Сніговик - Ю. Несбе

– Он як…

– Справа Рафто – й досі болюче місце для всього Бергенського управління поліції. Працюючи над справою, вони намагалися більше закопати, ніж розкопати. Вони до смерті боялися того, що могли знайти. А щойно хлопець зник… – Вона намалювала пальцем у повітрі великий хрест.

– Зрозуміло. І що ти пропонуєш?

– Пропоную нам із тобою поїхати до Бергена та трохи рознюхати, що й до чого, своїми силами. Адже тепер це частина справи про вбивство, яка розслідується в Осло.

Харрі припаркував машину поблизу чотириповерхового будинку, що стояв біля води, оточений містками. Він вимкнув двигун, але залишився в машині, не зводячи очей із затоки Фрогнерхілен.

– А як справа Рафто потрапила до твого списку? – Він обернувся й подивився на Катрину. – По-перше, вона належала до більш раннього періоду, ніж я просив тебе подивитися. А по-друге, там убивство, а не зниклі безвісти.

Вона незмигно зустріла його погляд:

– Справа Рафто в Бергені відома усім. І до того ж у справі була одна світлина.

– Світлина?

– Так. Її показували усім практикантам, які потрапляли до Бергенського управління. Щось на кшталт бойового хрещення. Фотографія була зроблена на місці вбивства – на вершині гори Ульрікен. Гадаю, майже всіх вражали деталі переднього плану, отож на другий ніхто не звертав уваги. Або просто вони ніколи не бували на вершині гори. А мені вдалося розгледіти на другому плані щось цікаве: якесь вивищення позаду площадки, де було скоєно вбивство. При збільшенні цієї частини світлини стає чітко видно, що воно таке.

– Ну то й що це?

– Сніговик.

Харрі повільно кивнув.

– До речі, про світлини. – Катрина дістала з сумки великий коричневий конверт і простягла його Харрі.

Клініка розташовувалася на третьому поверсі, приймальня була шикарна, із дорогущими меблями. Всюди стояли скляні скульптури Франса Відерберга, а на стіні висів оригінал Роя Ліхтенштейна – рука з пістолетом.

Замість звичайної для будь-якої клініки реєстратури зі скляною перегородкою посеред кімнати вивищувався красивий старовинний письмовий стіл. За ним сиділа жінка у розстебнутому білому халаті поверх блакитного костюма й привітно посміхалася. Посмішка її не згасла, коли Харрі відрекомендувався і пояснив мету свого візиту, а також повідомив, що знає її ім’я – Боргхільд.

– Будьте ласкаві зачекати, – сказала вона і показала на диван з вишуканістю стюардеси, яка демонструє, де знаходяться запасні виходи. Харрі подякував, відмовився від кави, чаю та води, і вони всілися.

Харрі помітив викладені на журнальному столику свіжі газети «Ліберал» та встиг проглянути редакційну статтю, де Арве Стьоп стверджував, що прагнення політиків утілити в життя програму підтримки місцевого самоврядування «Місто само за себе» можна вважати за остаточну перемогу народовладдя: народ на троні, політики в ролі придворних.

За кілька хвилин двері, на яких сяяла табличка «Лікар Ідар Ветлесен», відчинилися, звідти випурхнула жінка, швидко пройшла приймальнею, коротко кивнула Боргхільд і вийшла, жодного разу не поглянувши навкруги.

Катрина пильно подивилася їй услід:

– Це не дівиця з новин на другому каналі?

Але цієї миті Боргхільд оголосила, що Ветлесен готовий їх прийняти, підійшла до дверей і прочинила їх перед поліцейськими.

Кабінет Ідара Ветлесена був воістину директорських розмірів, а вікно виходило на Осло-фіорд. На стіні за письмовим столом були розвішані дипломи в рамочках.

