Молодий місяць - Стефані Маєр

Я широко вишкірилася: спрацювало! — і пропустила запитання мимо вух. Джейкоб не дозволить, щоб зі мною трапилося щось погане.

«Їдь додому, до Чарлі», — наказав голос. Я була вражена його ідеальною красою. Я не можу забути цей голос, байдуже, що мені доведеться за це заплатити.

— Відпускай повільно, — підбадьорював мене Джейкоб.

— Гаразд, — сказала я. Дивно, але я збагнула, що відповідаю їм обом одночасно.

Голос у моїй голові рявкнув так, що заглушив рев мотоцикла.

Я спробувала зосередитися, не дозволити голосу знову відвернути мою увагу, і трошки розслабила руку. Раптом мотоцикл загудів і помчав уперед.

І я полетіла.

Нізвідки подув вітер, він пружно бив ув обличчя, а волосся з такою силою тріпотіло за головою, що здавалося, хтось за нього тягнув. Серце шалено калатало, адреналін скажено пульсував у венах. Дерева пролітали повз мене, зливаючись у суцільну зелену стіну.

Але це була тільки перша швидкість. Моя рука намацала перемикач швидкостей і натиснула на газ.

«Белло, ні! — розгніваний, але такий безмежно солодкий голос зашипів над моїм вухом. — Що ж ти коїш?»

Це трохи мене освіжило, і я помітила, що дорога починає звертати ліворуч, а я досі їду прямо. Джейкоб не сказав мені, як повертати.

— Гальма, гальма, — пробурмотіла я сама до себе й інстинктивно вчавила педаль правою ногою, як зробила б у своєму пікапі.

Я втратила рівновагу, мотоцикл почало трусити, він нахилився в один, потім у другий бік. На шаленій швидкості я помчала у напрямку зеленої стіни. Я намагалася повернути кермо, але раптом мене різко кинуло вбік, і мотоцикл перевернувся, досі рухаючись до зеленої стіни.

Мотоцикл знову приземлився на мене і, гучно ревучи, потягнув мене по мокрому піску, аж поки не вдарився об щось тверде. Я нічого не бачила. Моє обличчя заляпало болотом. Я спробувала підняти голову, але мені щось заважало.

У мене паморочилося в голові, і я не знала, що робити. Я розрізняла три чіткі звуки — рев мотоцикла наді мною, голос у моїй голові та ще щось…

— Белло! — гукнув Джейкоб, і я почула рявкіт іще одного мотоцикла.

Тягар уже не притискав мене до землі, і нарешті я змогла дихати вільно. Навколо панувала тиша.

— Ого, — пробурмотіла я. Мене аж трусило. Ось він, рецепт галюцинації — адреналін плюс небезпека плюс дурість. Щось у такому дусі.

— Белло, — Джейкоб тривожно схилився наді мною. — Белло, ти жива?

— Зі мною все гаразд! — вигукнула я у захваті. Я поворушила ногами й руками. Здається, все на місці. — Хочу ще раз, хочу ще раз!

— Гадаю, це невдала ідея, — сказав Джейкоб стурбовано. — Буде краще, якщо я відвезу тебе до лікарні.

— Зі мною все гаразд.

— Гм, Белло? У тебе величезна рана на чолі, і з неї цебенить кров, — повідомив він.

Я доторкнулася рукою до чола. Звісно, воно було вологе й липке. Я не відчувала нічого, окрім запаху моху, тому мене й не нудило.

— Ой, мені так прикро. Вибач, Джейкобе.

Я притиснула долоню до рани, так ніби намагалася втиснути кров назад.

— Чому ти вибачаєшся за те, що в тебе тече кров? — поцікавився він, обнявши мене своєю довгою рукою за талію й поставивши на ноги. — Поїхали. Але тепер поведу я, — він простягнув руку по ключі.

— Що робитимемо з мотоциклами? — запитала я, даючи йому ключі.

Він якусь мить поміркував.

— Чекай тут. І візьми це, — він зняв футболку, забруднену моєю кров’ю, і кинув мені. Я туго змотала її і приклала до чола. Я починала відчувати запах крові; я глибоко дихала ротом і намагалася думати про щось інше.

Джейкоб заскочив на чорний мотоцикл, завів його з першого разу і звернув на дорогу, здіймаючи у повітря пісок та гальку. Він їхав, як справжній професіонал, низько схиливши голову над кермом; він дивився вперед, його блискуче волосся розмаялося по бронзовій спині. Мої очі звузилися від заздрості. Напевно, я на своєму мотоциклі мала зовсім не такий чудовий вигляд.

Я здивувалася, побачивши, як далеко заїхала. Я заледве розрізняла Джейкоба, коли він зрештою дістався пікапа. Він закинув мотоцикл у кузов і заскочив у машину.

Я й справді почувалася нормально, коли він на шаленій швидкості гнав пікап до мене. У голові трохи паморочилося, у шлунку коїлося щось незрозуміле, але рана була несерйозна. Рани на голові, як правило, кривавляться найсильніше. Тож Джейкобу не варто було так поспішати.

Не заглушивши мотора, Джейкоб кинувся до мене і знову обняв за талію.

— Гаразд, тепер посадимо тебе в машину.

— Зі мною справді все гаразд, — запевнила я його, коли він підсаджував мене. — Не хвилюйся ти так. Просто трошки крові.

— Просто багато крові, — пробурмотів він, повернувшись по мій мотоцикл.

— Слухай, давай щось придумаємо, — сказала я, коли він сів назад у машину. — Якщо ти відвезеш мене у відділення швидкої допомоги, то Чарлі обов’язково про це дізнається, — я подивилася на свої забруднені болотом і піском джинси.

— Белло, гадаю, тобі треба накласти шви. Я не дозволю, щоб ти стекла кров’ю.

— А я й не збираюся, — пообіцяла я. — Давай спершу відвеземо мотоцикли, потім зробимо зупинку біля мого дому, щоб я могла приховати всі докази, перш ніж ми поїдемо в лікарню.

— А як же Чарлі?

— Він казав, що сьогодні працює.

— Ти впевнена?

— Довірся мені. У мене незначна кровотеча. Не все так погано, як може здатися на перший погляд.

Здається, Джейкобу не дуже сподобалася моя ідея, і він скривився. Але він не хотів, щоб у мене виникли неприємності. Дорогою у Форкс я дивилася у вікно, притискаючи до голови подерту майку.

Мотоцикл виявився навіть кращим, ніж я думала. Я використаю його саме за призначенням. Я змахлювала й порушила власну обіцянку. Я поводилася як цілком безвідповідальна людина. Тепер я трошки жалкувала, що обидві сторони порушили свої обіцянки.

Зрештою, я розкрила таємницю виникнення моїх галюцинацій! Принаймні так мені здавалося. Найближчим часом я збиралася перевірити цю теорію. Може, мене швиденько відпустять із лікарні, і я зможу попробувати ще раз сьогодні ж.

Було б чудово ще раз так промчати на мотоциклі. Ще раз відчути, як вітер дме в обличчя, відчути швидкість і свободу… все це нагадало мені моє минуле життя: як він ніс мене на спині через густий ліс, не розбираючи дороги, — відчувши напад болю, я здригнулась і негайно урвала ці спогади.

— З тобою все гаразд? — запитав Джейкоб.

— Ага, — я постаралася, щоб мій голос звучав якомога переконливіше.

— До речі, — зауважив він, — сьогодні ввечері