Українська література » » Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже

Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже

---
Читаємо онлайн Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже
і, якби не чорний одяг, нічим не відрізнялися б від решти роззяв довкола.

У машині Корсо мав нагоду посперечатися з Барбі. На її думку, обшук у помешканні потерпілої лише підтвердив перше враження про неї. Непокірна, не надто розумна тридцятилітня жінка, яка вважала, що краще роздягатися в клубі, аніж гарувати на роботі по вісім годин щоденно.

Стефан не міг збагнути її характер. Чого бажала Елен, що ховалося за її примітивними уявленнями й жалюгідними витівками? Дивно, але хоч яким психологом має бути коп, йому завжди здавалося, що сам він нічого не тямить у житті людей, їхніх сподіваннях, мріях і клопотах. Йому набагато легше було порозумітися зі злочинцями.

Усі розсілися за столиками славетної тераси на розі Малого мосту й набережної Сен-Мішель перед собором, шпилі якого ніби ножем вирізали в небі. Чотири фігури в чорному зробили замовлення, а тоді кілька хвилин просто насолоджувалися сонцем, забувши про море крові, в якому їм доводилося борсатися.

— Добре, — почав розмову Корсо. — Хто перший?

Людо охоче взявся розповідати:

— Коскас, судово-медичний експерт, нічого нового не знайшов. Я кажу про тіло Ніни. Ті самі поранення, спосіб задушення, знаряддя тортур.

— Тобто?

Людо скривився й вихопив скибку хліба з кошика.

— Лікар не знає, чим він орудував. Мисливським ножем чи кухонним. Чітких надрізів немає. Завглибшки кілька міліметрів — навіть визначити важко: вбивця нещадно порізав тіло. Вдень матимемо звіт.

— Коли сталося вбивство?

— Приблизно між 22-ю і першою ранку, в ніч з п’ятниці на суботу. Але якщо враховувати агонію, жертва промучилася щонайменше п’ять годин…

Ненадовго запала тиша. Навіть таким бувалим копам, як вони, важко було згадувати про катування, яких зазнала Елен.

— Як він її катував? — знову спитав Корсо, втупивши очі в Людо.

Сонце променистим колом оповило його кучері й намалювало золотавим пензлем навскісну смугу на потилиці (через згорблену постать і довгу шию інколи його звали «Верблюдом»).

— Кажу ж тобі, орудував так само. Однак Коскас помітив якісь знаки на скронях.

— А що це означає?

— Він не впевнений на 100%, але жертву могли затиснути в лещата.

— Ти маєш на увазі: коли її шию білизною перев’язали?

— Коскас лише висуває припущення. Злочинець намагався в такий спосіб утримати її в профіль, як на столі для рубання м’яса абощо. Експерт знайшов скалки в її плечі, стегні, сідниці — усе з лівого боку.

Принесли страви. Хоча це був лише один великий омлет із салатом, розділений на чотири порції. Тільки напої відзначалися розмаїттям: червоне вино для Сток, пиво для Людо, кока-кола без цукру для Корсо й Барбі.

Різноголосся заступив дзенькіт виделок, що стукали, ніби маленькі рапіри на дуелі.

— Причина смерті?

— Вона вдавилася, потягнувши за вузли. Як Ніна.

— Очі?

— Теж закривавлені. Її рухи прискорили притікання крові з ділянки мозку до повік. Поки вона задихалася, кров виходила з очей.

Криваві сльози. Ось що могло справді збудити сквонківського ката.

— А на тілі? Якісь особливі знаки?

— Ціла купа тату.

Людо витягнув записник. Поранення він знав напам’ять; для тату йому вже потрібні були записи.

— У довільному порядку: полінезійська тікі на шиї, мандала на правому плечі, годинник і троянди на стегні (навіть не питайте чому), логотип гурту «Nine Inch Nails»…

— Що нового в КО? — перервав його Корсо.

— Вони обмацали все тіло, вузли, спідню білизну — жодного відбитка.

— Фрагменти ДНК?

— Очікуємо результатів.

Корсо звернувся до Сток, яка щойно замовила ще одну чарку:

— А ти? Камінські, дівчата, обхід квартир?

Вона вибухнула сміхом — вигляд вона мала страшнувато-людожерський, але водночас комічний і простосердий. Під яскравими променями сонця Корсо впала в очі її схожість з певним персонажем. Пані Шрек.

— Камінські ледь не в петлю лізе. Принаймні він так каже… Але важко повірити в його причетність. Я також зустрічалася зі співробітницями Міс Вельвет — налякані, не хочуть вилазити з хати.

— Вони з тобою говорили про Елен?

— Лише підтвердили те, що ми вже знаємо: романтична дівчина-панк, завжди втомлена й доволі вразлива.

— Дуже вразлива?

Сток звела плечима. Під час розмови вона поглядала в блокнот «Rhodia», що в її п’ятірні здавався завбільшки з поштову марку.

— Хай там що, геть не така, як Софі, не боєць. Елен пливла за течією, поводилася, як справжня стриптизерка.

— Що означає «як справжня стриптизерка»?

— Тобто не головою думала, а дупою.

З усієї групи Сток найбільше ненавиділа жінок — хоча сама була однією з них.

— Вона підзаробляла проституцією?

— Я б не здивувалася, треба поритися.

— Порно?

— Теж можливо.

— Друзяки?

— Негожі нероби, дилери-безхатьки — ціла банда маргіналів на обліку; на них легко натрапити вночі…

— Підозрілі серед них є?

— Ні. Сама дрібнота.

Їй подали замовлений келих. Культуристка неквапно, з насолодою відпила, ніби куштувала нектар, і цмокнула язиком.

— Чуваки зустрічалися з нею тільки в нічний час. Удень вона, мабуть, сиділа вдома, била байдики, курила траву.

Корсо згадав, що вранці Барбі мала в запасі кілька новин:

— А ти?

— Добула інформацію про минуле Елен Десмора. Стосовно Управління соціальної допомоги дітям.

— Як тобі вдалося?

— Здогадайся. Переспала.

— Серйозно.

— Якось примудрилася. Словом, несподіванкою є те, що Софі Серейс і Елен Десмора познайомилися в дитинстві, коли їм було 9 та 7 років.

— Прошу?

— Коли я переглядала досьє Елен, вирішила зазирнути ще й до справи Софі. Вони перебували в тому самому притулку поблизу Понтарльє у 1993 році. Відтоді стали нерозлийвода, зрештою, працівники соціальних служб самі старалися їх не розлучати.

Барбі ввімкнула ноутбук. Наділа окуляри й застукала на клавіатурі. Корсо відчув прилив гарячої хвилі в промежині. Учителька в окулярах — розповсюджений стереотип маленького розпусника.

— Уже знаю, як називалися притулки, в яких вони перебували. Дещо складніше знайти названі родини. Завтра ввечері відшукаю. Розмовляла з вихователями, але все відбувалося надто давно. У будь-якому разі, за моїми даними, дівчата закінчили навчання у Франш-Конте, отримали нікому не потрібні свідоцтва ВПТП і рушили разом до Парижа. Бажали стати танцюристками, а влаштувалися стриптизерками.

Корсо розумів, що дівчата явно були «сестрами по духу». Проте, коли опитували свідків, ніхто про це навіть не згадав. Вони приховували від колег, що були подругами. Але чому?

— Щоправда, — продовжила Барбі, — в досьє зазначається, що вона мала клопоти із законом.

— Лише зараз ти

Відгуки про книгу Земля мертвих - Жан-Крістоф Гранже (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: