Покоївка для бізнесмена - Ясміна Лав

Емма

Новий день почався з нових пригод .
Зранку я спалила наш чайник , потім ледь не звалилася зі сходів , які нещодавно помила сусідка . А прийшовши на роботу , виявилося що мене чекала догана .
Бачте , Олені Григорівні не сподобалося що вчора я пішла на п'ять хвилин скоріше з роботи . Хоч у мене і причина була , та це вже нікого не хвилювало .

- Ну що за день ?! Ну... За що мені таке ?- жалілася я , піднімаючись на ліфті з Ірою.
- Ти перебільшуєш . День як день ... Просто трохи сумбурно почався .
- Трохи ...ага ...

Іра вийшла на четвертому поверсі , а я піднялася на один поверх вище .

Виходячи з ліфта почула як вібрує мій телефон .
Це був Даня .

" Можливо ти хочеш сьогодні повечеряти разом?"

Цей хлопець викликав в мені тільки позитивні емоції . І я б з радістю з ним повечеряла , але згадуючи погляд Іри ...

" Навіть не знаю . Сьогодні дуже багато роботи ... Та й були плани з подругою на вечір ..."

Вирішила відповісти неоднозначно . Щоб не образити його .
Та нове повідомлення прийшло за кілька хвилин .

" То бери і подругу з собою . А зі мною прийде брат ."

На моєму обличчі з'являється посмішка. І я погоджуюся .
Уже уявляю як зрадіє Ірка .

Пишу їй повідомлення , на що отримую радісні смайлики . І уже з трошки кращим настроєм беруся за прибирання .

Сподіваючись , що цей день пройде дуже швидко , і я вийду з усмішкою з цього готелю .

***

Слава богу, більше не приємних ситуацій у мене не виникало , а ближче до вечора навіть вдалося пообідати спокійно .

- Нам же треба ще додому , переодягтися .- метушилася подруга в роздягальні.
- Навіщо ? Це не побачення , ми просто разом повечеряємо . Та й Даня обіцяв заїхати за нами після роботи .
- Ну , для тебе можливо і не побачення , а от я свій шанс упускати не хочу .

Поки що я не розповідала Ірі про наміри хлопця відкрити ресторан . І про пропозицію , яку він мені зробив , я також промовчала .
Якщо чесно , то я просто боюся що подруга засмутиться ...
Її очі аж горять коли вона бачить Даню , тому я твердо вирішила що з ним у мене можуть бути тільки дружні стосунки .

У двері роздягальні стукають і всередину заглядає Сергій .

- Дівчата , можна ?- з усмішкою заходить хлопець .
- Ти вже й так зайшов ...- фиркає Іра , і продовжує наносити макіяж .
- Вибачте ... Я просто хотів розповісти , поки ви не пішли .
- Щось сталося ?- спитала я .
- Після завтра приїжджає Діана Валеріївна, з її нареченим . Вони почнуть приготування до весілля .

Серце гидко занило , а в горлі став комок ...
Ну чому саме тут ? Невже їм мало ресторанів ?

- Ну і хай собі готуються . Нам то що ... - Іра піднялася і підійшла ближче до Сергія .
- Сказав і іди на своє робоче місце ... Давай , давай ...

Я не дивилася як подруга мало не виштовхала хлопця , але чула як закрилися за ним двері .

- Ану припини ... Ну і хай одружується . Всі вони такі , ці мажори . Він ідіот і одружується з такою ж мимрою , як і сам ...- обіймаючи мене за плечі говорила вона .

Так , Іра мала рацію ...
Він одружується на дівчині , яка схожа на нього . І це правильно . Цього слід було очікувати .
Та хіба серцю поясниш ..?

- Ти права , годі про це думати ...- видихнула я .
- Ось так . Молодець .

Та щоб я не говорила і як би не хотіла його забути ,кожну ніч в моїх снах я бачила Адама .
Кожне його слово наче ехом відбивалося у вухах. Кожен дотик огортав тіло наче друга шкіра .
Дідько ...
Як я дозволила йому поселитися так глибоко в моїй душі ?
І як тепер позбутися того , що відчуваю ...

***

До дев'ятої ми з подругою були абсолютно готові . Коли вийшли з готелю , то перед входом нас вже чекала така знайома машина . А поряд стояв Даня.

Побачивши нас хлопець усміхнувся і гостинно відкрив двері авто , запрошуючи всередину .

На вулиці залітав мокрий сніг , а холодний вітер пробирав до кісток . Тому зараз я вдвічі була рада що погодилася на вечерю . Та й повертатися додому і знову думати про Адама не було вже сил.

- Ну , що , ресторан виберете ви чи я ?- завівши мотор спитав Даня .

Ми з Ірою переглянулися і з усмішкою дозволили чоловікові обирати .

З Данею було легко . Ми розмовляли і сміялися . Та й взагалі , поводилися наче давні друзі .
Хлопець весь час намагався нас розсмішити , і я ловила себе на думці що біля нього забуваю про свій смуток і біль .
З ним хотілося жити ...
І не мені одній ...

- А де ж твій брат ?- спитала я , згадавши що Даня писав в повідомленні .
- Він приєднається до нас трохи пізніше . Справи ...
- А чим він займається ?- підключилася Іра .
- У нього автомайстерня ... Але там майстри працюють . А брат тільки за байки сам береться ... Ось і саме сьогодні мотоцикл пригнали...- розповідав хлопець , паркуючись біля ресторану.

Мотоцикл... Це тільки одне слово, а скільки спогадів відразу спливло в моїй голові ...
Боже , невже так буде завжди .
Одне слово , знайоме місце ...і все. Наче лавина накриває минуле .
Чи довго я ще буду згадувати його?
Я задаюсь цим питанням кожну ніч .
А на ранок виникає нове питання .
Чи хочу я його забути ?

І я не знаю відповіді на жодне з цих питань .

***

Даня вибрав сучасний , елегантний ресторан.
Інтер'єр приміщення розроблений в чорно- білій гамі кольорів .
Круглі , невеликі столики , стільці з високими спинками і м'якими сідушками . В кінці зали два довгі , напівкруглої форми дивани , вочевидь для великих компаній .
З стелі звисають довгі скляні деталі люстр , на стінах шпалери з чіткими візерунками .
На вікнах напівопущені ролети світлого відтінку .

Замовлення також взяв на себе хлопець .

- Два цезарі с креветками , тар-тар з тунцем , два філе індика з тушеними овочами , стейк із лосося , дві панакоти на десерт . І для дівчат коктейлі.
Шоколадно -мятний шейк і горіхово -ягідний коктейль .
А мені - вермут .