Третій фронт - Владислав Валерійович Івченко

у підземному барлозі. У середині грудня прокидається й починає шукати собі жертв. Полює лише на працівників міліції, включно з ДАІ, Державною службою охорони та відділами боротьби з економічною та організованою злочинністю. Останнім часом став полювати і на прокурорів та співробітників СБУ.

— І що він із ними робить?

— Їсть. Ментожеру треба сім працівників правоохоронних органів, щоб насититися і впасти у сплячку до наступного грудня. Особливо він небезпечний 20 грудня, коли українські міліціонери святкують професійне свято. Тоді може вбити й більше, ніж потрібно для насичення. У стані афекту влаштовує справжню різанину, як вовки в кошарі.

— І чого ж його досі не вбили? — спитав Мовчун.

— А він і так мертвий, що йому зробиш?

— Теж мертвий?

— Ага. Прототипом для Ментожера слугував бізнесмен на прізвище Савченко. У нього було кілька фірм, крутився, потім наїхали менти. Савченко заплатив, а менти невдовзі знову наїхали. Сказали, що хочуть не просто грошей, а частину бізнесу. Савченко образився, бо це, на його думку, було уже беззаконня. Послав їх. Менти теж образилися, почали бити, Савченко відбивався, менти розлютилися. Ментівський начальник хотів налякати підприємця, вихопив пістолет, засунув бідоласі у рот. Далі одні кажуть, що Савченко смикнувся і мент випадково натиснув на гачок, інші твердять, що Савченко з дулом пістолета в роті зміг крикнути якусь образу, і мент вистрелив. Так чи інакше, але підприємця було вбито. Менти злякалися, вивезли тіло в ліс, спочатку закопали, а потім вирішили інсценізувати самогубство. Мовляв, Савченко набрався кредитів, віддавати не мав чим, ось і вистрелив сам собі в рота. Тіло відкопали, поклали поруч пістолет, швиденько поховали й думали, що все скінчилося. За кілька місяців, у грудні, стався перший напад. Свідки бачили, як невідомий розірвав на шматки і з’їв дільничного міліціонера. Потім двох слідчих, які розслідували цю справу. Далі взагалі увірвався 20 грудня в райвідділ і перебив там понад десяток ментів. Частину з них з’їв. У райвідділку стояло кілька камер відеоспостереження, які зафіксували нападника. У ньому впізнали покійного Савченка. Кинулися до цвинтаря і виявили, що ще за кілька днів після похорону могилу було розкопано. Сторож це приховав, просто поправив горбик — і все. Після різанини в райвідділку Савченко начебто щез. За рік, у грудні, знову виліз і знову вбивав. Так воно триває і досі. Савченком його називати припинили, він став Ментожером. До речі, його дуже люблять у народі, який потерпає від свавілля ментів та їх нездатності підтримувати законність. Люди люблять, а менти бояться, особливо у грудні.

— Але зараз же квітень, Владюшо, — нагадав Бухгалтер.

— Я знаю, доведеться будити. Це важко, але без нього ніяк. Кращої зброї проти «беркутні» годі й вигадати.

— Навіщо ми тоді смикнули Мертвосуда?

— А що як не вдасться підняти Ментожера? Я мушу бути готовий до всього, розробляю одразу кілька планів.

— Слухай, а Нацгвардію він їсть? — спитав Бухгалтер. — Я воював у добровольчому батальйоні, але ми були деякий час у складі Нацгвардії.

— Ні, Нацгвардію наче не їсть. Розповідають навіть, що якось спіймав мента, а той був у АТО, поранили десь під Краматорськом. Так Ментожер його не вбив, відпустив. Але це так кажуть, я не перевіряв. Може, просто вигадують із любові до чудовиська.

Ми пообідали в якомусь придорожньому ресторані й поїхали на північ Сумщини. Я зателефонував Тетяні Павлівні.

— Це я. Що там із «беркутнею»?

