Витязь у ведмежій шкурі - 3 - Кулик Степан

Кнехти, які втекли раніше, ніж хоч щось побачили, звичайно не повірили жодному слову свого товариша. Тому, побачивши в підвалі мене в маскарадному костюмі полярного ведмедя, який уже практично завершував руйнування другої перепони, — завмерли, як укопані. Відмовляючись вірити власним очам.

Але цього разу заціпеніння пройшло швидше. По-перше, — у натовпі не так страшно. Завжди лишається надія, що демон з'явився не за тобою, а за товаришем. А по-друге, — тепер разом із стражниками був і хтось із командирів чи ветеранів.

— Диявол і тисяча чортів! Що завмерли, як мокрі курки?! — заволав він. — Нехай хоч усе пекла сюди заявиться, ви зобов'язані зустріти ворога, як воїни, а не незаймані дівчата! Арбалетники! Болт вам у дупу! Я за вас стрілятиму, чи ваших бабусь покликати?! Ворушіться, барани безрогі!

Навряд чи хтось прислухався до суті слів. Але звичний командний голос завжди справляє враження. Навіть більше, ніж розмахування зброєю. І стрільці отямилися.

— Швидше ворушіться, ослячі дупи! У таку ціль навіть сліпий Курт потрапить зі ста метрів!

Нічого не можу сказати про влучність згаданого сержантом Курта, але деякі арбалетники примудрилися це зробити. У сенсі — промахнутися. Принаймні із півдюжини випущених у мене болтів я відчув лише три удари. Болючих, треба відзначити… Незважаючи на багатошаровий захист, придуманий для мене умільцями з компанії Лиса.

Як виявилося, серед найманців були не лише сільські ледарі та браконьєри. У роті Фрідріха знайшлися і ковалі, і теслярі, і шорник, і швець, і бронник... Як виявилося, Лис спеціально вишукував майстрових і, якщо ті погоджувалися вступити в загін, клав їм плату вище за звичайну. Натомість, у поході компанія не знала проблем з ремонтом зброї, обладунків, возів чи взуття.

«Сто вісімдесят!»

Прохід крізь другі ґрати готовий. А тепер саме час прикритися щитом. Не дарма ж його для мене зробили.

Бум! Бум! Бум! Дзінь! Бум! Дзінь!

Порахувавши всі шість попадань, два з них у металеві заклепки, я відклав щит і знову схопився за палицю обома руками. Схоже, тепер справа йтиме повільніше. Часу для вибивання каміння у мене поки арбалетники заряджають самостріли. Потім доведеться ховатися за щит... І знову… А секунди йдуть...

«Сто вісімдесят дев'ять… Щит!»

Бум. Бум. Бум…