«І бачив я звірину...» - Віктор Васильович Савченко
Всі противники ленінізму, крім тих, кому пощастило емігрувати, були фізично винищені або запроторені до концтаборів, «16 І зробить вона, щоб усім — малим і великим, багатим і вбогим, вільним і рабам — було дано знамено на їхню правицю або на їхні чола, 17 щоб ніхто не міг ані купити, ані продати, якщо він не мав знамення звірини, або числа ймення його…»
І хіба не так було? Купувалося тільки життєво необхідне. Торговельний промисел, втім, як будь-який інший (наука, література, мистецтво, економіка, політика), був доступний тільки тим, хто мав червону книжечку з Леніним — партквиток — знамення звірини. А число — знамення 18, кабалістичне число від суми цифр будь-яких із років; 1818, 1917, надто ж з 1881 — найжахливішого в історії людства.
«18 Тут мудрість! Хто має розум, нехай порахує число звірини, бо воно число людське. А число її шістсот шістдесят шість».
7. Найперша голова звірини прийшла із незвичного середовища.
У родині службовця Іллі Миколайовича Ульянова та його дружини Марії Олександрівни — уродженої Бланк (доньки лікаря єврея-вихриста і німкені Анни Горшопф) народився хлопчик, якого батьки назвали Володимиром. Він був третьою дитиною в сім'ї. За чотири роки до нього з'явився на світ брат Олександр, а за шість — сестра Анна.
Ілля Миколайович був релігійною людиною і дітей намагався виховати в любові до Бога.
Як ставилася до релігії Марія Олександрівна, прямих свідчень не збереглося. Але окремі штрихи з життєпису матері вождя революції проливають деяке світло на її сутність. Тепер, коли більшовицька добра відходить у минуле, все більше з'являється публікацій про утаємничене. Однією з перших до цієї теми звернулася відома письменниця Марієтта Шагінян, що свого часу наробило великого переполоху у верхівці партійної влади. Затим за вивчення біографії кремлівських вождів взялася дослідниця Лариса Васильєва.
Таким чином, з'ясовано, що Марія Олександрівна в її бутність фрейліною при Дворі стала коханкою когось із царської родини. Донька Анна — перша дитина начебто була квіткою кохання і зради людини царської крові. Друга дитина — хлопчик народився 31 березня 1866 року буцімто від Дмитра Каракозова, колишнього учня Іллі Миколайовича Ульянова в Пензенській гімназії. Роман між Марією Олександрівною і Дмитром Каракозовим, до речі, молодшим від неї на п'ять років, не являв таємницю для знайомих Ульянових у той час. Направій руці хлопчика був шостий палець, що вважається знаком диявола. Це був Олександр. Коли Ілля Миколайович, бувало, запитував у нього, чи піде він до церкви, Олександр коротко і твердо відповідав: «Ні».
І ці питання, як пише старша сестра Анна, перестали повторюватись. А коли ж Ілля Миколайович помер (січень 1886 р.), син навіть не приїхав на похорон. Все літо разом з матір'ю він провів у маєтку Олексіївці. І, повернувшись до Петербурга, почав готуватися до замаху на Олександра Третього, який він планував здійснити в річницю терористичного акту Каракозова на Олександра Другого, а саме 4 квітня.
Здійснити свій задум Олександрові не вдалося. Цього разу охранка не дрімала: 1 березня 1887 року його було заарештовано.
Якщо проаналізувати сказане, то виходить, що пружиною нищення царської родини був не Каракозов, не Олександр і пізніше не Володимир, а Марія
Олександрівна, яка мала з династією свої порахунки. Наївно думати, що коханець, до того ж молодший на п'ять років, зміг вкласти в душу зрілої жінки могутній генератор ненависті. Тим паче, його народовольчі ідеї навряд чи спонукали б благополучну, небідну жінку до помсти ціною життів власних дітей.
Що й казати, Каракозов був знаряддям і першою спробою. По його страті Марія Олександрівна поставила на сина, якому тоді був тільки рік від роду. Але цю ставку вона зробила пізніше. А зразу після страти Дмитра Каракозова злякалася. Злякалася за власну долю. Про її стосунки з терористом могли донести охранці. Це тоді вона зіштовхує з найвищої кручі у Нижньому Новгороді (родина якраз там мешкала) однорічного Олександра. Та цього разу доля була з ним. Тільки на все життя він залишився горбатим.
Мала Марія Олександрівна ще доньку Ольгу — 1971-го, сина Дмитра — 1874-го, та доньку Марію — 1878-го року народження — також вихованих у ненависті до царської родини. Деякі дослідники доводять, що справжнім батьком когось із них був сімейний лікар Покровський.
Її помста і ненависть перемогли з третьої спроби. За наказом Ульянова-Леніна був знищений не тільки цар, але й уся його родина. До речі, привертає увагу один дивний факт: коронування Миколи Другого відбувалося в Іпатіївській церкві, а розстріл — в будинку купця Іпатієва в Єкатеринбурзі.
8. Перша голова звірини з великою ненавистю ставилася до Христової церкви, про що свідчать пореволюційні накази щодо священослужителів. Найбільше в тому сприяла Надія Крупська. Тут вони були рівні. Якби Ленін прожив бодай до 1930 року, на одній шостій суші не залишилося б жодного священика.
Нострадамус про це пише:
«Святим храмам буде причинено велике поругання, І це вважатиметься великою доблестю (відвагою), Той, чий профіль карбуватимуть на грошах, на золоті, на медалях, Зрештою, помре в дивних муках.»Друга голова звірини, що прийшла на зміну першій, виконувала владу першої і «робила — щоб земля та