Покоївка для бізнесмена - Ясміна Лав

Після душу стало легше ...
Але голова все одно гуділа . 
Лежачи в своїй кімнаті я все перебирала те , що говорив Адам. Кожне його слово ранило...

Не розумію як так вийшло . Це я мала пред'являти йому претензії... Це я повинна була сердитися і кричати . Його фотографії з Діаною облетіли весь інтернет. Всі пишуть про їхні заручини . А натомість у зраді звинуватили мене .
Якась дурня ...

Невже він справді повірив що я могла його зрадити ?
І що він такого побачив в номері Назара,  що таке подумав?

Мій мозок закипав , а перестати думати я не могла .
Вже в котре я дивилася на телефон і хотіла подзвонити йому . Почути пояснення  ... Та не наважувалася .
Після всього що він сказав ...я не могла знайти сили, щоб набрати його номер .

У двері тихо постукали й в кімнату заглянула Іра .

- Ти будеш вечеряти ?- майже пошепки спитала вона .
- Не хочу ...
- Поговорити ?
- Не зараз ...
- Гаразд .

Подруга закрила за собою двері і я знову залишилася сама . І це було саме те , чого я хотіла в ці хвилини ...

      ***

За вікном майже світанок ...
Небо покрили темно сині хмари , які раз за разом закривали майже не видимий місяць .

Легкий тюль час від часу підіймався  , коли в кімнату залітав прохолодний вітерець.

Сон так і не прийшов ...
Зате я зрозуміла за цю ніч , що мені нема чого соромитися і плакати . Я ні в чому не винна .
І повинна поговорити з Орловим. Дізнатися правду . Тобто, правду яку йому наплів той негідник .

Тому коли мій будильник сповістив що пора вставати , я вже одягнена стояла біля дзеркала , збираючи волосся у високий хвіст .

Вийшовши з кімнати почула шум води з ванної і пішла на кухню .
Згадуючи як за мене переживала подруга , я не могла просто піти , навіть не побачивши її .
Тому поки Іра приймала душ , я швидко зварила каву .

Подруга намагалася мене розговорити , поки ми були вдома , а потім і по дорозі на роботу . Та десь на середині шляху здалася , зрозумівши що з цього нічого не вийде .

Мої думки були далеко . Будували наш з Адамом діалог , прораховували його відповіді , і мої питання . 
Я навіть так сильно поринула в роздуми , що і не помітила як залишила подругу позаду .
Та зупинятися вже не хотіла .

В готель я просто влетіла . Не бачачи нікого навколо я неслась до ліфта . А потім до номера , в якому прокинулась вчора . 
Завмерла на хвилину перед дверима , але постукати так і не встигла .
Двері відчинилися самі . І з номера вийшла Віра , наша покоївка .

- Емма ?- підняла брову дівчина .
- В номері є хтось ?- заглядаючи за її спину , спитала я .
- Ні , номер звільнили .
- Коли ?
- Я не знаю . Годину тому дівчата оповістили що можна прибирати .
- Зрозуміло....
- А що сталося?

Вже в слід мені дивилася Віра .
Отже , він виїхав ... А може просто він в своєму номері  ? З цією маленькою надією я бігла вниз сходинками.

- Сергію , подивися , будь ласка, чи проживає в нашому готелі Орлов ?- підбігла я до адміністратора .

Хлопець оглянув мене , але не сказав жодного слова . Просто опустив очі в комп'ютер . 
Кожна секунда здавалася вічністю , поки я стояла біля рецептна .

- Пан Орлов оплатив номер до сьогоднішнього ранку . І все . Ключі на місці , отже він вже поїхав .
- Коли він поїхав ?
- Можливо вночі , можливо ще  вечора ... Я не знаю .

Отже , поїхав ...
Навіть не поговоривши , не вислухавши ... Не дізнавшись правди .
Хіба ж людина , яка кохає , може повірити в таку брехню ?

Мені потрібне повітря ... 
Ноги несли мене на вихід ...
Мокрі щоки наче спекло холодним вітром і триматися більше не було сил .
Хотілося тільки ридати .

- Що ? Емма , ти поговорила з ним ???- почула я поряд голос подруги .
- Він поїхав ...
Все на що у мене вистачило сил ...

Я не могла повірити що після всього що між нами було ...він просто поїхав ...

І як в ту бісову ніч я змогла зустріти чоловіка якого кохаю понад усе на світі ... І чоловіка , якого не менше ненавиджу ....