Солодка смерть - Вера НюкМарт
Вересень злетів як один день. Ми притерлися одна до одної, налагодили контакт з бабою Ірою, як усі її називали поза очі. Щоправда налагодження вийшло не з дешевих, не дивлячись на свою худобу, вона була ще тою ласункою. З'їсти торт наодинці і за раз для неї було за честь, а тому студентські гаманці пустішали, проте баба Іра чомусь не гладшала.
Наступив жовтень. Дерева вкрилися благородним золотом, в той час як погода дарувала останні моменти тепла. Парочки робили селфі на фоні особливо красивого пейзажу не встидаючись проявляти хвилини ніжності на публіці, за що їх відкрито засуджували місцеві бабки.
З старшокурсниками відносини у нас були спокійні, тобто ми не попадалися їм на очі, а вони не кидали колючі репліки в нашу сторону. З Олегом, як не дивно ми віталися, що ж до Романи, то тут був стабільний ігнор…
─ Ворушися, а ні то я іду сама. Дорога до бібліотеки знаєш не близька. А як працю не здамо, то Гаврилишин нас під першим деревом поховає! - кричала Надя, зашнуровуючи кросівки.
Варто їй було лиш схилити голову, як руде волосся густою пеленою перекотилося просто на очі, заважаючи не те що взутися, а й нормально дихати.
─ А бодай би! - гаркнула Надія, ─ підстрижуся, їй Богу підстрижуся.
─ Та йду я, йду! - гукала тим часом я, запихаючи в рота ще одну «останню» канапку, чудово розуміючи, що Надія Володимирівна от-от та вибухне, якщо я ще хоч з хвилину завагаюся.
Не встигли ми й порогу кімнати переступити, як зрозуміли що в сусідів черговий аншлаг. Юлька, а саме так звали одну із наших сусідок, влаштувала чергове шоу одного актора. Дівчата, варто визнати, часто вступали з нею в суперечку, що і не дивно. Якщо у нас все працювало як добре налагоджене виробництво, тобто кожен виконував графік чергувань на кухні, викидання мусору та інші буденні речі, то у дівчат з тим був повний провал і все дякуючи Юлі.
Посуди могла бути гора, Юлі десь, вона валізу спакує, та й вже в дорозі до рідної хати, а тим хто пізніше в п'ятницю виїжджає, або на вихідні залишається навіть води випити ні з чого.
Коли готує їжу, то що по простіше, остатнього разу макарони їхні в мийці плавали, так юна господиня воду зціджували.
Проте ні її безвідповідальність, ні куховарські вміння так не докучали, як її пофігізм.
Найгірше Юліним сусідкам приходилося, коли приходили гості, а її стрінги в той самий час висіли по всій кімнаті на спинці кожного крісла неначе декорації до дешевого шоу для дорослих.
─ Послухаємо? - з надією в голосі протягнула я.
─ Ні, - твердо випалила Надя і поволокла мене на вихід.
Що тут скажеш, дівчатам повезло більше.
Розказували згодом як за Юлькою її ж не прибрана постіль літала.
⃰⃰⃰ ⃰ ⃰
─ Ну і куди це ви на вечір? - вперши руки в боки перегородила нам вихід Ірина Казимирівна.
─ До бібліотеки, - судячи по Надіних недобре блиснувших очах бути біді.
─ Ой дівчата, - наздогнала нас Мері, а купіть но ще цукерків, тих, що з шоколадною начинкою.
На слові цукерки у баби Іри загорілися очі, а на словах шоколадна начинка уста розтягнулися в передбачуваній усмішці згоди…
В бібліотеці просиділи довго, рука відвалювалася, очі злипалися. Кишки вигравали весільний марш, в той час як ми гналися за останнім трамваєм. Цукерків, звісно що не купили, забули.
Перед входом у гуртожиток стали немов вкопані, згадавши, що гостинців для місцевого цербера у нас не має.
─ Що робитимемо? - запитала Надя.
Виходів було не так вже і багато. Або попастися бабі Ірі на очі, або просити допомоги у дівчат.
Витягнувши з кишені телефон, задзвонила до Олі, а коли та відізвалася, промовила лиш одне слово:
─ Рятуйте.
Дівчата як за сигналом визирнули з вікна, нам з Надею залишилося лиш знизувати плечима на їхні німі питання про солодощі.
Оля театрально прикрила очі рукою, показуючи тим самим, що вона думає про нас та наші розумові здібності.
⃰⃰⃰ ⃰ ⃰
Того вечора сусідки для нашого порятунку розгорнули ціле шоу. Зробивши вигляд що грають в фанти, на бажання, так розкрутили цю забаву, що за кілька хвилин втягнули в неї пів гуртожитку. Звісно з реакцією на голосне кукурікання, стукання черпаком по каструлі та регіт, що котився поверхами Ірина Казимирівна забаритися не могла, а тому ми немов ті партизани, прошмигнули центральним входом, як тільки комендант зникла в коридорі.
Впавши на власні ліжка вимученими тільцями, ми не могли повірити власному щастю. Нам вдалося. От тільки тишина та спокій були на жаль не довгими…
Галя влетіла в кімнату першою, регочучи так, неначе от-от лусне. Одразу ж за нею вскочили Оля та Мері.
─ Ой я не можу, - сміялася Мері, витираючи сльози, її волосся розкидалося по плечах шовковою пелериною, а тендітна фігурка то і діло трусилася від приступів сміху.
Зауваживши в наших очах тотальне нерозуміння ситуації дівчата почали наперебій одна одній розповідати що сталося.
Як виявилося студенти вирішили додати до найрізноманітніших дурних фантів ще один, а саме, метання яєць в визначену мішень. Кому прийшла на думку ця геніальна ідея історія замовчує, але здається мені, що цей проблиск фантазії міг зародитися саме в Олюсиковій голівоньці.
