Код да Вінчі - Ден Браун
Софі підвела очі.
— Вони навіть знають ім’я дитини?
— Більше того. Життя Магдалини і Сари були детально описані. Євреї Франції вважали Марію Магдалину таємною королевою. Незліченні послідовники тих часів описували у своїх хроніках чи не кожен день Марії Магдалини у Франції, включаючи день народження Сари, і склали родове дерево її нащадків.
Софі була спантеличена.
— Невже існує родове дерево Ісуса Христа?
— Авжеж! І воно, здогадно, є одним із наріжних каменів документів про Сангрил. Повна генеалогія перших нащадків Христа.
— Але який сенс у цих документах з родовідним деревом? — спитала Софі. — Це не доказ. Історики, скоріш за все, не зможуть підтвердити, чи воно є справжнім.
— Те саме стосується й Біблії, — усміхнувся Тібінґ.
— Тобто?
— Тобто річ у тому, що історію завжди пишуть переможці. Коли конфліктують дві культури, переможену відсторонюють і переможець пише книги з історії — книги, які прославляють його справи. Документи Сангрил просто оповідають інший бік історії Христа. Зрештою, ви приймете ту чи іншу версію і вона стане предметом вашої віри і особистого вивчення, але принаймні інформація має зберегтися вся. Документи про Сангрил налічують десятки тисяч сторінок і, як свідчать очевидці, які бачили цей скарб, зберігаються в чотирьох величезних скринях. Вважається, що в тих скринях найдостовірніші документи — тисячі сторінок нефальсифікованих текстів, написаних до часів Константина.
Їх писали ранні послідовники Христа, які шанували Його як цілком земного учителя і пророка. Кажуть, серед тих скарбів знаходиться і легендарний документ — манускрипт, існування якого припускає навіть Ватикан. Як твердять, це книга проповідей Ісуса, ймовірно написана Його власною рукою.
— Рукою Ісуса Христа?
— Звичайно! — сказав Тібінґ. — А чому б Ісусові було не писати про власне духовне пастирство? Здебільшого в ті часи писали про це. Ще один вибуховий документ серед тих скарбів — це манускрипт, який називається «Щоденники Марії Магдалини». Це, так би мовити, звіт Марії Магдалини про її стосунки з Христом, про Його розп’яття та її життя у Франції.
Софі довго мовчала.
— І ці чотири скрині документів були тими скарбами, які тамплієри відкопали під Соломоновим Храмом?
— Саме так! Документи, які зробили лицарів такими могутніми. Документи, які протягом усієї історії були предметом незліченних питань щодо Грааля.
— Але ви казали, що Святий Грааль — це Марія Магдалина. Якщо люди шукають документи, навіщо вони це називають пошуком Святого Грааля?
Тібінґ глянув на неї, і вираз його очей пом’якшився.
— Тому що те місце, де заховано Святий Грааль, є й саркофагом, — тепер він говорив не так збуджено. — Пошук Святого Грааля — це пошук того місця, де можна схилити коліна перед прахом Марії Магдалини. Це подорож, мета якої — помолитися відторгненому і втраченому святому жіночому началу.
Несподівано в Софі прокинулась цікавість:
— Місце, де сховано Святий Грааль, — це домовина?
Погляд карих очей Тібінґа затуманився.
— Саме так. Домовина, у якій знаходиться тіло Марії Магдалини, і документи, які оповідають істинну історію її життя. У своїй сутності пошук Святого Грааля завжди був пошуком Магдалини, зневаженої цариці, похованої разом із доказами її законних прав на владу.
— І протягом усіх цих років, — задумливо спитала Софі, — Пріорат оберігав документи Сангрил і поховання Марії Магдалини?
— Так, але братство також мало ще одне, не менш важливе завдання — захищати саму кров.
Слова повисли у величезному просторі, і Софі відчула дивну вібрацію, ніби її кістки затремтіли в унісон із якоюсь новою істиною. Нащадки Христа, які вижили сьогодні. Дідусь ніби знову шепотів їй на вухо: «Принцесо, я маю розповісти тобі правду про твоє походження».
Її почала бити пропасниця.
Царська кров.
Вона й уявити собі такого не могла.
Принцеса Софі.
— Сер Лью, — слова мажордома затріскотіли в переговорному пристрої на стіні, і Софі здригнулась, — чи не могли б ви на хвилинку підійти на кухню?
Тібінґа розсердило це недоречне втручання. Він наблизився до пристрою й натиснув кнопку:
— Ремі, ти ж знаєш, у мене гості. Дякую і на добраніч.
— Одне слово перед тим, як я піду, сер. Це важливо.
Тібінґ глянув скептично.
— І не може почекати до ранку?
— Ні, сер. І це не забере більше хвилини.
Тібінґ підняв очі на Ленґдона й Софі.
— Іноді я просто не знаю, хто в кого на службі. — Він знову натиснув кнопку: — Зараз буду, Ремі.
Розділ 50
Принцеса Софі.
Софі відчула якусь тривогу, коли милиці Тібінґа застукотіли в холі. Вона мовчки повернулась обличчям до Ленґдона в порожній бальній залі. Він похитав головою, ніби прочитавши її думки.
— Ні, Софі, — впевнено прошепотів він, — ті самі думки з’явилися й у мене тоді, коли я зрозумів, що ваш дід був членом Пріорату і що він хотів відкрити вам таємницю про вашу родину. Але це неможливо. Соньєр — це прізвище не з роду Меровінґів.
Софі не знала, відчуває вона полегшення чи розчарування.
— А Шовель? — спитала вона. — Шовель — це було дівоче прізвище моєї матері.
Він знову похитав головою.
— Мені шкода. Я знаю, що ви хочете отримати відповіді на багато своїх питань. Але від Меровінґів лишилося лише дві прямі лінії. Це рід Платар і Сен-Клер. Обидва роди переховуються, ймовірно, під захистом Пріорату.
Софі подумки повторила прізвища, а потім похитала головою. У її родині не було нікого із прізвищем Платар або Сен-Клер. Вона мовчки знову обернулася до «Таємної вечері», до Марії Магдалини, до її довгого рудого волосся та спокійних очей. На обличчі цієї жінки відбився сум від втрати коханого. Софі тепер це відчувала.
Милиці Тібінґа грюкали все ближче, він рухався набагато швидше, ніж зазвичай.
— Краще ви поясніть мені це, Роберте, — суворо заговорив він, — боюся, ви повелися зі мною не зовсім чесно. Ваше фото показують по телевізору, Господи! Ви знаєте, чому вас розшукує поліція? За підозрою в убивстві!
— Я знаю.
— Значить, ви зловживаєте моєю довірою!
— Це помилкове звинувачення, Лью! — сказав Ленґдон. — Я нікого не вбивав.
— Жак Соньєр мертвий, і поліція каже, що вбили його ви, — на обличчі Тібінґа відбився сум, — такий внесок у мистецтвознавство…
— Сер? — у дверях кабінету за спиною в Тібінґа з’явився мажордом зі схрещеними на грудях руками, — Мені викинути їх звідси?
— Я сам, — Тібінґ зашкандибав через кабінет, відімкнув великі скляні двері, які виходили прямо надвір. — Прошу вас, сідайте у свою машину та їдьте звідси.
Софі не поворухнулась.
— Ми маємо інформацію про наріжний камінь. Про наріжний камінь Пріорату.
Тібінґ кілька секунд дивився на неї, а потім саркастично засміявся.
— Це безпорадна хитрість. Роберт знає, як я шукав його.
— Вона говорить правду, — сказав Ленґдон, — саме тому
