Солодка смерть - Вера НюкМарт

Саме Галинені слова були тою вказівкою, яку я так потребувала. Ваші характерні риси, такі як ті дві родимки, не могли не привернути мою увагу.

А далі попалася ти Романо, за звичкою використавши в погрожувальних записках улюблений смайлик. Якби не він, то записка могла б належати будь-кому, але ти не могла з цим змиритися, тобі хотілося мати над своїми жертвами, хоч примарну, але все ж владу. Цей властивий тобі смайлик, пам'ятаєш свою першу записку для мене, яку на відміну від наступних написала власноруч. Так от, саме в ній я й побачила його вперше. Зазвичай люди малюють дві крапки і дужку, або просто дужку в бажанні передати усмішку, ти ж ставиш крапку з комою і дужку, щоб передати не лише усмішку, але й іронічне підморгування водночас.

─ Так, мушу визнати, що в мене є подібна слабість, люблю позначати свої вчинки, коли маю можливість.

─ Дурість, - мабуть вперше коханець заперечив Романі, що вивело її з рівноваги. 

─ Але ж ти який мудрий, підставився кілька разів, проте саме мою слабість вважаєш дурістю. Вбий її і покінчимо з тим всім, через дві години в нас літак, час поспішати.

─ Хвилинку! - Вигукнула я. ─ Перед смертю втамуйте будь ласка мою цікавість, а то я дечого не розумію. 

Так як вони обоє вичікувально витріщились на мене, шанс втрачати було не варто, а тому я поставила одразу кілька питань:

─ Навіщо було вбивати пані Ірину, невже не можна було просто розвестися з ректором і бути з коханою жінкою. Чи, наприклад, втікати не зараз, а ще тоді, як тільки комендант розкрила їхній секрет? Тобто, навіщо всі ці заморочки?

─ Ми хотіли спочатку просто відкупитися, проте жадність цієї жінки не знала меж. Вбивство її було швидше спонтанним, аніж детально продуманим. - Почала свої пояснення Романа.

─ Щодо того, щоб голосно заявити про наші з Романою відносини, так це було доволі неможливим, оскільки всі мої рахунки та забаганки оплачує ненависна мені дружина, розрив з якою призвів би до мого банкротства.

─ Що ж до втечі, - продовжила тепер юна вбивця, ─ то тут та ж проблема, а саме: гроші, а точніше їхня відсутність.

─ Гаразд, - сказала я, ─ так що змінилося тепер? Звідки взялися гроші на нове життя.

─ Ха- ха-ха, - розсміявся пан Сергій, ─ ми б ще звісно порозмовляти на дану тему, проте і тобі, і нам час.

─ Тим більше, що загинути перечепившись об сходинку ти мала ще вчора, - додала від себе Романа.

Сергій Миколайович повільно зближувався до мене, а слідчий все не вискакував, в якийсь момент я зрозуміла, що ніхто мене рятувати не збирається, а тому спробувала дременути, та коханець Романи все-таки встиг спіймати мене за руку. 

─ Раджу відпустити дівчину негайно, проговорив наш новий комендант, з-за спини якого виглядала Надія, саме викликаючи наряд поліції.

Відпустивши мене, коханці спробували втекти, та не тут було, в дверях вони натрапили на поліційну засідку. Як виявилося, наш новий комендант ─ колишній працівник правоохоронних органів, якого влаштувався до нас на роботу під підкриттям, проте йому так сподобалося, що не зважаючи на початкове замороження слідчих дій, він залишився тут й надалі. Додаток до пенсії, та й праця з молоддю куди краще шахів в парку та чотирьох стін. 

Нашу парочку судили за подвійне вбивство, нажаль вони встигли вбити ректора теж, таким чином у них появився доступ до сейфу, тим самим і до капіталу. За подвійний замах на вбивство, а також погрожування життю та безпеці студентів, строк вони отримали довгий, власне кажучи довічний. 

***

Новий семестр почався в універі зі знайомства з новим ректором, паном Вакарчуком. Другою темою для обговорення була університетська газета, а точніше стаття першокурсниці Мирослави Д. в ній, де розкривалися всі подробиці смерті не лише коменданта гуртожитку, а й колишнього ректора.

─ Хороша вийшла стаття, сказала мені Уляна, - коли ми стикнулися одного разу в коридорі. ─ Проте чому ти сама не написала її, прославилася б на весь універ.

─ Дякую ще раз за надані архівні фото, а щодо статі, то як показали минулі події, я хороший детектив, а не журналіст. 

Кінець