Хрещений Батько - Маріо Пьюзо

Дев'ятої авеню на Тридцяту вулицю звернув довгастий чорний автомобіль і покотив до них понад самим тротуаром. Майкл пильно вдивлявся в обличчя людей в машині; його проймав мимовільний дрож. Машина пригальмувала, майже зупинилася, а потім швидко проїхала вперед. Видно, його пізнали. Майкл подав Енцо другу сигарету, помітив, що руки в пекаря тремтять, і здивовано відзначив, що його власні руки зовсім не трусяться. Їхній перекур тривав не більше десяти хвилин, раптово нічне повітря різонула поліційна сирена. Патрульна машина зі скреготом розвернулася з Дев'ятої авеню і різко зупинилася перед лікарнею. Ще дві машини з полісменами під'їхали слідом за першою. Вхід у двір лікарні миттю заповнили детективи й полісмени в формі. Майкл зітхнув з полегкістю — молодчага Сонні, вчасно все влаштував — і ступив їм назустріч.

Двоє здоровезних міцних полісменів схопили його за руки, а третій обшукав. Огрядний капітан поліції, з золотим шнурком на кашкеті, піднявся по сходах. Його люди ввічливо розступилися перед ним. Капітан був дужий на вигляд чолов'яга, незважаючи на черево й сиве волосся, що вибивалося йому з-під кашкета. Лице в нього було червоне, мов сирий біфштекс. Він підійшов до Майкла і грізно гарикнув:

— А я думав, що позамикав усіх ваших макаронних бандюг. Хто ти такий і якого біса тут муляєш очі?

Один з полісменів, що стояли коло Майкла, доповів:

— Капітане, при ньому нічого немає, він чистий.

Майкл не відповідав. Він повільно розглядав цього капітана поліції, холодно вивчав його фізіономію й голубі, металевого блиску очі. Детектив у цивільному пояснив:

— Це Майкл Корлеоне, донів син.

Майкл спокійно запитав:

— Що трапилося з детективами, які мали охороняти мого батька? Хто зняв їх із цього поста?

Капітан поліції мало не сказився від люті:

— Ах ти ж бандюго недороблений. Яке твоє собаче діло, що ти берешся мені вказувати, що робити? Я їх зняв. Хай ваші гангстери переріжуться між собою усі до одного, мені начхати... Як на мене, я б і пальцем не кивнув, щоб стерегти тут життя твого старого дурня. Забирайся звідси до бісової матері. Щоб і духу твого не було на цій вулиці, і не подумай потикатися до лікарні в неприйомний час. Фраєр ти задрипаний...

— Майкл все ще уважно вивчав капітана. Він не образився на його слова. Мозок Майклів гарячково працював. Чи могло так статися, що в першій машині, яка проїжджала по вулиці, сидів Солоццо? Він і пізнав Майкла перед лікарнею. Чи міг Солоццо потім подзвонити цьому капітанові й сказати: «Як це люди Корлеоне могли залишитися біля лікарні, коли я тобі заплатив, щоб ти їх зняв звідси? Чи не було все це заздалегідь ретельно розплановане, як того й боявся Сонні ? Все сходилося. Не втрачаючи самовладання, він сказав капітанові:

— Я не відійду ні на крок від лікарні, поки до палати батька не буде приставлено охорону.

Капітан і не подумав відповідати. Він наказав детективові, що стояв коло нього:

— Філе, надінь наручника на цього фраєра.

Детектив завагався:

— Цей хлопець чистий, капітане. Він фронтовий герой і ніколи не був замішаний ні в чому. Газети здіймуть ґвалт.

Капітан накинувся на детектива, почервонівши від люті:

— Сто чортів, — заревів він, — я кому сказав — узяти його!

Майкл, думаючи так само чітко, без злості, промовив а удаваним обуренням:

— Капітане, скільки Турок заплатив вам, щоб порішити мого батька?

Капітан обернувся до нього:

— Тримайте його, — наказав він двом дужим полісменам. Майкл відчув, що йому, як лещатами, придавили руку до тіла, й побачив здоровенний капітанів кулак, що летів по дузі до його обличчя. Він сахнувся вбік, але кулак вже врізався у вилицю. В голові неначе вибухла граната. Рот наповнився кров'ю з дрібними кісточками — як він здогадався, його зубами. Чув, як набрякає ліва щока, ніби її накачують повітрям. Ноги стали мов ватяні, і Майкл напевне впав би, коли б його не притримували двоє полісменів. Але він був при пам'яті. Детектив у цивільному став перед ним, щоб не дати капітанові вдарити вдруге, й скрикнув:

— Ой боже, капітане, ви ж його скалічили!

— Я не торкався його. Він поліз на мене й спіткнувся. Розумієте? Він опирався арештові, — голосно заявив капітан.

Крізь червону імлу Майкл бачив, як до лікарні під'їжджають нові машини. З них вискакували люди. Одного з них він упізнав — то був адвокат Клеменци. Він чемно і твердо говорив капітанові:

— Родина Корлеоне найняла фірму приватних детективів для охорони пана Корлеоне. Люди, що супроводять мене, мають дозвіл на носіння зброї, капітане. Якщо ви арештуєте їх вам доведеться вранці давати пояснення судді, чому ви це зробили.

Адвокат глянув на Майкла.

— Ви хочете подати скаргу на того, хто вам це заподіяв?

Майклові важко було говорити. Щелепи не стулялися докупи, він ледве спромігся промимрити:

— Я послизнувся... Послизнувся й упав.

Капітан переможно зиркнув на нього, і Майкл присилував себе відповісти на цей погляд усмішкою. Він прагнув нізащо в світі не виказати чудове почуття крижаної холодності, що керувала його мозком, і шквалу морозяної ненависті, що пронизувала його тіло. Не хотів подати найменшого знаку, щоб ніхто в світі не здогадався про його справжні почуття в цю мить. Як не подав би й сам дон. А потім відчув, що його заносять у лікарню, і втратив свідомість.

Прокинувшись уранці, Майкл відзначив, що щелепу скріплено дротом, а з лівого боку немає чотирьох зубів. Біля ліжка сидів Хейген.

— Мені давали наркоз? — спитав Майкл.

— Так, — промовив Хейген, — треба було витягти скалки кісток з ясен, і лікарі вважали, що це дуже болюча процедура. Та ти й сам зомлів.

— Мені ще розбили що-небудь?

— Ні, — відповів Хейген. — Сонні хоче, щоб тебе перевезли додому на Лонг-Біч. Як, ти зможеш їхати?

— Звичайно. З доном усе гаразд?

Хейген почервонів.

— Здається, тепер ми зробили те, що треба. Найняли фірму приватних детективів і розкидали їх по всій околиці. Я тобі все розповім у машині.

Машину вів Клеменца. Майкл і Хейген сиділи на задньому сидінні. Кров шугала Майклові в скроні.

— Що ж воно трапилося