Його нагорода - Лія Серебро

 У лісі, де розташовувалася пейнтбольна база, було по-справжньому затишно і спокійно. Високі, багаторічні дерева, здавалося ,своїми верхівками зачіпали саме небо. Птахи співали так казково, а повітря від хвойних дерев було насиченим і свіжим, що Анжеліка несподівано запропонувала.

-Може не будемо грати в пейнтбол, а просто прогуляємося лісом?

-Ну ні! Я ніколи не грала в пейнтбол і хочу спробувати! Тим паче я люблю постріляти!" - опиралася Катерина.

Коли вони підійшли ближче до бази, до них назустріч попрямував молодий, високого зросту і спортивної статури чоловік у камуфляжному костюмі.

-Симпатяга який! - зазначила про себе Катерина.

-Вас четверо? - запитав їх молодий чоловік.

-Так! - майже хором відповіла компанія.

-Тоді почекайте трохи. Ми наберемо команду і гра почнеться. У команді має бути від двадцяти осіб. Так грати буде цікавіше і враження залишаться у вас хороші.-проінструктував їх молодий чоловік.

-Як вас звати? - грайливим голосом запитала Катерина.

-Валерій. Я буду вашим інструктором. Проведу до місця, де вас екіпірують, видам скриньку з кольоровими кулями і поясню правила. Поки що можете погуляти лісом або сходити в бар. У вас є близько півгодини. Якщо що, я завжди тут. Звертайтеся.- ввічливо відрапортував молодий чоловік.

-Ну тоді кава, чай, коктейлі? - люб'язно запропонував Алекс.

-Води або соку! Попити щось! - занилася Катерина і вони пішли до бару.

-Мохіто? - Алекс знав, що Анжеліка любить цей коктейль.

-Так, мабуть! - погодилася вона.

-Ми теж будемо мохіто! - крикнула здалеку Катя.

Вони з Едуардом трохи відстали від Анжеліки з Алексом, щось захоплено обговорюючи. Очевидно майбутню операцію Катерини та її пухлину. Коли Анжеліка обернулася в їхній бік, вона помітила, що Катерина знову світила своїм пружним животиком перед Едуардом.

-Катяя! Ну тільки не тут! Вгамуйся! - виховувала вона подругу.

-Все нормально! Я доктор, я звик! - розсміявся Едуард.

Вони присіли за затишний дерев'яний столик, якраз для чотирьох.  Для обивателів ця четвірка виглядали як повноцінні пари.

-До речі! Стріляю я влучно! Я з татом часто ходила в тир! Багато призів вигравала!" - похвалилася Анжеліка, відпиваючи прохолодне мохіто.

-Чомусь не сумніваюся! І скільки ще в тобі талантів приховано, про які я не знаю, янголе мій? - захопився Алекс.

 Катерина поправила футболку в районі декольте, поставила ногу на ногу так, що її коротенькі шортики піднялися до верху ще вище, і спрямувала свій лисячий погляд на Едуарда.

- А ви влучно стріляєте, Едуарде?

- Взагалі-то в мене поганий зір! Занадто багато читав у юності ночами! - відповів їй Едуард.

Катерина, відзначивши знову на собі увагу Едуарда, почала спокусливо, на її думку, пити коктейль. Ту бідну трубочку в склянці вона ялозила туди сюди, кусала й облизувала. Анжеліці стало смішно.

-Катько, що ти робиш??? - прошепотіла вона їй, хихикаючи і прикривши долонею рот.

Катя хитро подивилася на Анжеліку крізь свої масивні, лисячі стрілки.

-Соблазняю! Ти що не бачиш? - прошепотіла Катерина.

-Бог мій!!!- Анжеліка обхопила рукою лоб і опустила голову.

-Дівчата! Здається, нам пора! Нас кличуть! Схоже, команда набралася! - вигукнув Алекс, помітивши, як молодий інструктор помахав їм рукою, зазиваючи.

- Зараз вас об'єднають в одну команду. Ось ваш камуфляж! За бажанням можете одягнути балаклави. Так цікавіше грати. Окуляри захисні обов'язково! Ви в команді під блакитним знаком. Б'єтеся з жовтою командою! І не переплутайте! У вас є п'ятнадцять хвилин до старту і ви можете ще більш детально ознайомитися з правилами на цифровому стенді! Вдалого полювання і приємних вражень від гри!" - побажав їм інструктор.

-Алекс, не думав, що ми з тобою колись опинимося в команді блакитних!" - хихикаючи сказав Едуард.

-Едік, ну ти й гуморист! - вдав, що не зрозумів жарту Алекс.

 Гра почалася. Алекс, майстерно виробляючи супер трюки з повзанням по землі, стартував і почав відстрілювати команду жовтих. Анжеліка ж вирішила діяти вкрай обережно, ховаючись за деревами, перебіжками їй час від часу вдавалося цілком успішно підбити противника.

Едуард хоч і був у лінзах та його поганий зір таки підвів. Він близько сорока хвилин повз по землі, уявляючи себе супер запеклим Рембо, щоб місцево пристрелити пару гравців із жовтої команди.

-Убитий!!!- крикнув він урочисто, всадивши кілька блакитних пейнтбольних куль у п'яті точки двох гравців.

Чоловік обернувся і подивився уважно на Едуарда. Опустив балаклаву і вимовив:

-Чортів Рембо! Твоя команда за півкілометра від нас! Відповзай туди!

Засмучений і розчарований невдачею Едуард, усю гру, що залишилася, лупив кулями по всіх підряд, не цілячись і навіть не влучаючи.

Катерина ж була в дикому азарті. Вона раз у раз з успіхом влучно фарбувала гравця за гравцем у блакитний колір.