Українська література » » Фламандська дошка - Артуро Перес-Реверте

Фламандська дошка - Артуро Перес-Реверте

---
Читаємо онлайн Фламандська дошка - Артуро Перес-Реверте
співвідносився з третім, другий із четвертим… Дивне коло, що замикалося само в собі (див. рис. 7).

«Правду кажучи, — сказала вона собі, вивчаючи цю доволі цікаву схему, — все це марнославне гаяння часу». Всі виявлені нею зв'язки свідчили лише про витончений розум автора картини. Але це не могло прояснити смерть Альваро — чи то він сам посковзнувся у ванній, чи то йому хтось допоміг це зробити — через п’ятсот років після написання «Шахової партії». Хоч би які стрілочки та рамки креслила Хулія, картина ван Гюйса не могла містити нічого дотичного до Альваро чи до неї самої, бо художник не міг передбачити їхньої появи на світ… А раптом міг? В голові у неї зародилася тривожна думка. Споглядаючи цю повну символів картину, чи повинен був глядач надавати їм того чи іншого значення, чи ці значення містилися в ній, відколи її було створено?

Хулія продовжувала креслити стрілочки та рамки, коли раптом задзеленчав телефон. Захоплена зненацька, вона підвела голову й перевела погляд на апарат, що стояв на килимі, не наважуючись підняти слухавку. Хто б це міг телефонувати о пів на четверту ночі? Жодна з можливих відповідей не заспокоювала її, і телефон продзеленчав іще чотири рази, перш ніж вона зрушила з місця. Хулія йшла до нього повільно, непевною ходою, коли це зненацька подумала: якщо дзвінки урвуться до того, як вона дізнається, хто їй телефонував, буде ще гірше. Дівчина уявила, що решту ночі сидітиме, зіщулившись, на дивані й перелякано дивитиметься на апарат в очікуванні нових дзвінків… Про таке не могло бути й мови. Вона мало не розлючено схопила слухавку.

— Алло! — Полегшене зітхання, що несамохіть вихопилося в неї, либонь, почув навіть Муньйос, котрий урвав свої пояснення й запитав, чи з нею все гаразд. Він перепрошував, що зателефонував о цій порі, але йому здалося, що справа варта того, щоб її розбудити. Він сам був дещо схвильований, тому й дозволив собі таку вільність.

— Що? Саме так. Лише п’ять хвилин тому… Алло!.. Ви слухаєте? Тепер уже напевне відомо, яка фігура з їла білого коня.

VII. ХТО ВБИВ ЛИЦАРЯ

Білі та чорні фігури, здавалось, являли собою механістичне протиставлення світла та пітьми, добра та зла в самому духові людини.

Г. Каспаров

— Я не міг спати, весь час думав про це… Аж раптом зрозумів, що аналізую єдиний можливий хід, — Муньйос витягнув з кишені й поклав на стіл шахівницю, а поряд зім’яту, поцятковану його примітками схему. — А проте ніяк не йняв цьому віри. Ще годину все перевіряв уздовж і впоперек.

Вони сиділи в якійсь drugstore[23], відкритій усю ніч, коло вітрини, крізь яку можна було бачити безлюдний о цій порі широкий проспект. Люди були тільки в приміщенні: кілька акторів з розташованого неподалік театру та з півдюжини сновид обох статей. Поряд із обладнаними електронною сигналізацією вхідними дверима позіхав, раз по раз поглядаючи на годинник, охоронець у схожій на військову уніформі.

— Зверніть увагу, — шахіст показав на схему, тоді на шахівницю, — ми відтворили останній хід чорного ферзя, або, як ви кажете, чорної королеви, — з b2 на с2, проте не знали, який попередній хід білих змусив його до цього… Пам’ятаєте? Зважаючи на загрозу з боку двох білих ладдей, ми вирішили, що ладдя, яка стоїть на b5, могла потрапити туди з будь-якої клітини п’ятого ряду, однак це не виправдовувало втечу чорного ферзя, бо інша біла ладдя, розташована на b6, ще раніше загрожувала йому шахом. Можливо, міркували ми, ця ладдя з’їла якусь чорну фігуру на b5. Але яку саме? Це нас спинило.

— І яку ж фігуру вона з’їла? — Хулія уважно дивилася на шахівницю, чорно-біла, геометрично правильна поверхня якої була для неї вже не якимось незнаним, а добре знайомим простором. — Ви казали, що з ясуєте це, проаналізувавши, як були виведені з гри фігури, котрі опинилися поза шахівницею.

— Саме так я і вчинив. Дослідив одну по одній з’їдені фігури й дійшов вражаючого висновку (див. рис. 8).

— … Отже, яку фігуру могла з’їсти ця ладдя на b5?.. — Муньйос дивився на шахівницю стомленими через безсонну ніч очима, ніби й справді досі не знав відповіді. — Звичайно, не чорного коня, бо обидва вони знаходяться на шахівниці… І не слона, бо клітина b5 біла, а чорний слон, що ходить білою діагоналлю, ще не зрушив зі свого місця. Ось він — на с8, й обидва його можливі виходи заблоковані ще не введеними в гру пішаками…

— Це міг бути чорний пішак? — запитала Хулія.

Муньйос заперечливо похитав гловою.

— Мені довелося витратити чимало часу, щоб відкинути таке припущення, бо найхимерніше в цій партії — саме позиція пішаків. Однак жоден чорний пішак не міг цього зробити, адже той, що стоїть на а5, прийшов туди з а7. Ви вже знаєте, що пішаки з’їдають фігури по діагоналі, тож, гадаю, цей пішак міг з’їсти дві білі фігури на b6 та а5… Що ж до інших чотирьох чорних пішаків, то вони вочевидь були з їдені далеко звідси. І ніяк не могли потрапити на b5.

— У такому разі це могла бути лише виведена з гри чорна ладдя… Біла ладдя мала з’їсти її на b5.

— Це неможливо. З огляду на розташування фігур навколо клітини а8, цілком очевидно, що чорна ладдя була з’їдена саме там, на своєму первісному місці, навіть не зрушивши з нього. Її з’їв білий кінь, хоча в нашому випадку це не має жодного значення…

Хулія розгублено підвела погляд, відірвавши його від шахівниці.

— Я нічого не розумію… Це спростовує версію щодо будь-якої чорної фігури. То кого ж з’їла ця біла ладдя на b5?

Муньйос злегка посміхнувся, але в його посмішці не було й натяку на самовпевненість. Здавалося, його просто потішає запитання Хулії або відповідь, яку він намірявся дати.

Насправді нікого. Тільки не дивіться на мене так. Цей ваш ван Гюйс був неабияким штукарем і вмів чудово заплутувати сліди… Бо на b5 ніхто нікого не з’їв. — Він схрестив руки на грудях і мовчки схилився над шахівницею. Потім подивився на Хулію, а вже тоді торкнувся пальцем чорного ферзя. — Якщо останній хід білих не створив загрози чорному ферзю з боку білої ладді, така загроза могла виникнути внаслідок переміщення якоїсь білої фігури… Я маю на увазі білу фігуру, що стояла на b4 або bЗ. Ван Гюйс, мабуть, добре посміявся, розуміючи, що це примарне видіння — дві білі ладді — зіграє кепський жарт з тим, хто спробує розв’язати

Відгуки про книгу Фламандська дошка - Артуро Перес-Реверте (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: