Нічний адміністратор - Джон Ле Карре

Хтось подав знак. Делегати зашерхотіли паперовими скляночками, викидаючи їх у смітник, і дружно рушили у головну залу. Найскромніші слідом за Амато пішли в перші ряди. Позаду, на дорогих місцях, сидів заступник Морока з групи вивчення постачання Ніл Марджорем і мило посміювався з рудоволосим американським шпигунократом, у якого на лацкані було написано лише «Центральна Америка — фінансування». їхній сміх згас одночасно зі світлом. Якийсь жартівник викрикнув: «Увага, камера, мотор!» Берр востаннє кинув погляд на Ґудгью. Той відкинувся на спинку крісла і усміхався кудись до стелі, немов меломан, який добре знає музику, під час концерту. Джо Стрельскі почав виголошувати свою промову.

Кращого дезінформатора, ніж Джо Стрельскі, годі було й шукати. Берр був приголомшений. За десять років постійних обманів до нього вперше дійшло, що саме зануди — найкращі брехуни. Берр був переконаний, що навіть якщо Стрельскі з ніг до голови обмотати дротами детектора брехні, то жодна голка не сіпнулася б. Вони просто теж заснули б з нудьги. Стрельскі говорить п’ятдесят хвилин і під кінець виявилося, що публіка більше не здатна витримати ні хвилини. Його багатослівна монотонна доповідь перетворювала на попіл навіть найсенсанційніші дані розвідки. Імені Річарда Онслоу Роупера він майже не згадував, хоча в Лондоні він кидався ним наліво і направо. «Роупер — наша мішень; Роупер — центр павутини». Але зараз, у Маямі, перед змішаною аудиторією з «чистунів» і «стражів права» ім’я Роупера немов кане в забуття, і коли Стрельскі почав байдуже представляти дійових осіб, виводячи їхні фото на екран одне за одним, центральним персонажем несподівано стає доктор Пол Апостол, «ось уже протягом семи років відомий нам як головний посередник нелегальних картелів і першорядний аферист у цій півкулі...»

Стрельскі розпочинає нудотну лекцію про те, що «Апостол основоположний стержень наших початкових розслідувань» і пропонує детальний опис «успішних заходів, ужитих агентами Флінном і Амато» щодо встановлення обладнання для прослуховування в його офісі в Новому Орлеані.

Навіть якби Флінн і Амато полагодили в чоловічому туалеті трубу, яка протікає, Стрельскі розповідав би про це так само без ентузіазму. Довжелезне стомливе речення, яке він читав з підготовленої заздалегідь доповіді, не звертаючи жодної уваги ні на пунктуацію, ні на інтонацію, неабияк заколихувало публіку:

— Основою для операції «П’явка» є дані розвідки, отримані з численних технічних джерел, в яких йдеться про те, що три лідируючі колумбійські картелі підписали взаємну згоду про ненапад один на одного, яка є попередньою домовленістю про створення спільного військового прикриття, пропорційного до доступного фінансового забезпечення, і рівноцінного загрозам, які, на їхню думку, перед ними стоять. — Стрельскі перевів подих. — Цими загрозами є, по-перше, — ще раз перевів подих, — озброєне втручання Сполучених Штатів на прохання уряду Колумбії. — Здавалося, він уже от-от закінчить говорити, але Стрельскі не вгавав. — По-друге, потужність неколумбійських картелів, яка постійно зростає, особливо у Венесуелі та Болівії. По-третє, уряд Колумбії, який діє самостійно, але з постійною підтримкою американських спецслужб.

«Амінь», — подумав Берр, у захваті від самого себе.

Історія цієї справи не цікавила абсолютно нікого, саме тому Стрельскі вирішив її розповісти.

— Протягом останніх восьми років, — сказав він, і завдяки цій фразі аудиторія ще більше розхотіла його слухати, — безліч сторін, які спокусилися на необмежені ресурси картелів, робили численні спроби переконати їх у необхідності регулярного придбання серйозної зброї. Французи, ізраїльтяни, кубинці — всі намагалися відстояти свої інтереси, як і багато інших незалежних виробників і дилерів, більшість з яких діяла за мовчазною згодою своїх урядів. Ізраїльтяни, наприклад, з допомогою британських найманців таки змогли продати їм декілька штурмових автоматів «Галіл» і навчально-тренувальне обладнання. — Проте картелі, — продовжував Стрельскі, — картелі з часом втратили інтерес.

На цьому етапі аудиторія прекрасно розуміє, як воно — втратити інтерес.

Екран блимнув і ось на ньому з’явилася зйомка дрібним планом, зроблена з протилежного боку вулиці, на якій видно доктора Апостола, коли його виявили на острові Тортола, в офісі карибської адвокатської компанії Ленгборна, Розена і де Сута, адвокатів диявола. З ними за столиком також сиділи двоє блідих швейцарських банкірів з Великого Кайману. Між ними сидів майор Коркоран і — цьому Берр особливо зрадів — тримав у правій руці авторучку. Навпроти нього сидів невідомий латиноамериканець. Млявий красень з охайно зібраним на потилиці волоссям, який сидів поруч з ним, це ніхто інший, як лорд Ленгборн, він же Сенді, юридичний радник містера Річарда Онслоу Роупера, власника компанії з видобутку благородних металів «Айронбренд ленд, оре енд прешес метале» у Нассау, Багамські острови.

— Містере Стрельскі, скажіть, будьте такі ласкаві, хто це зняв, — почувся з темряви вимогливий чоловічий голос, який, мабуть, належав якомусь дуже законослухняному американцю.

— Ми, — самовдоволено відповідає Берр і товариство знову розслабляється: як-не-як агент Стрельскі таки не перевищив свої територіальні повноваження.

Але зараз навіть Стрельскі не може стримати радості в голосі і на якусь коротку хвилю Роуперове ім’я відверто і незамасковано звучить перед публікою:

— Прямим наслідком договору про ненапад, про який я згадував раніше, стало те, що картелі дали вказівку своїм представникам про всяк випадок налагодити контакти з кількома нелегальними торговцями зброєю у цій півкулі, — сказав він. — Згідно з нашими джерелами, те, що ми бачимо на екрані — на жаль, вдалося зняти без звуку, — це перше відкрите зближення Апостола з віддаленими посередниками Річарда Роупера.

Стрельскі ще не встиг сісти, як Реке Ґудгью вже скочив на ноги. Цього разу він вирішив довго не церемонитися. Він не жартував, не вдавався до своїх британських мовних викрутасів, які американці терпіти не можуть. Йому дуже шкода, говорив Ґудгью, що піддані Британії, деякі з яких — відомі люди, задіяні у цій афері. Йому також шкода, що вони прикриваються законами британських протекторатів на Багамських островах та на Карибах. Він усім серцем радіє хорошим робочим стосункам, які склалися між британською та американською сторонами. Він хоче завдати противнику втрат, і у цьому йому має допомогти відділ чистої розвідки:

— Наша спільна мета — впіймати зловмисників і представити їх громадськості, — по-труманівськи просто заговорив він. — 3 вашою допомогою ми хочемо забезпечити верховенство права, запобігти розповсюдженню зброї у нестабільному регіоні і зупинити постачання наркотиків, — останнє слово з уст Ґудгью прозвучало так, нібито йшлося про м’якшу форму