Серденько Змія - Віолетта Котова

- А потім, я продовжу свою звичну роботу, заберу дочку додому, а ми з тобою одружимось.

- Ой, ну тебе. – розсміялась, вважаючи ці слова жартом.

- Правду тобі кажу. – нахилився до мене, обіймаючи міцніше. – То може ти не поїдеш працювати в шпиталь?

- Е, ні! Так справа не піде. От коли повернешся, тоді й вирішимо це питання.

- От вперта. – зітхнув приречено. – Нехай буде так, як хочеш. Але потім і не сподівайся, що я тебе кудись відпущу від себе!

Олег повалив мене на диван, вкрив своїм тілом та цілував, знову палко, пʼянко, багато, до втрати свідомост, а я приймала його таким як є, кохала та нарешті була щаслива поряд із своїм чоловіком.