— Вони сунуть до Глухова. Розгромили десантну бригаду! — В її голосі вчувалася паніка.

— Я ж казав, щоб війська відступали!

— За «беркутами» йдуть кацапські солдати! Вони хочуть створити Поліську народну республіку!

— Завтра ми їх знищимо.

— Чому завтра? Вони сьогодні вже візьмуть Глухів! По них треба вдарити зараз!

— Завтра. Я б’ю тільки коли маю сили. Завтра. А зараз наші нехай не вступають у бій із «беркутнею». Нехай відступають. Якщо треба здати Глухів — нехай здають, усе одно можливостей протистояти чудовиськам у військ немає.

— Завтра — точно? — спитала Тетяна Павлівна.

— Точнісінько, — пообіцяв я. Здається, трохи зміг її заспокоїти.

— Про вас стало відомо, — сказала вона.

— Що? В сенсі?

— Спочатку публікації в інтернеті, тепер уже репортажі на телебаченні. Українська влада зв’язалася з ніким не визнаним фахівцем із чудовиськ, найімовірніше, просто шахраєм. Вас виключили з університету, ви сиділи в тюрмі, ну й багато чого ще. Російські канали біснуються.

— Вони завжди біснуються.

— Але і в Україні скандал. Пригадали і підбитий гвинтокрил, і стрілянину в Києві, і втрати серед цивільного населення під час Фестивалю борщу, і загибель військових там само. Тепер роздмухують викрадення співачки.

— Собака гавкає — караван іде.

— Собак занадто багато, і вони дуже впливові. Сьогодні ввечері питання про вас заслухають у парламенті. Вас туди викликають.

— Та пішли вони, нероби чортові. Я тут країну рятую, а вони хочуть мене розпитувати!

— Є думка, що ви обрали неправильну стратегію порятунку України.

— Нехай власник цієї думки засуне її собі в сраку!

— Владюшо, так не можна, бо…

— Завтра ви побачите, як можна, а як ні. — Я вимкнув телефон, викинув чергову сім-картку.

— Що там? — спитав Бухгалтер.

— Мене хочуть викликати до Верховної Ради, бо комусь там не подобається наша діяльність!

— Вітаю, це справжній успіх. — Бухгалтер усміхнувся.

— Та який успіх! Я сподівався, що зможу залишатися невідомим значно довше. А тепер мені перемивають кістки!

Заліз в інтернет. Там рясніло матеріалами про мене. Матеріалами брехливими, сповненими наклепів та ненависті. Мене виставляли божевільним, який повністю поринув у світ своїх хворобливих фантазій. Брехуном і шахраєм. Тварюки! Ненавиджу! Хтось питав: чому я, призваний до лав армії, вештаюся бозна-де? Чи не дезертир? А хтось говорив про те, що влада вже докозакувалася, бо змушена співпрацювати з такими сумнівними особами, як я. Вчені заявляли, що я шахрай, бо ніяких чудовиськ не існує. Міліція почала розслідувати справу про викрадення Даніели. Багато моїх фото, багато дези, спогади моїх фейкових однокласників, які виливали на мене помиї відрами! Лише поодинокі голоси на мій захист, майже непомітні в дружному хорі засудження та прокльонів.

Припинив читати про себе, шукав інші новини. Гра «ВЧК» так і не відновилася, бо проблеми з серверами виявилися серйознішими, ніж очікувалося. У мережі з’явилося відео повітряного бою Людини борщу з двома російськими винищувачами, що атакували чудовисько ракетами. Людина борщу знищила обидва літаки в короткому, але яскравому протистоянні. Згідно з офіційним коментарем російського Міноборони, літаки розбилися через технічні негаразди, і ніякого бою не було. У Росії повідомляли про велику кількість арештованих за суворо заборонене підпільне варіння борщів. Людей закладали сусіди, друзі, родичі, які масово сповіщали органи, що такий-то порушує