Хижа - Вільям Пол Янг

— Якщо пам’ятаєш, у цей час ти рятував сина. У всьому Всесвіті лише ти один вважаєш себе винним. У це не вірять ані Міссі, ані Нен, ані Тато. Може, прийшов час нарешті звільнитися від цієї брехні? І, Маккензі, якби навіть ти справді був винний, її любов більша за твою можливу провину.

Цієї миті Міссі хтось погукав, голос видався дуже знайомим. Не втримавшись від радісного поклику, вона зірвалася з місця й побігла до інших дітей. Несподівано вона зупинилася й знову підбігла до тата. Розвівши руки, наче обіймаючи його, заплющила очі й зімітувала поцілунок. Незважаючи на перепону, він обійняв її у відповідь. На мить вона застигла на місці, даруючи татові пам’ять про себе, махнула рукою, обернулася й помчала до братів і сестер.

Цього разу Мак чітко почув голос, який гукав Міссі. Це був Ісус, він грався з дітьми. Не вагаючись, Міссі стрибнула до нього на руки. Він закружляв із нею, й лише зробивши два повних оберти, поставив її на ноги. Потім усі разом зі сміхом почали жбурляти пласкі камінці, щоб ті стрибали поверхнею озера. Озвучена радість Міссі була симфонією для вух Мака. Він не міг утриматися й заплакав.

Несподівано згори без попередження заревів водоспад, закривши від Мака картину, за якою він спостерігав. Він інстинктивно відстрибнув назад. Тільки тоді помітив, що стіни печери зникли, і він стоїть у гроті по той бік водоспаду.

Мак відчув, як жінка поклала руку йому на плечі.

— Це все? — запитав він.

— Поки що! — ніжно відповіла вона. — Маккензі, суд не має нічого спільного з руйнуванням. Це — спосіб упорядкування того, що ми бачимо навколо.

— Я більше не почуваюся в глухому куті, — усміхнувся Мак.

Жінка-суддя повільно підвела його до краю водоспаду, й він побачив Ісуса, який продовжував жбурляти камінці.

— Здається, хтось на тебе чекає.

Жінка легенько стиснула плечі Мака, і той зрозумів, що вона зникла. Обережно перелізши через кам’яні брили й мокрі прискалки над прірвою, він вийшов крізь мряку водоспаду на відкритий простір.

Виснажений, але щасливий, Мак на хвильку зупинився й заплющив очі, намагаючись іще раз закарбувати в пам’яті образ Міссі. Він сподівався, що в майбутньому зможе відтворити всі подробиці зустрічі з нею.

Раптом Мак відчув, що сумує за Нен. Дуже сумує.

12. У КИТОВОМУ ЧЕРЕВІ

Люди чинять зло із надзвичайною радістю

лише з релігійних переконань.

Блез Паскаль

Скасуйте Бога, і богом стане влада.

Г. К. Честертон

Поки Мак повертався до озера, раптом усвідомив, що чогось бракує. Зник його постійний супутник — Великий Сум, його неначе змило в мряці водоспаду, коли Мак проходив крізь водяну завісу. Відчуття було дивним, навіть некомфортним. Упродовж останніх років смуток визначав замість нього, що нормально, а що ні. Несподівано все змінилося. «Нормальне — то міф», — сказав Мак собі.

Великий Сум більше не буде частиною його єства. Він знав, що Міссі не розчарується, якщо він відмовиться від суму, навпаки, вона не хотіла бачити тата закутаним у цей саван, і якби так тривало, їй стало б по-справжньому його шкода. Цікаво, як тепер буде — крокувати день за днем без тягаря провини й відчаю, який висмоктує кольори життя з усього навколо.

Коли Мак вийшов із лісу, він побачив Ісуса, який досі чекав на нього й жбурляв у воду камінці.

