Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже
— Її не ґвалтували в дитинстві?
Янжа запалила ще одну сигарету. Корсо відчув спокусу теж покурити, але не хотів надто розслаблятися. Мусив сфокусуватися, тобто напружитися — найкращий стан, аби відчути те, що ховається за словами.
— Навіть не знаю, — відповіла жінка й трохи скривилася. — Можна лише припустити, що до її недовіри спричинилося те, що власні батьки відмовилися від неї. Кому вірити, якщо зраджують найрідніші люди?
Тоді й він міг би спати з усіма трупами, що траплялися йому за весь час служби в поліції. Корсо все-таки закурив одну «Marlboro».
Моторошне, непереборне прагнення Елен було зумовлено не лише сексуальним бажанням. Вона справді кохала кожного мерця, з яким мала стосунки. Зрештою, дівчина завжди примудрялася дізнатися, як їх звали, скільки їм було років тощо. Проте її зовсім не обходило, чому саме вони померли.
У голові копа виринули рядки її особистого щоденника: дурнувато-романтичні спогади ґвалтівниці трупів…
— Вона уявляла собі, що вони живі?
— Аж ні. Для неї лише трупи могли бути коханцями. З мертвими тілами вона пов’язувала бажання, мрії, сподівання. І побоювалася живих чоловіків, які здатні діяти й реагувати. Вона полюбляла самця-статую, холодного й нерухомого.
Усе це не надто просувало його справу вперед. Він спрямував розмову в інше русло:
— Вона говорила з вами про Софі Серейс?
— Звісно. Вона була її найкращою подругою. Тобто єдиною.
— Вони обидві приховували, що товаришували. Не знаєте, чому?
— Щойно дівчата потрапили до Парижа, вони постановили не розповідати нікому про те, що знайомі: в такий спосіб подруги намагалися захистити себе, стати сильнішими.
Новий поворот:
— Ми підозрюємо, що Елен підзаробляла проституцією. Як ви вважаєте?
— Згідна.
— А те, що вона робила це з живими чоловіками, їй не заважало?
— Вона відсторонялася від того, що чинила. З плином часу страх перед чоловіками перейшов у збайдужіння.
— Софі знала щось про… нахили подруги?
— Гадаю, що так. Вони не мали таємниць одна від одної.
— Ви припускаєте, що Елен була… щасливою?
— На свій спосіб, так.
І наостанок — каверзне питання:
— Якщо все — на краще в цьому найкращому зі світів, навіщо ви були їй потрібні?
Мишача гримаска обернулася на хижацький вищир.
— Я просто допомагала їй існувати в злагоді з її… особливостями.
Психологиня, мабуть, і гадки не мала, що покривала порушницю закону й потурала її розпусті. І знову-таки він тут не для того, щоб когось засуджувати.
— Ви не зауважили якоїсь зміни настрою Елен останнім часом?
— Аякже.
— Тобто?
— У неї з’явився коханий.
Корсо аж здригнувся.
— Ви кажете про… партнера, себто він не був ані мертвим, ані клієнтом?
Янжа Ражаонаріманана вороже усміхнулася. Вони, власне, розігрували споконвічну драму протистояння поліціянта й бунтівника, порядку й повстання, буржуа й анархіста тощо.
— Приятель, так. Цілком живий.
На Корсо дрижаки напали — наче який змій хутко проповз шкірою під одягом.
— Що вона вам про нього розповіла?
— Мало розказала. Знайомий попросив її тримати язика на прив’язі.
Корсо вирішив спочатку поставити класичні запитання:
— Одружений? Відомий?
— Точно неодружений. Досить відомий.
— У якій галузі?
— Художник.
Кров бухнула в скроні, ніби він занурився вглиб моря — навіть почув рипіння коліщат у голові. Стишене брязкання супроводжувало картини, що ритмічно вигулькували в уяві: у Софії та Елен був один коханець на двох, чоловік у капелюсі, художник зі «Сквонка», мадридський утікач…
— Вона описувала вам його зовнішність?
Лікарка розчавила цигарку в попільничці, що скидалася на кастет з грубого скла.
— Середнього віку. Чудернацький. Зазвичай носить білі костюми й борсаліно.
— Вона звірялася вам у чомусь ще? Це дуже важливо.
Янжа поглянула на нього крізь великі окуляри.
— Він може виявитися вбивцею?
Годі пускати туману.
— Софі теж мала зв’язок саме з ним, ви про це знали?
— Ні.
— Тобто Елен теж собі такого не уявляла?
— Необов’язково. Вона мені всього не розповідала, тому ми ніяк не могли посунутися з мертвої точки.
— Добре подумайте: більше нічого не пригадуєте? Якусь деталь, що могла б мені стати в пригоді…
Янжа знову схопилася за сигарету: так смалили у 70-х роках.
— Він колись сидів у тюрмі.
Шия Корсо взялася сиротами.
— Який злочин він скоїв?
— Не знаю. Елен не захотіла розповідати, я лише зрозуміла, що він провів там багато років. Художником став уже в другому житті. Під час показової реабілітації.
Неділя виявилася достоту вдалою: спільний для обох загиблих коханець, мара, яку він (напевно) зустрів неподалік від картин Ґойї. Художник, що тинявся поблизу «Сквонка» й нещодавно вийшов з буцегарні — без сумніву, відсидів за вбивство. Який у біса підозрюваний? Готовий злочинець власною персоною.
— Елен, мабуть, боялася його?
— Анітрохи.
— Що їх об’єднувало?
— Повторюю: вона про це не розповідала, але відчувалося, що в ліжку в них усе гаразд. Тож можна стверджувати, що вона відновила стосунки з живими чоловіками. Коханець зумів-таки її приручити.
— Ви казали, що він був набагато старшим він неї?
— Щонайменше вдвічі, так. Він був досвідченим на всіх фронтах, це й привабило її.
Корсо згадав сторінку щоденника із зображенням Міс Вельвет: лагідний погляд, невпевнена посмішка. Митець вдало відтворив тендітність татуйованої готки.
— Що вона почувала до нього? — не відступав коп. — Фізичний потяг? Кохання? Захоплення від творів?
Янжа поглянула на годинник і обдарувала його широкою умішкою.
— Шкода, що наостанок можу окреслити його лише як певний психологічний тип, але вважаю, що цей добродій правив їй за батька.
Корсо підвівся. І подумав, що в такому разі відтепер він занурюється у світ дітовбивць. Гаразд, упораємося.
32
Корсо повернувся в 36-й і скликав групу: треба якнайшвидше знайти художника, вірогідно, коханця обох потерпілих. Чувака, що відсидів у тюрмі!
Усупереч сподіванням, неймовірну новину колеги зустріли досить стримано. Правду кажучи, їх уже ноги не несли — ціленьку днину бігали, шукали, але так і не натрапили на щось цікаве.
Сток виявила особи й місце мешкання деяких дівчат зі скетчбука та забезпечила їм охорону (з кількох новачків — і то добре). Людо рушив далі на пошуки померлих коханців Елен Десмора, нишпорив серед їхніх знайомих: може, хтось із них надумав помститися некрофільці Елен та її сестрі — але ні, дарма. Барбі не встигла знайти бодай щось про людей, з якими потерпілі підтримували