Ти будеш моєю - Еммі Берн
— Ходімо ? - переможно посміхаюсь, він ж не дозволить, маленька надія ще тліє у моєму серці.
— Ти так нікуди не підеш - його хрипкий голос викликав ураган мурашок по моєму тілу. Хотіла погратись, молодець продовжуй розпалювати свого звіра.
— Піду, або ти вдягнеш футболку - голос все ще тримався трохи впевнено, але страх що він мене не послухає став все сильнішим, ну давай же Стас, я не зможу так піти.
Та Стас мовчки відкриває двері, запрошуючи рукою на вихід. І от добавилась, що тепер робити. Давати задню пізно, а відчувати на собі гидкі погляди не маю жодного бажання. Залишилась ще крихітна надія, що він передумає тому беру всю свою силу у кулак. Підіймаю гордо голову та на ватних ногах йду на вихід. Всесвіт якщо ти мене чуєш, будь ласка, допоможи мені. Проходжу повз Стаса, та вже морально готуюсь вийти, як він мене трішки боляче хапає за руку та штовхає назад у кімнату.
—Ми вже нікуди не йдемо ? - бачу як він злиться, Стас майже на межі. Та зупинитись я вже не можу. Теж мені, він мене слухати не буде, ми це ще побачимо.
— Вдягни футболку зараз же - стальний тон пробивав до кісток, та слухати я не збираюсь.
— Ти перший - звір вже майже на межі, та мені вже дуже цікаво який він у гніві. Якщо я хочу попробувати будувати стосунки, потрібно знати чого чекати.
— Попелюшко - Стас вже гарчить до мене, це напевно останній шанс мені схаменутися, але я як завжди спочатку роблю, а потім думаю.
Та не встигла я придумати що сказати, як у кімнату увірвався без стуку якийсь чоловік, я машинально закрилась руками і перелякано глянула на Стаса.
— Очі в підлогу, скільки разів потрібно вчити СТУКАТИ - від його злого рику, мені самій вже страшно стало.
— ГЕТЬ - чоловік швидко зникає за дверима, а Стас переводить свій злий погляд на мене.
Все боротись із ним я більше не хочу, від страху я просто приросла до землі. Мовчки спостерігала, як Стас дістає із шафи дві футболки, одну кидає мені. Та я не лапаю її, просто не можу відірвати свої руки .
— С-стас - все що я могла із себе видавити. Він поки мені нічого не зробив, але погляд і голос зробили все за нього.
Я бачила як злість в очах міняються страхом, він швидко опинився біля мене.
— Ей ти чого ? Бачиш я одягнув футболку, ніколи не бійся мене добре - його спокійний голос трішки привів мене до тями, сама розізлила, сама налякалась.
— А чому твою футболку? - голос ще тремтів, але я по трохи почала заспокоюватись, серце здається знову забилось, а то пару секунд я його не чула.
— Шорти за короткі - абсурд, нормальні вони, та сперечатись більше я не хотіла. А то точно із цієї кімнати не вийду. Свого я добилась, тому чемно одягаю футболку.
— Будь біля мене, а то знову загубишся - Стас засміявся, а у мене всередині появилось тепло, він не злиться на мене. Я кивнула щиро посміхнулась і ми пішли на кухню.
Йшли ми довго, мені здавалось що проходили одні і ті ж коридори пару разів. Та вмішуватись я не хотіла, Стасу краще знати що та як тут влаштовано. Того чоловіка не було коли ми вийшли, тут всі так таємничо зникають, чи то я така розгублена що не помічаю нічого.
— Стас, нам ще довго йти ? - мене вже ноги болять, добре що мені капці виділили, а то мої ніжки й так постраждали.
Стас зупиняється, я вся напружуюсь перед нами той самий охоронець якого я не змогла стримати. Я одразу ж ховаюсь за спиною, мені так спокійніше, відчуваю як Стас напружився.
— А всі вже радувались тому що ти здох - в його голосі відчувалась злість та не повага, я більше впевнилась у тому що це чужинець, та голос виявився знайомим.
— Ти що тут робиш? Смерть свою шукаєш, а Крук? - Крук ? Стоп це що той самий чоловік що допоміг нам з Вадимом ?
— Ну не швидше за твою, а я так бачу дівка справді твоя - чоловік опускає руку, із рукава куртки випадає довгий ніж, який одразу ж стискає у свій кулак. У мене немає тепер сумнівів, це точно він. Паніка посилюється всім тілом, опановує розум. Ми ж тут одні, Стас ще не повністю одужав, і він без зброї. Цей кошмар колись закінчиться?