— Привіт, мій рекорд — тринадцять, — засміявся Ісус, встаючи назустріч Маку. — Тайлер обійшов мене на три, а Джош запустив один із такою швидкістю, що ми збилися з рахунку, — коли вони обійнялися, Ісус додав: — У тебе особливі діти, Маку. Ви з Нен любите їх по-справжньому. Кейт, як тобі відомо, бореться, але ми ще не завершили.

Невимушеність і турбота, з якими Ісус згадав його дітей, глибоко вразили Мака.

— Вони вже пішли?

Ісус відступив і кивнув.

— Так, вони повернулися до своїх снів, окрім, звісно, Міссі.

— А вона… — почав Мак.

— Вона щаслива з того, що бачилася з тобою. А як вона зраділа, коли дізналася, що тобі краще! — Мак знизав плечима, намагаючись утриматися від сліз. Ісус це зрозумів і змінив тему: — Як тобі Софія?

— Софія? Ось хто вона така! — вигукнув Мак, та одразу ж спантеличився: — Хіба вас четверо? Софія — теж Бог?

Ісус засміявся.

— Зовсім ні, Маку. Нас лише троє. Софія — це втілення мудрості Тата.

— Це, мабуть, як у Приповістях Соломона, де мудрість зображено жінкою, яка кличе на вулицях, шукає тих, хто б до неї прислухався.

— Так, це вона.

— Проте, — Мак замовк на мить, нахилившись, щоб розв’язати шнурки, — вона здається такою реальною.

— Вона більш ніж реальна, — відповів Ісус. Він огледівся, ніби хотів пересвідчитися, що їх ніхто не підслуховує, і прошепотів:

— Вона — частина тієї таємниці, якою є Сарайю.

— Як я люблю Сарайю! — вигукнув Мак, підвівшись, сам здивований своєю відвертістю.

— Я теж! — підтвердив Ісус.

Вони вже повернулися на берег і стояли мовчки, дивлячись на хижу.

— Зустріч із Софією була жахливою й прекрасною водночас, — Мак нарешті відповів на запитання, поставлене Ісусом раніше. Раптом він помітив, що сонце так і не наблизилося до обрію. — Скільки минуло часу?

— Не так уже й багато — менше п’ятнадцяти хвилин, — побачивши на обличчі Мака здивування, Ісус додав: — Час із Сарайю минає дещо інакше, ніж зазвичай.

— Із нею все минає не так, як завжди, — пробурмотів Мак.

— Насправді, — почав Ісус, але зупинився, щоб запустити останній камінець, — у неї все цілком нормально й елегантно просто. Ви ж, будучи загубленими й незалежними, ускладнюєте ситуацію, через що вважаєте її простоту тяжкою для розуміння.

— Тобто, я складний, а вона — проста? Нічогісінько собі! Ти перевернув мій світ з ніг на голову! — Мак уже знову сидів на колоді, знімаючи взуття й шкарпетки, аби повертатися назад. — Можеш мені дещо пояснити? Як мої діти могли бути уві сні, якщо зараз обідня пора? Як таке могло статися? Тут хоч щось відбувається по-справжньому? Чи я теж сплю?

Ісус знову засміявся.

— Хочеш знати, як усе працює? Не запитуй, Маку. Тобі зарано знати про поєднання часових вимірів, чим, відверто кажучи, більше опікується Сарайю. Час, як ти розумієш, не є перепоною для того, хто його створив. Якщо хочеш, можеш у неї запитати.

— Напевно, я можу почекати. Мені просто було цікаво.

— На твоє запитання, чи тут хоч щось відбувається по-справжньому, можу відповісти: тут усе більш ніж справжнє, – Ісус зробив паузу, щоб Мак мав змогу усвідомити почуте. — Правильніше було б поцікавитися, що саме справжнє, а що ні.

— Не маю про це жодного уявлення, — визнав Мак.

— Чи було б усе тут менш справжнім, якби відбувалося уві сні?

— Напевно, я був би розчарований.

— Чому? Маку, тут відбувається набагато більше речей, ніж ти можеш усвідомити. Запевняю