Безтілесна людина - Джон Діксон Карр
— Ви їдьте, Хедлі, — похитав головою доктор Фелл, — а мені треба оглянути те, що міняє всю справу, що стало в ній найважливішим.
— Що саме?
— Помешкання П'єра Флея, — відказав доктор Фелл і, метляючи полами пальта, вийшов з кімнати.
Третя труна
ЗАГАДКА «СІМОХ ВЕЖ»
16. Пальто-хамелеон
На той час, коли вони мали обідати з Петтісом, настрій у доктора Фелла так підупав, що Ремпол не міг очам своїм повірити, а тим більше зрозуміти причину цього. По-перше, Фелл відмовився їхати на Рассел-сквер, хоча й наполягав, щоб Хедлі туди поїхав. Він сказав, що ключ до розгадки цієї справи має бути у Флеєвій кімнаті, а Ремпола він затримує для «брудної роботи», яка вимагав зусиль. Доктор Фелл так щиро кляв самого себе, що зрештою навіть Хедлі почав його заспокоювати.
— Що ви сподіваєтеся знайти у Флеєвій кімнаті? — запитав він. — Сомерс там усе оглянув.
— Нічого я не сподіваюся, — буркнув Фелл. — Я маю лише надію напасти на слід брата Анрі, хай йому сто чортів!
Хедлі зауважив, що не розуміє, чому доктор Фелл рантом так розгнівався на невловного брата Анрі. Крім того, Фелл трохи затримав усіх, поки розмовляв із хазяйкою будинку міс Хейк.
Доктор Фелл визнав, що розмова з міс Х. ейк нічого істотного не додала. Міс Хейк була добра незаміжня жінка похилого віку, схильна вбачати в кожному пожильці злодія-зломщика чи вбивцю. Коли її зрештою запевнили, що Бернабі не злодій-зломщик, вона таки дещо розповіла. Напередодні ввечері вдома її не було. З восьмої до одинадцятої вона була в кіно, а потім майже до півночі у друзів на Грейс-Інн-роуд. Міс Хейк не могла сказати, хто був у квартирі Бернабі, а про вбивство вона дізналася аж уранці. Троє інших її пожильців — американський студент і його дружина з першого поверху та ветеринарний лікар з другого — напередодні ввечері теж кудись ходили.
Сомерс, повернувшись ні з чим із Блумсбері-сквер, залишився на місці, Хедлі, Розетта й Бернабі поїхали до будинку Грімо, а доктор Фелл, який так прагнув зустрітися з балакучою хазяйкою іншого будинку, знайшов там… небалакучого хазяїна,
Пофарбований у темний колір будинок під номером 2, в якому містилась тютюнова крамниця, здавався таким ветхим та безрадісним, який можна бачити тільки на сцені в музичній комедії. На дзвінок із глибини крамниці не поспішаючи вийшов господар будинку, тютюнової крамниці й газетного кіоска Джеймс Долбермен. Містер Долбермен був маленький, мовчазний старий чоловік із великими руками, одягнений у засмальцьований чорний міткалевий халат. Те, що сталося, заявив він, його не стосується. Він неохоче відповідав на запитання, немов чекаючи, що ось-ось хтось прийде й відповідати буде взагалі необов'язково. Так, у нього був пожилець, іноземець на прізвище Флей. Він займав кімнату на горішньому поверсі. Заплатив за два місяці наперед. Ні, містер Долбермен про нього нічого не знає й знати не бажає. Знає лише, що з ним не було ніякого клопоту. Флей мав звичку розмовляти сам із собою іноземною мовою. Оце і все. Містер Долбермен не знав про Флея нічого тому, що бачив його дуже рідко. Ні, інших пожильців у нього немає. Ні, він, Долбермен, нікому гарячої води нагору не носив. Чому Флей обрав горішній поверх? Звідки він, Долбермен, може знати? Краще нехай вони запитають у самого Флея.
Чи відомо йому, що Флея вбито? Так, відомо. Уже був полісмен, ставив безглузді запитання й возив його впізнати тіло. Але це його, Долбермена, не обходить. На запитання щодо пострілу о десятій двадцять п'ять напередодні ввечері хазяїн, здавалося, міг щось сказати, але тільки ще міцніше стулив губи й став ще пильніше дивитись у вікно. На той час він був, мовляв, під сходами в кухні. Працювало радіо, і він нічого не чув, а коли б і чув, то все одно не вийшов би. Чи приходив хтось до Флея в гості? Ні. А з якимись підозрілими іноземцями Флей не спілкувався?
Це запитання дало несподіваний наслідок. Містер Долбермен, хоча й далі говорив повільно, несподівано став досить багатослівним. Так, було дещо, і поліція мала б про це подбати, замість марно витрачати гроші платників податків. Вештався тут один, все роздивлявсь, а одного разу навіть розмовляв із Флеєм. Бридкий тип. Напевне злочинець. Містерові Долбермену не подобаються ті, що все вештаються та роздивляються. Ні, описати того типа він не може, це справа поліції. А крім того, була майже ніч.
— І все ж таки, хоч щось вам упало у вічі? — надзвичайно чемно запитав доктор Фелл, витираючи хусткою обличчя. — Може, щось із одягу?
— Здається, на ньому було модне пальто, — переборовши себе, відвів погляд од вікна Долбермен. — Із жовтого твіду в червону цятку. Це ваша справа. Бажаєте піти нагору? Ось ключ. Вхід із вулиці.
Коли вони піднімалися темними вузькими сходами міцного, всупереч зовнішньому вигляду, будинку, Ремпола охопило хвилювання.
— Ви маєте рацію, сер, коли кажете, що всю справу поставлено з ніг на голову, — звернувся він до Фелла. — Ми шукали лиховісну постать у довгому чорному пальті, а тепер з'являється інша, у закривавленому твідовому пальті, колір якого можна назвати світлим. Що це? Чи не повертається справа через ці пальта в інший бік?
— Ну, я, кажучи, що все стає з ніг на голову чи що ми, може, схибили із шляху, про це не думав, — з деяким ваганням відповів доктор Фелл, пахкаючи люлькою. — Але все залежить якоюсь мірою від пальт. Чоловік і двоє пальт. Так, я вважаю, він і є вбивця.
— Ви казали, що маєте свою думку щодо того, хто вбивця.
— Я знаю, хто вбивця, — рішуче заявив доктор Фелл. — Розумієте, що мене примушує сперечатися із самим собою… Не лише те, що він весь час був у мене перед носом. Річ у тому, що він весь час говорив правду, і в мене не стало глузду цього збагнути. Він був дуже відвертий, і мені аж боляче згадувати, що я йому не повірив і вважав його невинним.
— А як він зник?
— Цього я не знаю. Ну, ось ми й прийшли.
На горішньому поверсі була тільки одна кімната. Сходи освітлювало бліде світло, що проходило крізь засклений дах. Двері кімнати, зроблені з грубих дощок і пофарбовані у зелений колір, стояли відчинені, вікна, вочевидь, давно не відчинялися. Доктор Фелл намацав у темряві газовий^світильник, на якому ледь тримався абажур. У нерівному світлі перед їхніми очима постала затишна, але занедбана кімната, обклеєна дешевими голубими шпалерами, біле залізне ліжко, письмовий стіл, на якому лежав, притиснутий чорнильницею,