Покоївка для бізнесмена - Ясміна Лав
В ніс бив сильний запах чорного чаю...
Я відчувала, що лежу .
Схоже , на ліжку . Здається , одяг все ще на мені , і це радувало ...
Далеко почувся звук мобільного телефона і мене тряхнуло.
Невже він ще тут ?
Було страшно думати про те , що він міг зробити зі мною . А не думати - не можливо .
Лежачи я прислухалася до свого тіла . Жахливо боліла голова , щелепа , але іншого дискомфорту не було . І я трохи заспокоїлася .
За хвилину почулися спокійні , важкі кроки . До мене наближався чоловік . Притаївшись , я чекала . Не знаю чого саме ...
Відчувала як він зупинився поряд , втягнула носом повітря і мене наче вдарило струмом . Цей запах....
Очі відкрилися в ту ж секунду і повернувши голову , поруч в кріслі я побачила Адама .
На його колінах лежав ноутбук і чоловік швидко натискав пальцями по клавішах .
- Як ти ...?- спробувала промовити я .
Та не змогла продовжити , так сильно пересохло в горлі .
- Емма...
Адам піднявся , присів поряд і підніс до моїх губ чашку з міцним чорним чаєм .
- Попий ... Після таких таблеток пересихає горло.
Таблеток ? Скільки я була без тями ?
Я дивилася на чоловіка поряд і не впізнавала його погляду .
Жорсткий , холодний , чужий...
- Як ти тут опинився ?- тихо промовила я , лягаючи назад на подушку .
- Я прийшов до Назара .
Назара ? Хто такий Назар ..? Я нічого не могла зрозуміти .
- Назар ?- перепитала я .
На моє питання я тільки побачила усмішку . Хоча цей грізний вискал мало був схожий на неї.
- Ти навіть не знаєш як звати того , з ким заводиш стосунки ?- наче виплюнув у мій бік Орлов .
Які ще стосунки ?
Голова гуділа і це не давало нормально думати . Але я згадувала кожну хвилину до того як втратила свідомість .
Стоп ! Звідки Адам знає як звуть того покидька ?!
Та я не встигла спитати , як вже почула відповідь .
- Не треба вигадувати що сказати . Назар вже все мені пояснив . Ти не врахувала того , що ми друзі .
Зараз я вже взагалі нічого не розуміла .
- Тобто, ти вважаєш що я завела стосунки з іншим , поки тебе не було ..? А в номері його втратила свідомість від щастя ?- стараючись втовкмачити в голову цього дурня істину , збираю всі сили .
- Швидше від ... та мене вже це не обходить .
Адам швидким кроком направляється до дверей . А потім різко повертається заглядає прямо в мої очі .
- Я шкодую що зустрів тебе в ту ніч ...
- Яку ніч ?
- Нема сенсу більше брехати .- хмикнув чоловік і вийшов з кімнати .
Про що він говорив я зрозуміла майже відразу ....
Звісно... Не дарма його машина здалася мені знайомою ....
І запах ...
Це був Адам .
Ось тільки про яку брехню він тут говорив...
На губах з'явилася посмішка . Та за секунду вона зникла .
Я почула як закрилися вхідні двері .
Він пішов ...
Та що йому міг сказати цей Назар ?
В середині все тіло боліло , а серце наче розтоптали .
Він так дивився , так говорив ...наче я не дівчина , а шльондра...
Ніколи в житті мене так не принижували . В цю секунду я відчувала себе ганчіркою , в яку витерли брудні ноги ...
Хотілося ревіти. І сльози ледве вдавалося стримати . Як раптом я почула що хтось увійшов в номер .
Повернувся?
Перше що спасти на думку .
За дверима почулося шарудіння , а коли вони відкрилися в кімнату тихо увійшла Іра .
- Емма ..?- здивовано дивилася на мене подруга .
- А ти як тут ..?
- На рецепшені сказали що в номер терміново потрібна покоївка. І викликали саме мене . Уточнили що людині потрібна допомога. А ти що тут робиш ?! Там всі вже тебе обшукалися. Я тобі разів сто набирала .
- Я не знаю де мій телефон ...- винувато опустила я погляд .
- Олена Григорівна тобі голову відірве...- з жалістю промовила дівчина .
- Допоможеш встати ?- піднімаючись на ліктях , довелося просити Іру.
- Звичайно .
Вона допомогла мені сісти , тому що все тіло наче потерпло . А потім стягла з мене ковдру і наче завмерла .
- Що це таке ?
Опустивши очі я зрозуміла що мій одяг зник , натомість на мені красувалася чоловіча біла сорочка ...
Що відбувається ?
- Де твій одяг ?! Чому ти в такому вигляді ? - майже кричала Іра .
- Я не знаю... Та він точно не встиг нічого зробити ...- я була в цьому впевнена .
Сльози почали текти самі собою ...і я відчула міцні дружні обійми ...
- Що тут відбувається ??- за Ірчиною спиною почувся голос старшої .
Подруга відразу накинула на мене ковдру і відійшла в бік .
- Емма знайшлася ...вона трохи захворіла ...але вже все добре ...- швидко говорила дівчина , але Олена Григорівна не зводила з мене очей .
- Зубіна , іди працюй .- грізно вимовила жінка .
І Іра з жалістю глянувши на мене вийшла з кімнати . А потім я почула як двері номера закрились .
Тільки тоді Олена Григорівна підійшла ближче, сіла в крісло де недавно ще сидів Адам і видихнула.
- В цьому готелі клієнт завжди правий, навіть якщо він не правий . Та є одне але . Ніхто не може ображати людей за яких я відповідаю . А якщо таке станеться , винуватий понесе покарання . Обов'язково.- вона говорила спокійно і впевнено , дивлячись мені прямо в очі .
І , сказати правду, я не очікувала почути таких слів .
- Що він зробив ?- спитала жінка .
- Нічого ... Я впевнена .- опустила я очі.
Олена Григорівна піднялася , поправила свою форму і повернулася до мене .
- Сьогодні ти можеш іти додому . Тебе відвезуть на службовій машині . А завтра зранку повертайся до своїх обов'язків.
Договоривши , вона просто пішла .
А я лежала на великому ліжку і дивилася на білосніжну стелю ...
Щоб там не говорив Назар , як Адам міг йому повірити ?
Як міг подумати що я зрадила його ?
Сил думати не було , тому піднявшись я закуталася в халат , який висів в ванній кімнаті і пішла до ліфта .
***
