Грішна - Тесс Геррітсен
— Наша медсестра трохи запізнюється на вечірню зміну, тож сподіваюся, ви не проти посидіти тут, щоб я могла наглядати за Рендоллом, — сказала Лорен. — Ми перевели його в цю кімнату, бо він завжди любив море. Тепер може постійно на нього дивитися.
Вона взяла серветку, ніжно витерла його рота від слини.
— Ось, ось так. — Тоді розвернулася до детективів. — Бачите, чому я не хотіла їхати аж у Бостон. Не хочу залишати його з медсестрами надовго. Він надто хвилюється. Говорити не може, але я знаю, що він сумує, коли мене немає.
Лорен відкинулася на спинку крісла й зосередилася на Фрості.
— Є прогрес із розслідуванням?
На запитання знову відповіла Ріццолі: вона вперто вирішила привернути до себе увагу цієї жінки й була дещо роздратована тим, що їй це не вдавалося.
— Маємо кілька зачіпок.
— Але ж ви приїхали аж у Г’янніс не тільки для того, щоб мені про це сказати.
— Ні. Ми приїхали обговорити деякі теми, які, як нам здалося, краще порушити під час особистого спілкування.
— І хотіли подивитися на нас, я так розумію.
— Ми хотіли зрозуміти, звідки походить Камілла, яка в неї родина.
— Що ж, дивіться, — Лорен махнула рукою. — Вона виросла в цьому будинку. Правда ж, важко уявити, як можна покинути його заради монастиря? Рендолл дав їй усе, чого може хотіти дівчина. Новенький «БМВ» на день народження. Поні. Шафу, повну суконь, які вона майже не носила. Вона ж замість цього вирішила довіку вбиратися в чорне. Вирішила… — Жінка похитала головою. — Ми досі цього не розуміємо.
— Ви обидва були незадоволені її рішенням?
— О, я могла з цим змиритися. Зрештою, це ж її життя. Але Рендолл цього так і не прийняв. Усе сподівався, що вона передумає, втомиться від того, чим там черниці займаються весь день, і повернеться додому. — Вона подивилася на чоловіка, який німо лежав у ліжку. — Гадаю, тому в нього й стався удар. Камілла — його єдина дитина, і він не міг повірити, що вона так його покинула.
— А як щодо її матері, місіс Маджіннес? Ви сказали телефоном, що вона померла.
— Каміллі було всього лиш вісім, коли це сталося.
— Що саме сталося?
— Ну, це називають випадковим передозуванням, але чи бувають такі речі насправді випадковими? Рендолл уже кілька років був удівцем, коли ми познайомилися. Гадаю, можна назвати наш шлюб відновленням родини: у мене є двоє синів від першого шлюбу, а у Рендолла була Камілла.
— Довго ви одружені?
— Майже сім років. — Лорен подивилася на чоловіка, додала з ноткою обурення: — У горі й у радості.
— Ви з пасербицею були близькі? Вона звірялася вам?
— Камілла? — Жінка похитала головою. — Буду з вами чесна. Ми так і не змогли прив’язатися одна до одної, якщо ви про це. Їй вже було тринадцять, коли я зустріла Рендолла, і ви знаєте, які бувають діти в цьому віці. Вони не хочуть мати нічого спільного з дорослими. Не те щоб вона вбачала в мені злу мачуху, просто ми, ну, не знайшли спільної мови. Я намагалася, справді, але вона завжди була така…
Лорен раптово замовкла, наче злякалася, що сказала щось не те.
— Що ви хотіли сказати, місіс Маджіннес?
Вона замислилася. Нарешті відповіла:
— Дивна. Камілла була дивна. — Глянула на чоловіка, який пильно дивився на неї, і швидко додала: — Вибач, Рендолле. Знаю, з мого боку жахливо так казати, але ж це поліція. Вони хочуть знати правду.
— Що ви маєте на увазі? — запитав Фрост.
— Знаєте, буває, на вечірках помічаєш людину, яка завжди стоїть сама? Нікому не дивиться в очі? Вона завжди ховалася сама по кутках чи в себе в кімнаті. Ми ніяк не могли зрозуміти, що ж вона там робить. Молиться! Стає на коліна й молиться. Читає книжки, позичені в однієї з дівчат-католичок у школі. Ми ж навіть не католики — пресвітеріани. А вона замикалася в кімнаті й шмагала себе ременем, уявляєте? Очищалася. Звідки вони беруть такі ідеї?
Надворі вітер кидав у вікна морську сіль. Рендолл Маджіннес кволо застогнав. Ріццолі помітила, що він дивиться просто на неї, й зустріла його погляд, питаючи себе, що з цієї розмови він розумів. Подумала, що ясна свідомість тут була б найгіршим прокляттям. Знати, що відбувається навколо. Знати, що твоя дочка, єдина рідна дитина, мертва. Що твоя дружина почувається обтяженою доглядом за тобою. Що жахливий сморід, яким ти вимушений дихати, походить від тебе ж.
Джейн почула кроки й побачила, як у кімнату заходять двоє молодих чоловіків. Вочевидь, сини Лорен, з таким же рудувато-каштановим волоссям, такими само привабливими рисами обличчя.
Хоча обидва були у джинсах і светрах із вирізом під горло, як і мати, вони випромінювали стильну впевненість. «Порода», — подумала Ріццолі.
Вона потисла їм руки — міцно, утверджуючи авторитет.
— Я детектив Ріццолі.
— Мої сини, Блейк і Джастін, — сказала Лорен. — Приїхали з коледжу на канікули.
«Мої сини» — так вона сказала. Не «наші». Відновлення не поєднало цієї родини лінями любові: навіть після семи років шлюбу сини Лорен залишалися її синами, а дочка Рендолла — лише його дочкою.
— У нас тут двоє перспективних адвокатів, — мовила вона. — Зважаючи на суперечки за обіднім столом, у них чимало практики перед судовими засіданнями.
— Дискусії, мамо, — виправив її Блейк. — Ми називаємо їх дискусіями.
— Іноді я не бачу різниці.
Хлопці всілися з грацією атлетів і зосередилися на Ріццолі, наче в очікуванні розваги.
— Коледж, так? — сказала Джейн. — І де ви вчитеся?
— Я в Амгерсті, — відповів Блейк. — А Джастін у Бовдіні.
Від обох коледжів недалеко до Бостона.
— І хочете стати юристами? Обидва?
— Я вже подав заяви до шкіл юриспруденції, — сказав Блейк. — Думаю про шоу-бізнесове право, можливо в Каліфорнії. Вивчаю ще й кінематограф, тож, гадаю, це буде непоганою базою.
— Так, усе, чого йому хочеться, — зависати з гарненькими акторками, — додав Джастін, отримавши за це дружнього стусана. — Це ж правда!
Ріццолі дивувалася з того, як брати можуть так легковажно теревенити, тоді як їхня зведена сестра, яка зовсім недавно загинула,
