Кохання проти субординації - Оксана Мрійченко
— Каріно, подивіться на мене.
Дівчина негативно замотала головою, не піднімаючи очей. Але Денис побачив, що вона ось-ось розплачеться. Він повів Каріну до невеликої канапи, що стояла у кутку кабінету. Посадивши дівчину поруч із собою, Денис обійняв її за плечі та тихенько запитав:
— Скажіть мені, що сталося?
— Нічого.
— Я не вірю вам. Тільки вчора у цьому кабінеті ми з вами домовилися, що нам приємно підтримувати дружні відносини один з одним. А сьогодні ви раптом повідомляєте, що хочете звільнитися?! Що відбувається?
— Я хочу піти. Я абсолютно бездарна співробітниця, від якої вам не буде користі.
— Що за дурниця?! Хто вам сказав таке? Вікторія Анатоліївна?
— Ні, Вікторія Анатоліївна тут ні до чого, — поспіхом заявила Каріна. — Це моє особисте рішення, я його не зміню.
— Я нічого не розумію… — Денис зробив паузу. — Каріно, розкажіть мені, що сталося? Я ніколи не повірю, що ви вирішили піти просто так! Це зовсім не схоже на вас! Кажіть, що трапилося?
Каріна продовжувала мовчати та своїм внутрішнім чуттям Денис зрозумів, що такими запитаннями нічого не доб'ється від неї. Вона замкнулася у собі та нічого не скаже йому, навіть якщо він буде вмовляти її кілька годин поспіль. Денис піднявся з канапи та став ходити по кабінету. Раптово він повернувся до дівчини та закричав:
— Чорт забирай, Каріно! Я довго буду няньчитися з вами?! Зараз же відповідайте!!! Ви знову розмовляли із Вікторією Анатоліївною?!
Каріна різко здригнулася від його крику та поспішно відповіла:
— Ні, вона не має до цього жодного відношення.
— Ви брешете! Я зараз же піду до Віки та з'ясую, що саме вона сказала вам! — продовжував кричати Денис.
— Не треба! Вона справді тут ні до чого! — злякано пробелькотіла Каріна.
— Вона, напевно, знову чимось образила вас! Я звільню її до дідька, якщо це так! — Денису було дуже важко змусити себе кричати на дівчину, але він бачив, що зможе отримати від неї зізнання тільки таким чином.
— Не чіпайте Вікторію Анатоліївну! Це не змінить мого рішення! — крикнула йому в відповідь Каріна.
— Тоді чому, чорт забирай, ви звільняєтеся?!
— Тому, що якщо я залишуся, вам не вдасться підписати контракт із «Дорстоном», а Андрій Володимирович назавжди зіпсує вашу репутацію! — випалила Каріна.
— Що?! — Денис розгублено подивився на неї.
— Вчора він зловив мене у конференц залі, — продовжувала кричати Каріна. Вона зрозуміла, що видала себе, але тепер їй було вже все одно. — Він напав на мене... І сказав, що якщо я не погоджуся з ним... Він не підпише контракт. І назавжди зіпсує вашу репутацію, щоб ніхто із великих замовників більше ніколи не захотів мати справу з «Цитрусом»! Я намагаюся врятувати вас від цього... Тому, що ви завжди були дуже добрі до мене... Я не можу погодитися на його брудну пропозицію... Тому мені потрібно звільнитися... Тоді він не буде вам мститися... І, можливо, навіть укладе з вами цю угоду...
Дівчина замовкла, закрила руками обличчя та розридалася. Денис сів поруч із нею на канапу. Він не міг повірити тому, що почув.
— Каріно, він напав на вас?! Коли?
— Вчора... Коли я йшла із туалету... Він затягнув мене у конференц зал... І почав цілувати... Заліз мені під светр...
Дівчина плакала, тому не могла чітко говорити. Але найголовніше Денис почув. Він сильно зблід і стиснув кулаки так, що побіліли кісточки пальців. Кілька хвилин він дивився прямо перед собою, а у його погляді розпалювалася величезна ненависть. Каріна нарешті прибрала руки від обличчя і подивилася на директора. Вона ще ніколи не бачила його таким. Раптом Денис повернувся до неї. Поглянувши на заплакане обличчя дівчини, він підвівся з канапи, підійшов до вішалки та зняв своє пальто разом з шарфом. Одягнувши його, Денис знову підійшов до Каріни та простягнув їй руку.
— Ходімо! — сказав він дуже спокійно, але твердо.
Дівчина не посміла сперечатися з ним. Вона бачила, що Денис був розлючений, тому слухняно взяла його за руку і встала з канапи, продовжуючи схлипувати. Можливо вона настільки розлютила директора, що він хоче особисто викинути її за поріг «Цитруса»?
Денис вів її по коридору. Він продовжував міцно тримати Каріну за руку, немов побоюючись, що вона може втекти. Разом вони увійшли у кабінет відділу маркетингу, в якому не було нікого, окрім Антона. Він зацікавлено подивився на Дениса і заплакану Каріну та вже відкрив рота, щоб щось запитати, але директор метнув на нього такий виразний погляд, що Антон зрозумів — зараз не варто нічого питати.
— Каріно, одягайтеся! — так само твердо сказав дівчині Денис. — У нас з вами є дуже важлива справа!
Вона натягнула пуховик, швидко одягла шапку та намотала шарф, взяла сумочку. Денис почекав, поки вона збереться, а потім кивнув їй у бік дверей.
— Антоне, — звернувся він до хлопця. — Якщо хтось буде питати про Каріну, скажіть, що вона поїхала зі мною у «Дорстон». Добре?
— Так, звичайно, Денисе Олександровичу.
— Дякую!