Молодий місяць - Стефані Маєр

А потім він скочив униз.

— Ні, — зойкнула я, тиснучи на гальма.

— Що трапилося? — тривожно вигукнув Джейкоб у відповідь на мій скрик.

— Той хлопець — він щойно скочив зі скелі! Чому ніхто не зупинив його? Ми повинні викликати «швидку»!

Я хутко відчинила двері й почала вилазити з машини, хоча в цьому не було потреби. Найшвидший спосіб дістатися до телефону — повернутися назад до будинку Біллі. Я не могла повірити в те, свідком чого щойно стала. Можливо, глибоко в підсвідомості я сподівалася, що помиляюся і вся справа в оптичному обмані, до якого спричинилася лобова шибка.

Джейкоб засміявся, і я розлючено витріщилася на нього. Як можна бути таким товстошкірим, таким холоднокровним?

— Вони пірнають зі скелі в океан, Белло. Це така розвага. В Ла-Пуші немає розважальних центрів, ти ж знаєш.

Він дражнив мене, але в голосі його була якась дивна нотка роздратування.

— Пірнають зі скелі? — повторила я збентежено. З недовірою я подивилася на другу фігуру, яка наблизилася до краю безодні, зупинилася — й за якусь мить дуже граційно скочила вниз. Мені здалося, що падіння тривало вічно, та нарешті людська фігура зникла в темно-сірих хвилях.

— Ого. Це так високо, — я повернулася на своє місце, досі витріщаючись широко розплющеними очима на тих двох, що залишилися. — Тут, мабуть, футів сто.

— Ну, десь так. Більшість із нас скачуть із нижчого виступу, он із тої скелі, що виступає посеред обриву, — він тицьнув пальцем. Це місце й справді здалося мені безпечнішим. — Ці хлопці справді божевільні. Вочевидь, хочуть похизуватися, які вони відважні. Я маю на увазі, що сьогодні й справді холодно. В таку погоду вода не може бути приємною, — він трохи рознервувався, ніби ці хлопці образили його особисто. Це трохи здивувало мене. Я гадала, що Джейкоба неможливо засмутити.

— І ти також скачеш зі скелі? — я не пропустила слова «нас».

— Звісно, аякже, — вищирився він. — Це весело. Трохи страшнувато, такий собі адреналін.

Я знову подивилася на скелю, третя фігура вже наблизилася до краю. Ще ніколи в своєму житті я не зустрічала нічого безрозсуднішого. Мої очі загорілися, і я усміхнулася.

— Джейку, наступного разу ти повинен взяти мене з собою. Він насупився й сердито подивився на мене, явно не схвалюючи такого плану.

— Белло, щойно ти хотіла викликати швидку для Сема, — нагадав він мені. Я здивувалася, що він міг розпізнати когось із такої відстані.

— Я хочу спробувати, — наполягала я, вилазячи з машини.

Джейкоб схопив мене за руку.

— Не сьогодні, гаразд? Принаймні дочекаємося теплішого дня.

— Гаразд, — погодилася я. Через крижаний вітер, що подув з океану, моя рука вкрилася гусячою шкірою. — Але, будь ласка, якнайшвидше.

— Якомога швидше, — закотив він очі. — Знаєш, Белло, іноді ти поводишся так дивно.

Я зітхнула.

— Знаю.

— І ми не стрибатимемо з самого верху.

Я зачаровано спостерігала за тим, як третій із пірнальників розбігся й полетів іще далі, ніж два попередні. Він крутнувся й зробив переворот у повітрі, немов стрибав із парашутом. Він здавався абсолютно розкутим — легковажним і цілком безвідповідальним.

— Гаразд, — погодилася я. — Принаймні не першого разу. Тепер зітхнув Джейкоб.

— То ми будемо нарешті випробовувати мотоцикли чи ні?

— Звісно, що будемо, — сказала я, відриваючи погляд від останньої постаті, що залишилася на скелі. Я пристебнула ремінь безпеки й зачинила дверцята. Двигун досі працював, марно здіймаючи галас. Ми знову рушили вздовж дороги.

— То хто вони — ті божевільні хлопці? — поцікавилася я. Він видав якийсь дивний неприємний звук.

— Банда Ла-Пуша.

— У вас є банда? — запитала я й помітила, що мій голос пролунав здивовано.

Джейкоба розсмішила моя реакція.

— Не зовсім. Це ж не бандитське угрупування, вони не б’ються, вони дружелюбні, — фиркнув він. — Був тут один хлопець із резервації Макá[5], великий такий, страшний. Так от, він продавав дітям наркотики, а Сем Юлі зі своїми прибічниками вигнали його з нашої землі. Вони дуже переймаються нашою землею, гонором племені… аж деколи доходить до смішного. Найгірше те, що старійшини ставляться до них серйозно. Ембрі каже, що вони іноді зустрічаються з Семом, — він похитав головою, на обличчі читалась непокора. — Ембрі також чув від Лі Клірвотер, що вони називають себе «захисниками» чи щось таке.

Руки Джейкоба стиснулися в кулаки, наче він хотів надавати комусь стусанів. Я ще ніколи не бачила його таким.

Я здивувалася, почувши ім’я Сема Юлі. Я не хотіла знову згадувати свої нічні кошмари, тому сказала, щоб змінити тему:

— Ти їх недолюблюєш.

— Невже це так помітно? — запитав Джейк з іронією.

— Ну, не схоже на те, щоб вони чинили щось погане, — я намагалася його заспокоїти, повернути йому веселий гумор. — Просто банда святенників, які всіх дратують.

— Так, дратують — це годяще слово. Вони завжди виділяються — наприклад, стрибки зі скелі. Вони поводяться як… як… навіть не знаю. Як круті хлопці. Якось минулого семестру ми з Ембрі та Квілом ходили по крамницях, аж раптом з’явився Сем зі своїми послідовниками, Джаредом та Полом. Квіл ляпнув щось, ти ж знаєш, який у нього довгий язик, і це розізлило Пола. Його очі потемніли, він ніби вищирився — ні, він показав зуби, а не вищирився, — він так оскаженів, що його аж трусило. Але Сем поклав руку йому на груди і похитав головою. Якийсь час Пол дивився на нього, а потім заспокоївся. Чесно, все виглядало так, наче Пол хотів роздерти нас на шматки, а Сем стримав його, — він застогнав. — Як у поганенькому вестерні. Ти ж знаєш, Сем досить кремезний хлопець, йому двадцять. Але Полу всього шістнадцять, він нижчий за мене і худіший за Квіла. Гадаю, будь-хто з нас зумів би його провчити.

— Круті хлопці, — погодилась я. Перед моїми очима постала чітка картина, так ясно Джейкоб описав усе. І це нагадало мені дещо… три високі темношкірі чоловіки мовчки стоять у вітальні мого батька. Картинка розмита, бо моя голова лежить на канапі, а наді мною схилилися лікар Джеранді й Чарлі… Може, це була банда Сема?

Я швидко заговорила, щоб уникнути неприємних спогадів.

— Невже Сем не застарий для таких речей?

— Так, він уже мав їхати в коледж, але залишився тут. І ніхто навіть не дорікнув йому за це. У старійшин мало не стався напад, коли моя сестра покинула університет і вийшла заміж. Але ж ні, Сем Юлі завжди правий.

На Джейковому обличчі з’явився гнів, я ніколи не підозрювала, що він здатний на таке почуття.

— Це все справді дратує і… звучить дивно. Але все