Витязь у ведмежій шкурі - 3 - Кулик Степан
Фрідріх невдоволено скривився. Капітан не дарма носив прізвисько Рудий Лис і звик першим про все здогадуватись. А зараз його навіть лях обійшов.
— Досить загадок. Поясніть так, щоб і я зрозумів.
— Панові барону не потрібна потужна броня, досить легкого захисту, що додатково послабить силу удару і все, — охоче відповів пан Лєшек. — А це означає, що його не сковуватиме зайвий тягар, і він зможе рухатися дуже швидко. Принаймні достатньо для задуманого.
— Точно. І ще я зможу перенести через Прохід таран. Хоча цілком вистачить і моєї палиці. Треба тільки окувати її залізом, щоб не тріснула. Уявляєш? Ніч, тиша... Охорона, впевнена, що ніяка серйозна небезпека з Переходу з'явитися не може, солодко спить... І тут з'являюся я. Два-три стрибки. Кнехти навіть прокліпатися не встигнуть, а я вже біля перших ґрат. Навряд чи їх вмуровували з розрахунком на важкий таран. Пара ударів кийком і перешкода знесена…
— Точно. Я готовий посперечатися,— усміхнувся шляхтич,— що стражники навіть не встигнуть збагнути: сниться їм усе це чи відбувається наяву.
— Згоден, — з найсерйознішим виглядом кивнув капітан Лис. — Побачивши спросоння такого велетня, я теж вирішив би, що сплю. Гм. А з цієї витівки може вийти толк. Щоб мені з цього місця…
— Ось… — я знову не дав капітанові закінчити прокляття. — Охоронці ще навіть очі не протруть, а я вже буду біля других ґрат.
— А скільки їх всього?
— Брат Альбрехт сказав, що три… — про те, що хрестоносець згадував про пастки, я вирішив замовчати. Обговорювати невідомість безглузде заняття, а на ухвалення рішення може вплинути. Я знаю про них, і цього достатньо. Просто буду обережнішим.
— Якщо все станеться саме так, то другу решітку також вдасться знести без проблем. Але потім уже розпочнеться стрілянина. І промахнутися по такій цілі з кількох кроків, те саме, що не потрапити в протилежну стінку. Щоправда, є шанс, що ветеранів на чергуванні не буде, а молоді похапцем усі болти випустять у груди та голову. Тобто, у найзахищеніші місця. Але коли арбалетники побачать, що результату немає, наступні постріли вже будуть більш прицільними. Бити почнуть по ногах, руках та… очах. А ще — старший варти пошле по допомогу… Хоча, скажу чесно, — капітан найманців усміхнувся. — Якби мене вночі розбудив хтось із звісткою, що в замок ломиться велетень…
Лис не договорив, але все було зрозуміло і без слів. Я теж посміхнувся і закінчив його думку:
— Отже, треба думати, як краще прикрити вразливі місця. І точніше розрахувати час, коли виступати головним силам. Ось лише одна маленька проблема. Чому я, власне, не оголошую збір, а чекаю поки осушать підвал... Досі всі мої спроби скористатися Переходом закінчувалися невдачею. Він звертав на мене уваги, не більше ніж на камінь, чи колоду. Тому, деталі обговоримо після того, як перевіримо, чи на цей раз він мене пропустить.
