Кохання проти субординації - Оксана Мрійченко
Каріна із захопленням спостерігала за ним, майже не помічаючи нічого навколо. Їй подобалося все у його поведінці та манері розмовляти. Він вміє викликати до себе прихильність співрозмовника, а ще у нього дуже приємний голос. У якийсь момент Каріна шукала всередині теки потрібний документ і її погляд впав на протилежну сторону столу, де сиділи Андрій Володимирович і Володимир Вікторович. Останній зацікавлено слухав Дениса, а Андрій Володимирович... Він дивно дивився на неї та злегка посміхався. Каріні не сподобався цей погляд. Вона поспіхом відвела очі та нарешті виявила всередині теки документ, який шукала.
— Ви пропонуєте нам цікаву ідею, — схвально кивнув Денису Володимир Вікторович. — Андрію, вирішувати звичайно тобі, але по-моєму ми знайшли хорошу рекламну компанію.
— Ви так думаєте, батьку? — Андрії Володимирович зверхньо подивився на Дениса. — Я чув схожі пропозиції від інших компаній...
— Я впевнений, що ваші сумніви розвіються після того, як ви дізнаєтеся про подробиці, — відповів йому Денис. — Каріно, розкажіть, будь ласка, про подробиці нашого рекламного плану.
— Ну ж бо, Каріно! Ми вас слухаємо! — злегка глузливо промовив Андрій Володимирович, пронизуючи дівчину поглядом.
Каріна знову відчула дискомфорт — їй не подобалося, що Андрій Володимирович так дивиться на неї. Але діватися було нікуди, тому вона перевела погляд на Володимира Вікторовича і почала свою доповідь. Вона намагалася говорити впевнено. Щоб морально підтримати дівчину, Денис злегка повернувся до неї. Каріну заспокоювала його присутність. Вона відчувала його теплий погляд, який пронизував її подібно невидимим променям. Дівчина детально виклала подробиці та замовкла, чекаючи запитань. Першим заговорив Андрій Володимирович:
— Денисе Олександровичу, я в захваті від вашої помічниці. Де ви її знайшли?
— А це має якесь значення? — Денис посміхнувся, але йому дуже не сподобалося, як Андрій при цьому подивився на Каріну та облизав губи.
— Віддайте її мені, — раптом сказав молодий директор «Дорстона». — Мені потрібні такі хороші... співробітниці.
Андрій вимовив це із посмішкою, але і Денис, і Каріна відчували, що він говорить не зовсім жартома. Незручну ситуацію врятував Володимир Вікторович.
— Андрію, припини! — звернувся він до сина. — Ти можеш хоча б на роботі думати про справи?! Скажи краще, яке ти прийняв рішення, вислухавши пропозицію представників «Цитруса»?
— Рішення... — Андрій зробив паузу. — Батьку, ви ж знаєте, що це моє перше рішення на посаді генерального директора «Дорстона». Я не хотів би помилитися, тому, мабуть, візьму пару днів на роздуми.
— Андрію, не мороч людям голову! Денис Олександрович пропонує нам блискучий варіант реклами. Над чим ще ти зібрався роздумувати?! — вигукнув Володимир Вікторович.
— Я повинен ретельно проаналізувати отриману пропозицію, — незворушно відповів Андрій. — Денисе Олександровичу, я повідомлю вас про своє рішення післязавтра.
— Сподіваюся, що ви приймете нашу пропозицію, — ввічливо кивнув йому Денис. — Нам було б дуже приємно співпрацювати з такою великою компанією, як «Дорстон».
Зустріч була закінчена і всі почали вставати з-за столу. Денис зняв із вішалки пуховик Каріни та допоміг дівчині надіти його. Потім він одягнув своє пальто. Володимир Вікторович запропонував провести гостей. Утрьох вони вийшли із конференц зали та попрямували по коридору до ліфта.
— Володимире Вікторовичу, вибачте... Ви не підкажете де у вас тут дамська кімната? — тихенько запитала Каріна.
— Ліворуч по коридору. За поворотом ви побачите двері з табличкою, — посміхнувся їй Володимир Вікторович. — Ми з Денисом Олександровичем почекаємо вас біля ліфта.
— Добре, — дівчина пішла у зазначеному напрямку і скоро зникла за поворотом.
— Не переживайте щодо контракту, — говорив Денису Володимир Вікторович. — Андрій дуже пишається своїм новим статусом і вдає із себе великого керівника. Але він не дурний, тому, напевно, підпише з вами контракт. Він лише хоче трохи погратися у директора.
— Сподіваюся, що так воно і буде, — відповів Денис.
Про себе він подумав, що поведінку Андрія можна було б назвати несерйозною та навіть задумався, наскільки розсудливо було взагалі починати співпрацю з таким клієнтом. Він рідко помилявся у людях. Молодий директор «Дорстона» не сподобався йому з перших хвилин знайомства. Особливо коли він із такою жадібністю став дивитися на Каріну.
Дівчина зайшла у туалет і підійшла до дзеркала. Вона відчувала, як палає її обличчя. Каріна не могла позбутися від тривожного почуття небезпеки. У її пам'яті постійно спливав колючий погляд Андрія Володимировича, від якого Каріні ставало недобре. Вона вмилася холодною водою і відчула себе трохи краще. Витерши обличчя та руки паперовим рушником, Каріна зробила кілька глибоких вдихів і попрямувала до виходу. Чим швидше вона поїде звідси, тим краще.
Щоб потрапити до ліфта, Каріні потрібно було повернутися назад по прямому коридору та ще раз пройти повз конференц залу. Коли вона порівнялася із дверима до приміщення, їй назустріч вийшов Андрій Володимирович.
— Каріно, ви заблукали? — запитав він.
— Ні, я йду до ліфта.