– Секунду, – попросив Ветлесен і забарабанив по клавіатурі комп’ютера, не відводячи очей від монітора. Відкинувшись на спинку крісла, театральним жестом поставив крапку і відразу повернувся до них, знімаючи одночасно окуляри. – Підтяжка обличчя, Холе? Подовження пеніса? Ліпосакція?

– Дякую за пропозицію, – відповів Харрі. – Це інспектор Братт. Ми прийшли ще раз попросити про сприяння в розслідуванні справи Оттерсен та Беккер.

Ідар Ветлесен зітхнув і взявся протирати окуляри носовою хусточкою:

– Як мені пояснити, щоб ви нарешті зрозуміли, Холе? Сам я, може, маю палке бажання допомогти поліції, наплювавши на принципи, але це мало що змінює. – Він підняв указівний палець. – За всі роки роботи лікарем я ніколи, ніколи… – почав він постукувати пальцем у такт словам, – не порушував лікарської таємниці, як і належить справжньому медику. Не збираюся робити цього й зараз.

Зависла довга пауза. Ветлесен дивився на відвідувачів, явно задоволений справленим ефектом.

Харрі кахикнув:

– Можливо, нам таки вдасться закріпити ваше палке бажання допомогти поліції, Ветлесене. Ми розслідуємо справу про дитячу проституцію, в тому числі – інциденти, які мали місце в готелі під назвою «Леон» тут, в Осло. Вчора двоє наших людей цілий вечір просиділи в машині неподалік готелю і фотографували усіх, хто входив та виходив. – Харрі відкрив коричневий конверт, який йому дала Катрина, нахилився над столом і виклав світлини перед лікарем. – Це ви, адже так?

Ветлесен виглядав так, наче в нього щось застрягло у стравоході: очі вирячені, вени на шиї спухли.

– Я… – вичавив із себе він. – Я не робив нічого поганого або незаконного.

– Звісно, ні, – закивав Харрі. – Ми хотіли викликати вас як свідка. Свідка, який би міг розповісти, що там коїться всередині. Усім відомо, що повії здавна водять до «Леона» клієнтів, але от дітей туди стали водити віднедавна. А на відміну від звичайної проституції, дитяча проституція, як ви воліли висловитися, – незаконна. Тепер уявіть собі, що буде, коли ми розповімо про це пресі.

Ветлесен уп’явся у знімок і нестямно потер обличчя.

– Ми, до речі, бачили, як від вас виходила дамочка з новин другого каналу, – добив його Харрі. – Як її звати?…

Ветлесен не відповів. Здавалося, його дивовижна моложавість линяє просто у них на очах: обличчя Ідара Ветлесена з кожною миттю старішало.

– Зателефонуйте нам, якщо ви таки знайдете маленьку шпаринку у ваших непорушних принципах стосовно лікарської таємниці.

Харрі з Катриною навіть не встигли дійти до дверей, як їх спинив голос Ветлесена:

– Дітей приводять до мене на обстеження. А зовсім не…

– З якого приводу? – перервав Харрі.

– З приводу хвороби.

– Однієї й тієї самої? Якої?

– Це не важливо.

Харрі рушив до дверей:

– Отже, для вас буде не важливо й те, що ми викличемо вас для давання свідчень. Ми ж нічого незаконного не знайшли.

– Зачекайте!

Харрі обернувся. Ветлесен поставив лікті на стіл і затулив обличчя долонями:

– Хвороба Фара.

– Фара?

– Так, Фара. Рідкісне серйозне захворювання, схоже на хворобу Альцгеймера. Людина втрачає здатність на когнітивному… тобто пізнавальному рівні, потім виникають проблеми з руховим апаратом. Зазвичай перші симптоми виникають після тридцяти, але буває, що й у дитячому віці.

– Гм. Отже, Бірта та Сильвія знали, що в їхніх дітей ця хвороба?

– Вони прийшли до мене, тому що підозрювали це. Хворобу Фара важко діагностувати. Бірта Беккер та Сильвія Оттерсен побували в багатьох лікарів,