Код да Вінчі - Ден Браун

не корелює однозначно з астрологічним, тому щодо дат є деяка непевність. Я не в курсі, чи володіє церква якоюсь інсайдерською інформацією щодо дати, яка ледь мріє, і чи вона нервує з цього приводу. Але повірте мені, — нахмурився він, — якщо церква знайде Святий Грааль, вона його знищить. А заразом і документи й мощі благословенної Марії Магдалини.

Його очі посмутніли.

— А тоді, моя люба, всі свідчення будуть втрачені. Церква виграє свою віковічну війну за переписування історії, і минуле буде навіки стерто з пам’яті.

— Тоді вони спізнилися, — сказала Софі, — бо ми забрали наріжний камінь.

— Що? Ви забрали наріжний камінь зі схованки?

— Не переймайтесь, — сказав Ленґдон, — наріжний камінь надійно переховано.

— Дуже надійно, я сподіваюся!

— Власне, — сказав Ленґдон, не в змозі сховати усмішку, — все залежить від того, як часто ви замітаєте під своїми диванами.

У саду Шато Війєт здійнявся вітер, і ряса Сайласа лопотіла, поки він сидів, скорчившись біля вікна. Хоча він чув далеко не все з розмови всередині, словосполучення «наріжний камінь» не раз доносилося до нього.

Отже, він у домі.

Розділ 51

Лейтенант Колле стояв сам на початку під’їзної дороги, яка вела до маєтку Лью Тібінґа й уважно вдивлявся в масивну оселю. Темно й нікого поряд. Добра схованка. Він бачив, як його шість агентів розійшлися мовчки вздовж паркану. Обложити цей будинок — то справа хвилин. Ленґдон не міг обрати кращого місця для несподіваного нападу людей Колле.

Він уже збирався зателефонувати Фашу сам, коли нарешті пролунав дзвінок від нього.

У голосі Фаша і близько не звучало того захоплення діями Колле, якого він очікував.

— Чому мені не доповіли, що ми вийшли на Ленґдона?

— У вас був зайнятий телефон, і…

— Де ви точно знаходитесь, лейтенанте Колле?

Колле дав йому координати:

— Маєток належить громадянину Британії на прізвище Тібінґ. Ленґдон здалеку їхав саме сюди, його транспорт проїхав браму із захистом без будь-яких сигналів про нападницький в’їзд, тож, скоріш за все, він знайомий із власником.

— Я виїжджаю, — сказав Фаш. — Не рухайтеся з місця! Я особисто братиму його!

У Колле відпала щелепа.

— Але, капітане, вам їхати двадцять хвилин! Ми маємо діяти негайно! Він у полі зору. У мене вісім людей, і всі озброєні.

— Чекайте на мене.

— Капітане, а що, як Ленґдон тримає у заручниках тих, хто в домі? Що, як він побачить нас і вирішить тікати пішки? Ми маємо починати зараз!

— Лейтенанте Колле, ви маєте дочекатися мене, а вже потім починати операцію. Це наказ.

Фаш від’єднався. Спантеличений лейтенант Колле вимкнув свій телефон. «Якого біса Фаш наказав мені чекати?»

— Лейтенанте, — до нього підбіг один з польових агентів, — ми знайшли авто!

Колле з агентом пройшли близько п’ятдесяти ярдів під’їзною дорогою. Агент вказав йому на щось темне на протилежному боці. Там у кущах було припарковано «ауді», яке майже зливалося з темрявою. На ньому був знак, який вказував, що авто взяли напрокат. Лейтенант торкнувся капота. Ще теплий. Навіть гарячий.

— Певне, на ньому Ленґдон дістався сюди, — сказав він. — Зателефонуйте у фірму прокату і з’ясуйте, чи воно не крадене.

— Гаразд, мсьє.

Інший агент махав Колле від паркану.

— Лейтенанте, гляньте сюди, — він простяг Колле бінокль нічного бачення. — На ті дерева, що біля під’їзду.

