив за ними з вікна. Пройшли в наріжну кімнату і побачили там Сонні й Тессіо, що вже чекали на них. Сонні підійшов до молодшого брата, обхопив його голову руками і, піддражнюючи, сказав:

— Гарний! Просто красень.

Майкл шльопнув його по руках, ступив до столу й налив собі шотландського віскі, сподіваючись затамувати біль у розбитій щелепі.

Всі п'ятеро сіли навколо столу. Настрій був уже не той, що на вчорашній нараді. Сонні помітно повеселішав, і Майкл здогадувався чому. В голосі старшого брата вже не було сумнівів. Він наважився — і ніяка сила в світі не могла б змінити його постанови. Вчорашній замах Солоццо був останньою краплею. Ні про яке замирення не могло бути й мови.

— Поки тебе не було, нам подзвонив посередник, — сказав Сонні, звертаючись до Хейгена. — Тепер вже Турок хоче з нами зустрітися, — він засміявся. — Ну й моторний же, сучий син, — додав захоплено. — Після вчорашнього програшу хоче зустрітися сьогодні або завтра. А тим часом гадає, що ми сидітимемо склавши руки й чекатимемо, що він нам ще підсуне. Ну й зух. — Сонні вилаявся.

Том обережно запитав:

— Що ж ти відповів?

Сонні ошкірився:

— Я сказав — давай, чом ні ? Коли скаже. Я не поспішаю. У мене по місту день і ніч нишпорить сотня вірних людей. Як тільки Солоццо вистромить десь свій собачий ніс, він буде покійником. Хай собі тягнуть з переговорами, скільки хочуть.

— І були певні пропозиції? — запитав Хейген.

— Так, він хоче, щоб ми послали Майкла вислухати його умови. Посередник гарантує Майклові безпеку. Солоццо не просить нас гарантувати йому життя, бо знає, що не може цього просити. Бо то була б марна річ. Його люди підберуть Майкла і привезуть на місце переговорів. Майкл вислухає пропозиції Солоццо, а потім його відпустять. Але місце переговорів тримають у таємниці. Обіцяють запропонувати такі умови, від яких ми не відмовимось.

— А що чути про Татталья? Як вони сприймуть звістку про Бруно? —і- поцікавився Хейген.

— Це теж обговорено. Посередник каже, що «родина» Татталья погодилась вести справу разом із Солоццо. Вони подарують нам Бруно. Зарахують за той замах на батька. Одне покриває друге. — Сонні знову засміявся. — Цупкі, чортяки.

— Треба вислухати, що нам запропонують на цей раз, — обережно зауважив Хейген. Сонні похитав головою.

— Ні, консільйорі, ні і ще раз ні. — В його вимові відчувався ледь помітний італійський акцент: він умисне жартома передражнював батька. — Ніяких зустрічей. Ніяких обговорень. Ніяких Туркових коників. Коли посередник знову прийде до нас,