Молодий місяць - Стефані Маєр
Зменшення кількості учасників не послабило очікувань Майка. Він тільки й говорив, що про п’ятницю.
— Ти впевнена, що не хочеш подивитися «Завтра й завжди»? — запитав він за ланчем, назвавши романтичну комедію, яка була зараз на вершині популярності. — Вона отримала найкращі відгуки.
— Я хочу подивитися «Схрещені ниті», — наполягала я. — Я налаштована на екшн. Побільше крові й нутрощів!
— Ну гаразд, — Майк відвернувся, але я встигла прочитати вираз його обличчя: мабуть, вона таки звихнулася.
Коли я приїхала додому після школи, біля будинку була припаркована дуже знайома мені машина. Джейкоб стояв, спершись на капот, його обличчя розтягнулося в широкій посмішці.
— Не може бути! — вигукнула я, вискочивши з пікапа. — Ти завершив! Просто не можу повірити! Ти закінчив «реббіта»!
Джейк світився від щастя.
— Минулої ночі. Це його перше плавання.
— Неймовірно, — я високо задерла руку, щоб дати йому п’ять.
Він ляснув долонею по моїй, потім не забрав її, а переплів свої пальці з моїми.
— Ну то що, сьогодні я за кермом?
— Звісно, — сказала я й голосно зітхнула.
— Щось не так?
— Все, я здаюся, не можу нічого вдіяти. Ти переміг. Ти старший за мене.
Він тільки знизав плечима: його зовсім не здивувала моя капітуляція.
— Звісно, що я старший.
З-за повороту долинуло пихкання «шевроле» Майка. Я швиденько висмикнула свою долоню з руки Джейкоба, і на його обличчі з’явився такий вираз, якого я не повинна була бачити.
— Я пам’ятаю цього хлопця, — сказав він тихо, коли Майк припаркувався з протилежного боку вулиці. — Це той, який вважав тебе своєю дівчиною. Він досі так думає?
Я підняла брову.
— Деяких людей важко в чомусь переконати.
— Проте, з іншого боку, — сказав Джейкоб задумливо, — іноді наполегливість дає плоди.
— У більшості випадків вона дратує. Майк вийшов із машини й перетнув вулицю.
— Привіт, Белло, — привітався він зі мною, та коли він побачив Джейкоба, його погляд насторожився. Я також подивилася на Джейкоба, намагаючись бути об’єктивною. Він і справді не був схожий на другокласника. Він був такий великий — голова Майка ледве сягала йому до плеча; я навіть не хотіла думати, якою була я порівняно з ним — та й із виду він був старший, навіть у порівнянні з минулим місяцем.
— Привіт, Майку! Ти пам’ятаєш Джейкоба Блека?
— Не дуже, — Майк простягнув руку.
— Я давній друг сім’ї, — представився Джейкоб, простягнувши Майкові долоню. Вони потиснули один одному руки з більшою силою, ніж це було потрібно. Коли цей ритуал скінчився, Майк почав розминати пальці.
Раптом із кухні долинув дзвінок телефону.
— Краще мені відповісти — може, це Чарлі, — сказала я й помчала до будинку.
Це був Бен. Він повідомив, що Анжела захворіла — у неї шлунковий грип, а він не має настрою іти без неї. Він вибачився, що підвів нас.
Тряхнувши головою, я повільно пішла назад до хлопців. Я щиро сподівалася, що скоро Анжелі стане краще, але повинна визнати, що я егоїстично засмутилася через такий розвиток подій. Тільки ми втрьох — Майк, Джейкоб і я — проведемо цей вечір разом… чудовий план, подумала я з похмурим сарказмом.
Здавалося, що Майк та Джейк зовсім не здружилися за час моєї відсутності. Чекаючи на мене, вони стояли на відстані кількох кроків один від одного й дивилися в різні боки; на обличчі Майка був похмурий вираз, а Джейкоб був, як завжди, веселий.
— Анжела захворіла, — мовила я сумно. — Вони з Беном не зможуть до нас приєднатися.
— Це все грип. Остін та Конор також сьогодні захворіли. Може, перенесемо поїздку на наступний раз? — запропонував Майк.
Я й рота не встигла розтулити, як заговорив Джейкоб.
— Я не збираюся нічого переносити, але якщо ти не хочеш, Майку…
— Ні, я їду, — перебив Майк. Я просто хвилювався за Анжелу та Бена. Поїхали, — і він рушив до свого «шевроле».
— Гей, ти не заперечуєш, якщо ми поїдемо на машині Джейкоба? — запитала я. — Я йому пообіцяла — він щойно завершив ремонт. Він сам її зібрав, — похвалилася я, як горда матуся хвалиться успіхами своєї дитини.
— Прекрасно, — огризнувся Майк.
— От і добре, — сказав Джейкоб, наче все владналося. Здається, йому було набагато комфортніше, ніж будь-кому з нас.
Майк сів на заднє сидіння «реббіта» з виразом відрази на обличчі.
Джейкоб був у своєму звичному сонячному гуморі, без угаву торохкотів, аж поки я зовсім не забула про мовчазного Майка, який дувся на задньому сидінні.
Тоді Майк змінив стратегію. Він нахилився вперед й поклав підборіддя на спинку мого крісла; його щока майже торкалася моєї. Я відсунулася вбік, розвернувшись спиною до вікна.
— А радіо тут є? — запитав Майк із натяком на зухвалість, перебивши Джейкоба на півслові.
— Так, — відповів Джейкоб. — Але Белла не любить слухати музику.
Я здивовано зиркнула на Джейкоба. Я ніколи йому цього не говорила.
— Белло? — запитав Майк роздратовано.
— Він правий, — пробурмотіла я, досі витріщаючись на спокійний профіль Джейкоба.
— Як можна не любити музики? — допитувався Майк. Я знизала плечима.
— Не знаю. Вона просто мене дратує.
— Гм, — фиркнув Майк, відкинувшись на спинку крісла. Коли ми приїхали до кінотеатру, Джейкоб вручив мені десятидоларову купюру.
— Що це? — запротестувала я.
— Я не достатньо дорослий, — нагадав він мені. Я тихо засміялася.
— А як же твій відносний вік? Як гадаєш, Біллі мене вб’є, якщо я проведу тебе в кіно?
— Ні. Я попередив його, що ти збираєшся заплямувати мою невинність.
Я засміялася, й Майк додав кроку, щоб не відставати від нас. Я так хотіла, щоб Майк вирішив вернутися назад. Він був такий похмурий — не дуже годящий настрій для вечірки. Але водночас я не хотіла, щоб цей вечір закінчився наодинці з Джейкобом. Це б зовсім не допомогло.
Фільм був саме таким, як про нього говорили. Уже в перших кадрах четверо людей вибухнули й одна залишилася без голови. Дів чина, що сиділа попереду мене, затуляла обличчя руками й притискалася до грудей свого приятеля. Він гладив її по плечу й також час від часу здригався. Не було схоже на те, що Майк дивиться фільм. Його обличчя здерев’яніло, й він увесь час дивився на завісу над екраном.
Я твердо постановила витримати ці дві години,