Колле навів бінокль на пагорб, підкрутив коліщатка. Поступово неясні зеленуваті обриси опинились у фокусі, і їх можна було роздивитися. Там, замаскована зеленню, стояла броньована вантажівка. Точнісінько така, якій Колле дозволив виїхати з банку кілька годин тому.

— Дуже схоже на те, — сказав агент, — що саме цією вантажівкою Ленґдон і Неве втекли з банку.

Коле згадав цю броньовану вантажівку, яку він зупинив на блокпосту. «Ролекс» на зап’ясті водія…

«Я так і не перевірив, що там у кузові».

Це просто неймовірно, але він збагнув, що хтось у банку хотів допомогти агенту Неве втекти. Але хто? І чому? І якщо втікачі прибули сюди в броньованій вантажівці, тоді хто був за кермом «ауді»?

А за сотню миль південніше маленький чартерний літачок летів через море на північ. Хоча небо було спокійне, єпископ Арінґароса тримав напоготові гігієнічний пакет, певний, що йому може стати зле у будь-яку хвилину. Його розмова з капітаном Фашем у Парижі була зовсім не такою, як він це собі уявляв.

Сидячи сам у маленькій кабіні, він крутив золотий перстень на пальці, намагаючись притлумити всепоглинаюче почуття страху і відчаю.

У Парижі все пішло просто жахливо.

Заплющивши очі, він читав молитву, щоб Безу Фаш зміг усе це владнати.

Розділ 52

Тібінґ сидів на дивані й гойдав на колінах коробку, милуючись трояндою на кришці. «Це найдивовижніша і наймагічніша ніч мого життя».

— Підніміть кришку, — прошепотіла Софі, яка стояла над ним поряд із Ленґдоном.

Тібінґ усміхнувся: мовляв, не підганяйте мене. Шукаючи наріжний камінь більше десяти років, він хотів насолодитися кожною мілісекундою цього моменту. Він водив долонею по дерев’яній кришці, відчуваючи текстуру інкрустації.

— Троянда, — шепотів він. — Троянда — це Магдалина, це Святий Грааль. Троянда, або ж роза, — це компас, який вказує шлях. — Тібінґ відчував божевільну радість. За багато років він об’їздив безліч соборів і церков по всій Франції, платив, щоб йому дозволили побувати всюди, оглянув сотні склепінь під вікнами-розетками, шукаючи шифр для пошуку наріжного каменя. La clef de voûte, камінний ключ під знаком троянди.

Він повільно зняв гачок і підняв кришку, і перед його очима нарешті з’явився її вміст, який, як він умить здогадався, міг бути лише наріжним каменем. Він не відводив очей від кам’яного циліндра, на якому треба було виставити необхідні літери. Цей предмет видався йому дивовижно знайомим.

— Його виготовлено за кресленнями да Вінчі, — сказала Софі. — Мій дід часто робив такі на дозвіллі.

Звичайно ж, згадав Тібінґ. Він бачив ескізи та креслення таких предметів. Ключ, що веде до Святого Грааля, лежить усередині. Він обережно вийняв з коробки важкий криптекс. Хоча він не мав ні найменшого поняття, як відкрити циліндр, але відчував, що і його особисте призначення вказано там, усередині. У хвилини відчаю Тібінґ питав, коли ж пошуки всього його життя будуть нарешті винагороджені? Тепер ці сумніви навіки зникли. Він ніби чув прадавні слова… початок легенди про Грааль:

Vous ne trouvez pas le Saint-Graal; c’est le Saint-Graal qui vous trouve.

Не ви знайдете Святий Грааль — Святий Грааль сам знайде вас.

І от цієї ночі неймовірним чином ключ для знайдення Святого Грааля прямо постукав у його двері.

Поки Софі й Тібінґ сиділи з криптексом і говорили про оцет, добирання літер і кодове слово, Ленґдон поніс палісандрову скриньку