Українська література » » Молодий місяць - Стефані Маєр

Молодий місяць - Стефані Маєр

---
Читаємо онлайн Молодий місяць - Стефані Маєр
пробурмотіла я досі збентежено.

— Наприклад, у п’ятницю можеш піти в кіно зі мною. Подивимося щось зовсім не страшне.

Я закусила губу.

Я не хотіла сваритися з Майком, особливо зараз, коли він був одним із тих, хто пробачив моє божевілля. Але все це було так знайомо! Так наче за останній рік нічого не трапилося. Шкода тільки, що цього разу в мене немає відмовок про Джес.

— Побачення? — запитала я. В цьому разі відвертість була, мабуть, найкращою політикою. Ліпше вже з’ясувати все одразу.

Він звернув увагу на мій тон.

— Якщо ти не проти. Але це не обов’язково повинне бути справжнє побачення.

— Я не хочу побачення, — сказала я повільно, усвідомлюючи, що це чиста правда. Увесь світ видався мені невимовно далеким.

— Значить, як друзі? — запропонував він. Його ясні блакитні очі явно не погоджувалися з цим. Я сподівалася, що він справді усвідомлює, що ми можемо бути тільки друзями.

— Було б весело. Але в мене вже є плани на п’ятницю. Може, наступного тижня?

— А що ти робиш у п’ятницю? — запитав він. Гадаю, його запитання прозвучало холодніше, ніж він цього хотів.

— Домашнє завдання… У мене заплановане заняття з другом.

— А, ну тоді добре. Може, наступного тижня. Він провів мене до машини; тепер він став зовсім небагатослівним. Це так чітко нагадало мені мої перші місяці в Форксі!

Я зробила повний цикл, і тепер усе здавалося мені просто луною — порожньою, беззмістовною луною.

Наступного вечора, зайшовши до вітальні, Чарлі зовсім не здивувався, побачивши там нас із Джейкобом. Розтягнувшись на підлозі й обклавшись підручниками, ми виконували домашні завдання. Судячи з реакції Чарлі, було неважко здогадатися, що вони з Біллі уже обговорили все за нашими спинами.

— Привіт, — сказав він, покосившись у бік кухні.

Він зачув запах лазаньї, на приготування якої я витратила увесь день — Джейкоб охоче спостерігав і час від часу знімав пробу, апетитно облизуючись. Я й справді постаралася, намагаючись компенсувати вчорашню піцу.

Джейкоб залишився на обід, а їдучи додому, захопив тарілочку для Біллі. Він неохоче додав іще один рік до мого умовного віку за чудові кулінарні здібності.

В п’ятницю ми копирсалися в гаражі, в суботу знову виконували домашні завдання. Очевидно, Чарлі остаточно переконався в тому, що я не божевільна, й провів увесь день на риболовлі з Гаррі. Коли він повернувся, ми вже все зробили — ми почувалися дуже розумними й зрілими — і дивилися канал «Дискавері».

— Мабуть, мені пора, — зітхнув Джейкоб. — Уже пізно.

— О’кей, гаразд, — пробурмотіла я. — Я відвезу тебе додому.

Він усміхнувся, побачивши, з якою неохотою я це казала, — здається, він був задоволений.

— Завтра знову до роботи, — сказала я, щойно ми опинилися в безпечному місці — в моєму пікапі. — О котрій годині мені приїхати?

Він усміхнувся у відповідь, але в цій усмішці відчувалося якесь дивне хвилювання.

— Краще я сам тобі подзвоню, гаразд?

— Звісно.

Я насупилася сама до себе. Цікаво, що все це означає. Він тільки вишкірився.

