Шовкопряд - Джоан Роулінг

— Рукопис лежить в офісі «Ропер-Чарда» в сейфі, код від якого відомий половині штату,— провадив він.— Я саме так і добув цей текст.

— Ти не думаєш, що вбивця — хтось з описаних у книзі людей?..

Знову задзвонив мобільний Робін. Вона подивилася на екран: Метью.

Робін ще раз скинула дзвінок.

— Не обов’язково,— відповів Страйк.— Але люди, про яких він писав, точно будуть у переліку підозрюваних, коли поліція почне розслідування. З тих персонажів, яких я впізнав, Леонора каже, що не читала книжку, і Кетрин Кент теж...

— Ти їм віриш? — спитала Робін.

— Вірю Леонорі. Щодо Кетрин Кент — не впевнений. Як там було в цитаті? «І муку бачити твою мені за насолоду стане».

— Не вірю, що жінка могла таке зробити,— одразу сказала Робін, глянувши на мобільний Страйка, який тепер лежав між ними на столі.

— Ти хіба не чула про ту австралійку, яка оббілувала коханця, відрубала йому голову, тоді зварила голову і сідниці й намагалася згодувати його дітям?

— Та ти жартуєш.

— Зовсім не жартую. Почитай в інтернеті. Коли жінку вкурвить, то вже всерйоз,— сказав Страйк.

— Але він був кремезний...

— А якщо то була жінка, якій він довіряв? З якою мав інтимну зустріч?

— Про кого ми точно знаємо, що вони це читали?

— Крістіан Фішер, помічник Елізабет Тассел — Ральф, сама Тассел, Джері Вальдгрейв, Денієл Чард — це все персонажі книги, крім Ральфа й Фішера. Ніна Ласселз...

— Хто такі Вальдгрейв і Чард? Хто така Ніна Ласселз?

— Редактор Квайна, директор його видавництва й дівчина, яка допомогла мені це поцупити,— відповів Страйк, поплескавши по рукопису.

Мобільний Робін задзвонив утретє.

— Вибач,— нетерпляче сказала вона і взяла слухавку.— Так?

— Робін.

Голос Метью звучав якось придушено. Він ніколи не плакав, ніколи не показував, що сильно переймається через сварку.

— Так? — озвалася вона вже не так різко.

— У мами знову був інсульт. Вона... вона...

У Робін усередині ніби ліфт обірвався й упав з великої висоти.

— Метте?

Він плакав.

— Вона померла,— вимовив він, мов маленький хлопчик.

— Я їду,— сказала Робін.— Де ти? Я зараз приїду.

Страйк дивився на її обличчя. Він бачив на ньому тінь новини про смерть і сподівався, що помер не хтось із любих їй людей — не батьки, не хтось із братів...

— Гаразд,— говорила вона в телефон, вже зіп’явшись на ноги.— Там і лишайся. Я зараз буду... Це мама Метта,— пояснила вона Страйку.— Вона померла.

Було відчуття повної нереальності. Робін не могла повірити в те, що сталося.

— Вони вчора ввечері розмовляли по телефону,— сказала вона. Згадавши, як Метт тоді закочував очі і як зараз душився словами, вона відчула ніжність, співчуття.— Я перепрошую, але...

— Іди,— кивнув Страйк.— Переказуй йому моє співчуття.

— Так,— відповіла Робін, намагаючись застебнути сумочку; від збудження пальці не слухалися. Вона знала місіс Канліфф ще з початкової школи. Робін перекинула тренч через лікоть. Блиснуло скло, і двері зачинилися.

Кілька секунд Страйк не зводив очей з місця, де щойно стояла Робін. Потім глянув на годинник. Була всього дев’ята. Розлучена брюнетка, чиї смарагди чекали на неї у сейфі, мала прийти лише за півгодини.

Страйк помив чашки, потім дістав добуте кольє, поклав на його місце рукопис «Бомбікса Морі», знову наповнив чайник і переглянув пошту.

Вони тепер скасують весілля.

Страйкові не хотілося радіти з цього приводу. Витягнувши мобільний, він набрав Анстиса, який узяв слухавку майже негайно.

— Бобе?

— Анстисе, не знаю, чи ти ще не в курсі сам, але тобі потрібно дещо знати. Останній роман Квайна містить опис його вбивства.

— Ану повтори?

Страйк пояснив детальніше. З короткої паузи після того, як він закінчив говорити, він зробив висновок, що Анстис цієї інформації ще не мав.

— Бобе, мені потрібна копія цього рукопису. Якщо я пришлю когось, ти...

— Дай мені три чверті години,— відповів Страйк.

Він ще стояв над ксероксом, коли прибула його брюнетка-клієнтка.

— А де ваша секретарка? — були її перші слова, кокетливо-позірний подив — ніби вона була впевнена, що Страйк навмисно влаштував так, щоб вони лишилися в офісі самі.

— Захворіла. Діарея, блювота,— безжально відповів Страйк.— Почнімо?

20

Is Conscience a comrade for an old Soldier?

Francis Beaumont and John Fletcher, The False One[25]

Пізно ввечері того самого дня Страйк сам-один сидів за столом. Надворі гуркотіли під дощем машини, а він однією рукою їв сінгапурську локшину, а другою писав собі список. Решту роботи на день було зроблено, і він міг повністю присвятити свою увагу вбивству Оуена Квайна; гострим нерозбірливим почерком Страйк записував порядок подальших дій. Біля деяких пунктів він ставив літеру «А» на позначення Анстиса, і навіть якби Страйкові спало на думку, що комусь таке могло здатися зверхністю з його боку чи фантазіями, що приватний детектив без жодної влади над розслідуванням може делегувати завдання поліціянту, йому це проблемою не здавалося.

Страйк працював з Анстисом у Афганістані й був не надто високої думки про здібності детектива поліції. Він вважав Анстиса компетентним, але позбавленим уяви: той міг ефективно розпізнавати знайомі схеми й чудово відстежував очевидне. Страйк ставився до цих рис без презирства — очевидна відповідь, як правило, і виявляється істинною, а методичне викреслювання пунктів списку допомагало це довести,— але це вбивство було продумане, дивне, садистське та гротескне, натхненне літературою і виконане цілком безжально. Чи здатен Анстис осягнути розум, який виплекав план убивства на хворобливому ґрунті уяви самого Квайна?

Задзвонив, пронизуючи тишу, мобільний. Тільки приклавши телефон до вуха і почувши голос Леонори Квайн, Страйк зрозумів, що сподівався почути Робін.

— Як ви? — спитав він.

— У мене тут поліція,— відповіла вона, одразу відкидаючи всі прийняті суспільством люб’язності.— Обшукали кабінет Оуена. Я була проти, але Една сказала, що так треба. Ну от що — не можна не займати нас після того, що трапилося?

— Для обшуку є підстави,— пояснив Страйк.— У кабінеті Оуена може знайтися щось таке, що наведе на вбивцю.

— Наприклад?

— Не знаю,— терпляче відповів Страйк,— але гадаю, що Една має рацію. Ви правильно зробили, що впустили їх.

У відповідь — тиша.

— Ви ще там? — спитав Страйк.

— Так,— озвалася Леонора,— і вони оце замкнули