За межами кохання - Тетяна Калинова
- Вибач Кет. Вибач мені. Я не мав зриватись на тобі. - розвертає мене до себе і витирає мої сльози. - Чорт! Не плач маленька будь-ласка. - обіймає і гладить по спині. - Ну ти й спрінтер Кет. Я ледь догнав тебе.
- Він казав правду , ви посварились через мене. - кажу і схлипую.
- Забудь про це. Він сам винен. Поїдемо додому? - киваю і Кевін веде мене до автомобіля.
- Тобі потрібно вмитись і обробити рани.
- В автомобілі є вода і серветки.
Кевін змиває з обличчя кров і ми їдемо додому.
- Через що була бійка?
- Не важливо. Забудь.
- Через мене? - запитую , хоча майже впевнена , що так і є. Не даремно ж Ітан мене зачепив.
- Замість того щоб припинити ці плітки , як я його просив , він продовжує стверджувати , що ви з ним ... що між вами щось було.
- Кевіне , мені байдуже на ці плітки. Менше будеш звертати увагу , швидше забудуть.
- Раніше можливо б і я так вважав , але зараз не можу... - він підіймає мою долоню до обличчя і цілує. - Я більше не дозволю , щоб тебе хтось ображав.
- Я не хочу , щоб в тебе були проблеми через мене.
- Не хвилюйся , маленька. Ніхто не вижене капітана баскетбольної команди , особливо перед чемпіонатом. А тим більше , вони б і не наважились , через батька. Навряд чи хтось захоче з ним зв'язуватись.
Приїхавши додому , я взяла аптечку і посадивши Кевіна на кухні , почала обробляти його забої . Він обійняв мене за талію і з легкою посмішкою спостерігав , як я це роблю.
- Така серйозна. - шепоче. - До речі Кеті, щоб ти більше ніколи , ні в якому випадку , не втручалась в чоловічу бійку. Зрозуміла?
- Ага!
- Не ага , а зрозуміла. - б'є долонею по сідниці. - Ми ж могли тебе випадково вдарити. До речі , боляче ? Покажи плече .
- Нічого там немає , просто вдарилась. Все. Я все обробила.
- Дякую. - притягує мене ближче і цілує в губи. Садить собі на стегна і шарить долонями по моєму тілу . - Як ти ? Я маю на увазі ...
- Я зрозуміла. Все добре. - він посміхається і знімає з мене кофточку , потім бюстгальтер і цілує груди. Підіймається , знімає свою футболку і мої штани і садить мене на стіл. Мені трошки страшно після вчорашнього, але я теж його хочу.
- Не бійся. - шепоче Кевін , наче відчуваючи мій стан . - Боляче більше не буде. Обіцяю. Зараз політаємо маленька.
І мені дійсно не було боляче , замість цього , здається я бачила космос і не тільки... Навіть не знаю , як це можна описати...
- Кевіне, я кохаю тебе. - кажу повернувшись в своє тіло . Він знімає мене зі столу і взявши в долоні моє обличчя , ніжно цілує.
- Я обожнюю тебе Кет.