Наступного ранку в прибрала в хаті — чекаючи на дзвінок Джейкоба й намагаючись викинути з голови останній нічний кошмар. Декорації дещо змінилися. Минулої ночі я блукала у широкому морі папороті, натикаючись час від часу на велетенські дерева. Навкруги більше нічого не було, я заблукала й тинялася без будь-якої цілі чи мети. Мені хотілося покарати себе за ту дурну поїздку до покинутого будинку минулого тижня. Я намагалася вигнати цей сон зі своєї свідомості, сподіваючись, що зможу ізолювати його там, звідки він ніколи не втече.

Коли задзвонив телефон, Чарлі був надворі, мив машину. Тож я миттю кинула швабру й побігла вниз, щоб відповісти на дзвінок.

— Алло, — сказала я, захекавшись.

— Белло, — сказав Джейкоб дивним офіційним тоном.

— Привіт, Джейку.

— Гадаю… Гадаю, що у нас сьогодні побачення, — сказав він. У голосі його відчувався підтекст.

Мені знадобилася хвилина, щоб усе збагнути.

— Невже мотоцикли готові? Просто не можу повірити! Як вчасно!

Мені потрібно було щось, аби відвернути увагу від кошмарів та страшних думок.

— Так, вони на ходу і таке інше.

— Джейкобе, ти, безперечно, найталановитіша й найпрекрасніша людина, яка мені стрічалася в житті! За це ти отримуєш іще десять років.

— Класно! Тепер я уже майже середнього віку… Я засміялася.

— Я уже їду!

Я кинула швабру й миючі засоби в шафку під ванною й схопила куртку.

— Їдеш до Джейка, — сказав Чарлі, коли я мчала попри нього. Насправді це було не запитання.

— Ага, — відповіла я, заскакуючи у пікап.

— Я теж згодом приїду на станцію, — гукнув Чарлі мені услід.

— Гаразд, — крикнула я у відповідь, повернувши ключа.

Чарлі сказав ще щось, але я не розчула: рев мотору заглушив його голос. Здається, він запитав:

— Де пожежа?

Я припаркувала машину неподалік від дому Блеків, біля дерев, щоб можна було непомітно винести мотоцикли. Коли я вийшла з машини, в око впали два яскраві мотоцикли — один червоний, другий чорний: обидва стояли під ялиною, невидимі з хати. Джейкоб підготувався.

До обох ручок на кермі були прив’язані блакитні стрічки. Я саме сміялася з цього, коли з дому вибіг Джейкоб.

— Готова? — запитав він тихо, його очі іскрилися.

Я кинула погляд через його плече — не було ніяких ознак присутності вдома Біллі.

— Так, — сказала я, але мій запал потроху вщухав — я намагалась уявити себе на мотоциклі.

Джейкоб завантажив мотоцикли в багажник мого пікапа, обережно поклавши набік, щоб їх не було видно.

— Поїхали, — сказав він; через хвилювання його голос звучав вище, ніж зазвичай. — Я знаю одне чудове місце, ніхто не помітить нас там.

Ми поїхали на південь від міста. Ґрунтова дорога петляла — іноді навколо не було нічого, окрім дерев, а потім перед нами відкривалися чудесні краєвиди на Тихий океан, що простягався під темно-сірим небом аж до самого обрію. Ми їхали над берегом поміж скель, які прилягали до узбережжя, і здавалося, їм не було кінця-краю.

Я їхала повільно, щоб добре все роздивитися і в разі чого вчасно загальмувати, оскільки дорога тягнулася вздовж скель. Джейкоб розповідав про ремонт мотоциклів, але його розповідь була сповнена технічних термінів, тож я не дуже намагалася ввійти в суть справи.

Саме в цю мить я помітила чотири фігури, які стояли на виступі скелі дуже близько від обриву. З такої відстані я не могла визначити їхній вік, але точно могла сказати, що це були чоловіки. Незважаючи на прохолодний день, вони були одягнені в шорти.

Поки я спостерігала, найвищий підійшов до краю. Я автоматично зменшила швидкість, моя нога

Відгуки про книгу Молодий місяць - Стефані Маєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: