За межами кохання - Тетяна Калинова
Давно не почувався так добре, здається в мені прокинулось друге дитинство. Ми з Кеті катались мабуть на всіх атракціонах, сміялись , верещали , цілувались, тримались за руки. Ми знайомі всього два місяці, а зустрічаємось кілька днів, та я вже не уявляю свого життя без неї. Без її посмішки, без її очей і голосу. Здається вона завжди була поруч.
Після парку розваг , ми взяли піцу і каву і поїхали в парк. Там знайшли полянку , подалі від людей і постелили плед . Я сів на нього , а Кеті сіла попереду спершись спиною на мої груди. Так кайфово , просто сидіти і обіймати її , відчувати її тепло і запах.
- Що ти співала , тоді в басейні ? - раптом згадав. Я часто згадую той момент , як я тоді застиг і не міг навіть поворухнутись , так чуттєво і гарно вона співала.
- Одну з улюблених моїх пісень. Хочеш послухати? - повертає до мене обличчя і я цілую її в щоку.
- Дуже хочу . - вона починає діставати з кишені телефон. - Я хочу щоб ти мені заспівала. - вона знов повертає до мене обличчя , думала що я жартую. - Заспівай мені Кет , як тоді в басейні.
- Просто тут ? Зараз ? - подивилась навкруги на людей і почервоніла.
- Ти їх не знаєш , я теж. Яка різниця , хто що подумає ? Тим більше , в тебе чудовий голос. - вона мить повагалась і почала тихенько співати. Так гарно... Моє серце прискорило ритм , слухаючи її мелодійний , ніжний і такий чуттєвий голос. Здавалось , що від емоцій і нахлинувших почуттів, навіть вдихнути повітря важко . Обійняв міцніше і положив голову їй на плече. Коли Кеті перестала співати , виявилось що не один я її уважно слухав... Біля нас почулись оплески і крики "браво" . Моя дівчинка зніяковіла . - Бачиш ? Я казав правду. В тебе вже й фанати з'явились. А тепер ще переведи мені будь-ласка.
Ти була лагідна, як море,
Ти недосяжна наче небо,
Така цнотлива і прозора,
І сонце прохолодніше за тебе.
І всесвіт сяє твоїм світлом,
Відлуння в горах – шепіт твого сну,
А я, захочеш, стану вітром,
Зловити б тільки посмішку одну.
Коли туману вже не стало,
А сонце пробивається крізь сни,
Не прокидайся ще зарано,
Не прокидайся, трохи ще поспи.
Закрию промені собою,
Побудь зі мною прошепчу,
Дай я надихатись тобою,
Дай я намріюсь, досхочу.
- Це нереально гарно , маленька. - розвертаю її до себе і ніжно цілую . Здається ця пісня про неї , про нас. Я теж не можу надихатись нею. - Я кохаю тебе , Кеті.
Ми довго цілувались і розмовляли. Я розпитував її про життя в Україні , про якісь традиції , практично все , що я знав про цю країну до неї , це вишиванки , борщ і вареники. Мене це й не цікавило ніколи , а зараз , мені хочеться знати більше , хочеться знати все , що стосується моєї дівчинки.
- А як правильно звучить твоє ім'я?
- Катерина. Катя. - я кілька разів спробував повторити , та Кет лише сміялась з мене. Але нічого, я потренуюсь і ще здивую її .
Додому ми повернулись ввечері , голодні але щасливі . Сьогодні був чудовий день. Завтра буде ще кращий , я впевнений . В нас залишився тиждень , до приїзду батьків . Сподіваюсь , вони нас зрозуміють . Або хоча б не будуть категорично проти наших відносин . Мені трохи простіше , в нас з батьком і так не надто близькі стосунки , а от за Кеті я хвилююсь .
