Кохання проти субординації - Оксана Мрійченко

Після обіду Денис зайшов до відділу маркетингу, щоб забрати Каріну. Вероніка та інші співробітники щиро побажали дівчині удачі. Дорогою у «Дорстон» Каріна майже не розмовляла із начальником. На вулицях було слизько, тому Денис зосереджено стежив за обстановкою та дотримувався безпечного швидкісного режиму. Каріна відчувала себе зібраною, як ніколи. Після ранкової розмови вона відчула впевненість у собі. І їй дуже хотілося порадувати директора вдалим контрактом.

Каріна ніколи не була у «Дорстоні». На першу зустріч Денис їздив один, запропонувавши керівництву компанії послуги свого рекламного агентства. Коли він зупинив машину на просторій стоянці біля високого офісного будинку, дівчина захоплено подивилася навколо. На чолі такого величезного підприємства повинні стояти дуже впевнені у собі люди, які можуть помітити навіть найдрібніший твій промах. Тому потрібно бути зібраною, як ніколи.

— Ну що, Каріно. Час іти, — звернувся до неї директор.

— Я дуже постараюся не підвести вас, Денисе Олександровичу, — посміхнулася йому дівчина.

— Дякую. Якщо ми підпишемо цей контракт, нас чекає не тільки солідний прибуток, але і підвищення нашої репутації на рекламному ринку. І я радий, що ви зараз зі мною, Каріно. Ваша присутність мене мотивує.

— Можу сказати, що це взаємно, — посміхнулася дівчина.

— Ходімо.

Вони вийшли з машини та попрямували до входу у будівлю. Піднявшись на потрібний поверх, Денис із Каріною одразу ж пішли до приймальні директора. Їх зустріла ввічлива секретарка і провела у конференц зал. Коли вони зняли верхній одяг і дістали потрібні папери, Денис відсунув стілець, допомагаючи Каріні сісти. Сам він сів зліва від дівчини.

Через кілька хвилин до зали увійшов генеральний директор «Дорстона» Володимир Вікторович. Він був уже немолодий, але у його манері поведінки чітко простежувалася ділова хватка та впевненість. Денис із Каріною встали з-за столу, вітаючи його. Володимир Вікторович із цікавістю подивився на Каріну і з посмішкою промовив:

— Денисе Олександровичу, я й не думав, що посаду начальниці відділу маркетингу у вашій компанії займає така молода дівчина.

— На жаль, начальниця відділу маркетингу змушена пропустити цю зустріч через погане самопочуття. Це її помічниця — Каріна. Але смію вас запевнити, що вона відмінно знає всі деталі рекламного проекту, — відповів Денис. — Каріно, познайомтеся з Володимиром Вікторовичем. Він генеральний директор «Дорстона».

— Доброго дня! — з посмішкою вимовила дівчина, потискаючи Володимиру Вікторовичу руку.

— Ну, Денисе Олександровичу... — вимовив той. — Якщо ця дівчина настільки ж розумна, наскільки красива, то я абсолютно спокійний за нашу рекламу.

Він привітно посміхнувся Каріні, а вона відчула невелике полегшення. Дівчина уявляла директора «Дорстона» суворим і зарозумілим чоловіком, тому щиро зраділа, побачивши перед собою таку приємну людину. А Володимир Вікторович продовжив:

— Каріно, ваш начальник не зовсім точно представив мене вам. Сьогодні я буду виступати тільки у ролі спостерігача, а переконувати вам доведеться мого сина... До речі, чому його досі немає? — він підійшов до дверей конференц залу і покликав секретарку. — Оксано! Знайдіть Андрія Володимировича, терміново. Якого біса він дозволяє собі запізнюватися?!

Зачинивши двері, Володимир Вікторович повернувся на своє місце і пояснив:

— Я вже немолодий, тому вирішив передати керівництво компанією наступнику. Мені цікаво послухати, який рекламний проект для нас підготував «Цитрус», тому сьогодні я тут. Але остаточне рішення про співпрацю із вами буде приймати мій син. А ось, до речі, він сам.

У конференц зал увійшов симпатичний молодий чоловік у чорних штанях та білій сорочці. Він спокійно підійшов до столу і простягнув Денису руку.

— Добридень! Прошу вибачення за запізнення. Андрій Володимирович — чинний генеральний директор «Дорстона».

— Дуже приємно! — відповів Денис, з посмішкою потискуючи простягнуту руку. — Денис Олександрович, керівник «Цитруса». А це Каріна — особиста помічниця начальниці відділу маркетингу, яка сьогодні не змогла бути присутньою тут через хворобу.

— Каріна! — Андрій Володимирович також простягнув дівчині руку і вона потисла його простягнуту долоню. — Доброго дня!

— Доброго дня! — відповіла йому дівчина.

— Я так розумію, Денисе Олександровичу, ви взяли із собою Каріну, щоб прикрасити нашу зустріч? — звернувся Андрій Володимирович до Дениса.

— Не тільки, — посміхнувся Денис. — Каріна розповість нам про деталі рекламного проекту. Вона писала його разом із начальницею відділу маркетингу Світланою Єгорівною, тому добре знає всі подробиці.

— Чудово! — Андрій Володимирович потер руки. — Тоді почнімо! Ну, чому я повинен довірити нашу рекламу саме вашій компанії?

Денис приступив до пояснень. Каріна сиділа біля нього. Їй дуже хотілося, щоб він відчував її підтримку, тому дівчина періодично подавала йому потрібні аркуші. Денис був дуже вдячний їй за це. Кожного разу, коли він брав із рук Каріни що-небудь, він злегка доторкався пальцями до її пальців. Цей майже непомітний тактильний контакт надавав йому впевненості. Відчуваючи на собі підбадьорливий погляд дівчини, Денис вів розповідь спокійно і впевнено.