Конґо. Реквієм - Жан-Крістоф Гранже

— Справді? Гаразд.

У кінці кожної фрази Сабатіні вклонявся, мовби вибачаючись. Його окуляри затуляли біляві брови, стирали будь-які виразні риси. Утім, поки вони крокували алеєю, Лоїк відчув ще дещо. Цей тип грав роль. Стратегія в стилі Коломбо, аби приспати їхню пильність.

— Чи мав він у своєму кабінеті щоденник — електронний або паперовий? Тобто, чи був такий на віллі Ф’єзоле? При ньому нічого не знайшли. Навіть мобільного телефона.

— Мій батько ніколи не користувався ні паперовими записниками, ні комп’ютерами, — монотонним голосом пояснила Софія. — Певно, ви не знаєте однієї деталі: він ніколи не вмів нормально читати й писати. У нього була добра пам’ять на цифри.

Графиня теж бездоганно грала свою роль: зверхня, крижана, недоступна.

— Ви знали, що він має двох охоронців? — знову заговорив італієць.

— Так, я їх дуже добре знаю.

— У вівторок ваш батько відпустив їх на цілий ранок.

— Інколи він волів сам їхати на зустріч.

Це була гра в котика-мишки, й Софі даремно сподівалася виграти — Лоїк тепер був у цьому впевнений.

— Перепрошую, мадам, але ви помиляєтеся.

Кіт випустив кігті.

— Ми вже перевірили: це вперше вони не супроводжували його. Упродовж щонайменше десяти років Джованні Монтефіорі ніколи нікуди не їздив без них.

Вони дійшли до кінця алеї. Не змовляючись, повернули праворуч. Лоїк уявляв, як поміж могил, у тиші й на просторі гасають пустотливі привиди, мандрівні вогники.

— Ви чули про компанію «Heemecht»?

Лоїк здригнувся. Тепер Сабатіні звертався до них обох. Кіт бавився не з однією, а з парою мишок.

— Це одна з контор мого батька, — зізналася Софія.

— Одна з найбільших, — підтвердив флік. — Підприємство зі збирання, переробки та повторного використання металобрухту. Це також фірма з фрахтування, транспортування, логістики, а ще — велика фінансова група, що базується в Люксембурзі й володіє акціями багатьох міжнародних компаній.

Іспетторе перелічував ці факти нейтральним, але твердим тоном. Він випередив їх на крок, аби не зупиняючись бачити очі обох співрозмовників.

— Можливо, це новина для вас, але ваш батько вже кілька років був центральною фігурою в справі, що розслідується Фінансовою поліцією, зокрема через доволі… темні угоди з імперією «Mediaset»[56] і корупційні схеми, в яких задіяні депутати з Тоскани та Ломбардії.

Софія зупинилася. Нарешті починала розуміти: вступ піанісимо був лише приманкою. Вони от-от опиняться на пательні — вона та її чоловік-фінансист. Сабатіні досі скромно всміхався, ніби не усвідомлював потужності своїх фактів.

— Уже за кілька тижнів йому мали висунути обвинувачення, — вів далі він. — Якби не такі варварські обставини вбивства, найпершою гіпотезою стало б самогубство.

Софія здавалася приголомшеною. Лоїк і флік застигли поряд із нею. Усе сходилося до бійки трьох на цвинтарі — в стилі спаґеті-вестерна.

— Насправді повні дані про його компанії, мандрівки та пересування Італією вже лежать у моєму кабінеті. Хай там що розповідають, а поліційні служби працюють ефективно й можуть бути дуже оперативними. Серед компаній, акціонером яких є «Heemecht», зазначено «Coltano». Це вам про щось говорить?

— Так собі, — видихнула жінка й стиснула губи. — Кажу вам, я не займаюся справами мого батька.

Навіть не йшлося про її нещодавнє несподіване відкриття: двоє чоловіків одружили дітей саме для об'єднання своїх африканських акцій.

— А вам? — запитав Сабатіні й втупився у Лоїка так, ніби запрошував його до гри.

— Припиніть ставити запитання, відповідь на які вже знаєте, — озвався той бездоганною італійською.

— Джованні Монтефіорі спільно з вашим батьком володів значною часткою в цій гірничовидобувній компанії в Конґо. Думаю, його вбивство пов’язане з цим фактом.

— Чому?

— Тому що Філіпа Сезе Нсеко, директора «Coltano» з Катанґи, два місяці тому вбили точнісінько в такий самий спосіб.

— Вважаєте, що мого батька вбили африканці?

Ця фраза вихопилася в Софії мимохідь, і вимовила вона це таким гидливим тоном, що могла б здатися расисткою. Лоїк сам цього не усвідомлюючи, взяв її за руку, ніби хотів утримати на небезпечному схилі.

— Італійці не поступляться жорстокістю й варварством жителям будь-якої іншої країни, — правив своєї Сабатіні, — але справді все вказує на те, що це вбивство пов'язане з Африкою і «Coltano». Йдеться, можливо, про… радикальне захоплення влади всередині групи.

Софія нервовим рухом вихопила сигарету з дна сумочки.

— На сьогодні я єдина спадкоємиця цих акцій, — оголосила вона, затягнулася й видихнула дим у сонячний промінь. — Мені теж, можливо, загрожує небезпека.

Флік відкинув цю підозру легким змахом руки:

— Не бійтеся. Справжній мотив інший. Насправді ваш батько на цей час володів лише кількома акціями «Coltano».

— Що ви таке говорите?

Було трохи запізно втаємничувати в це Софію, та Лоїк видихнув:

— За останні кілька тижнів він усе продав. Я поясню тобі…

— Я також хотів би почути ваші пояснення…

Лоїк відсахнувся: Сабатіні несхибно дивився йому просто у вічі.

— Причини цієї операції дуже заплутані, — ухильно почав він, — треба кілька годин, щоб…

— То домовмося про зустріч.

— Без проблем, — погодився Лоїк, не виказуючи свого збентеження, — ось мій номер.

Задоволений Сабатіні взяв його візитівку. Ще раз уклонився й запропонував повернути на іншу стежку. Софія курила так, мовби її тіло підживлювалося димом.

— Ізидор Кабонґо. Знайоме ім’я? — запитав іспетторе, ні до кого конкретно не звертаючись.

— Ні, — очужіло сказала Софія. — Хто це?

— Пан Копальня Конґо-Кіншаси. Багато разів був міністром копалень, гірничої промисловості та геології. Зберігає за собою роль експерта при уряді Жозефа Кабіли.

— Ніколи про нього не чула.

— А про генерала Трезора Мумбанзу?

— Теж ні.

Лоїкові були