Наша спільна брехня - Ксана Рейлі

Я сховалася в темному куточку, щоб спостерігати за ними. Арсен раптом обережно відсунув від себе Аду. Вона ж дивилася на нього, міцно тримаючись за його руку.

— Годі! Відпусти мене! — голосніше сказав Арсен.

— Чому? — спитала Аделіна.

— Я тобі вже все давно сказав. Досить, Адо! Мені набридло і я більше не хочу слухати тебе.

— Невже закохався у ту свою принцесу? Ти справді думаєш, що потрібен їй? Якби було так, то вона б зараз була з тобою, а не гуляла б коридором, намагаючись привернути увагу Сави.

— Я не хочу про це говорити, — буркнув Арсен і відійшов від неї.

— Звісно, ти не хочеш, — вона засміялася. — Тобі ж неприємно це чути, правда? Сава ідеальний хлопець для неї. Він красивий, добрий, розумний, а ще з перспективним майбутнім. Їхні батьки лише й раді, якщо вони будуть разом. А ти що? Гм, звичайний хлопець з вулиці.

— Аделіно! Зараз же перестань. Я стільки часу терпів твої вибрики, але більше не можу. Ти можеш хоч все життя говорити мені, що Лілі погана, але я знаю, як усе насправді.

— Серйозно? А ти знаєш, що вони з Савою зустрічаються? — раптом сказала дівчина, а я від цього напружилася.

— Що? Це неправда.

— Сава мені сказав сьогодні. Так, вони по-справжньому закохані.

— Я не вірю тобі, Адо. Ти це все вигадала.

— Ти не зобов'язаний вірити моїм словам. Тільки я хіба колись брехала тобі?

— Завжди! — сердито сказав Арсен. — Ти завжди це робила.

— Вона ніколи не буде тебе так кохати, як я. Ти потрібен їй рівно доти, доки вона буде думати, що ти з хорошої та порядної сім'ї. Сумніваюся, що коли Лілі дізнається, що твоя мама в тюрмі, а сам ти понад рік бродив вулицями, то захоче буде з тобою.

— Вона і так це знає. І знаєш що? Лілі не відмовилася від мене. Я не хочу більше слухати твоєї брехні. Ти постійно нав'язувала мені свої думки, що змусили мене відштовхнути ту, в кого я по-справжньому закохався.

Я усміхнулася, коли Арсен сказав ці слова. Це все та Ада. Так і думала, що вона в цьому замішана. Нав'язувала йому свої думки, щоб він засумнівався у собі.

— Нам з тобою ніколи не бути разом, розумієш? — продовжував говорити хлопець. — Я завжди буду вдячний тобі за свій порятунок, але не чекай моїх зізнань в коханні. Їх ніколи не буде, Адо, бо ти — моя сестра, і я люблю тебе, але не так, як тобі хотілося б.

— Я не сестра тобі, Арсене. Між нами є інший зв'язок, але ти чомусь не помічаєш його.

— Ти помиляєшся, — він похитав головою. — Між нами нічого нема і ніколи не буде.

Арсен розвернувся, щоб піти геть, а я ще сильніше притулилася до стіни, щоб він не помітив мене.

— Вже встиг зізнатися їх у коханні? І що вона? Оцінила? — голосно спитала Ада та почала сміятися. — Мабуть, вони з Савою обоє зараз веселяться з цього.

— Відчепись від мене нарешті, будь ласка, і Лілі не чіпай. 

Арсен пішов геть, не помітивши мене. Аделіна ж обернулася та обійняла себе руками, дивлячись кудись. Треба нарешті поставити її на місце, бо вона надто багато взяла на себе. Не їй вирішувати, хто в кого закохується. Вона не зможе розлучити мене з Арсеном, бо я їй цього не дозволю.

— Як же це низько, — сказала я та підійшла ближче до неї. — Нав'язуєш Арсенові різні дурниці й цим руйнуєш його життя.

— Справді? Я лише хочу відкрити йому очі! Він дурненький закохався в тебе, а ти ніколи не зможеш бути з таким, як він.

— З чого ти це взяла? Я розумію, що ти могла подумати, що я корислива, але я ніколи не користувалася Арсеном і не буду. А ти ж робила це з Савою.

— І мені це не допомогло, — буркнула дівчина. — Я вже давно закохалася в Арсена, а після того, як знайшла його, то подумала, що це знак і нам варто бути разом. Він завжди сприймав мене лише як подругу, чи молодшу сестру. Я намагалася всяко показати йому свої почуття, але дуже боялася. Потім ми переїхали сюди і я зразу помітила його зацікавленість у твою сторону. До мене ж почав залицятися Сава. І я подумала, що використаю його для того, щоб Арсен ревнував. Здавалося, що мені це вдалося. Він постійно говорив, що Сава мені не підходить. Я думала, що він ревнує, але це була всього лише звичайна турбота. Я продовжувала мовчати про свої почуття, поки не помітила, що ви з Арсеном почали зближуватися. Це мене розізлило і я сказала йому, що закохалася в нього, поцілувала його, але він відштовхнув мене. Щоправда, тоді Арсен посварився з тобою й у мене з'явилася надія, що він теж щось відчуває до мене. Та потім ви помирилися і були такими щасливими, закоханими. Це мене страшенно злило, але я думала, що він тебе просто використовує. Тільки це було далеко не так. У ході нашої розмови він зізнався, що закохався в тебе. Це для мене стало справжнім ударом. Ти, мабуть, і не знаєш, як це боляче.

— Знаю, — сухо сказала я. — Думаєш, мені було приємно, коли Сава так захопливо розповідав про тебе. Я думала, що закохалася у свого друга, але тепер я знаю точно, що це не так.

— Я вирішила, що найкращий спосіб закохати в себе Арсена — це розлучити його з тобою. Мені це вдалося, але він... — Аделіна похитала головою. — Він навіть не думає про мене в цьому плані.

— Ти хоч розумієш, що своїми словами ображала його. Він стільки всього у своєму житті пережив, а ти постійно нагадуєш йому про це. Може, Арсен не принц, але і я не принцеса. Мені іншого не треба, розумієш? Я знаю, що ми всього лише діти, але вірю, що наше з ним перше кохання може бути назавжди. У мене теж є недоліки, переживання та проблеми. Арсен підходить мені, як ніхто інший, а я йому. Тобі треба змиритися з тим, що ми з ним все одно будемо разом. І ще, Адо, попроси у нього побачення за свої слова.

— Ну що ж, вітаю! Ти перемогла, — сказала дівчина і з неприхованою образою подивилася на мене.

— Хоч мені й важко в цьому зізнаватися, але в дечому ти таки краща за мене. Знаєш, у тебе поки є шанс повернути Саву. Він справді закохався в тебе.

— Думаю, що ця історія вже завершена. І не тому, що він сказав, що ви зустрічаєтеся, а тому, що я не хочу мати з ним нічого спільного.

Я кивнула, а тоді просто пішла геть. Може, Ада подумає трохи та відчепиться нарешті від Арсена. Їй пора змиритися, що він не хоче бути з нею і ніколи не буде. Якщо вона не буде нам заважати, то ми справді зможемо бути разом. Тільки тепер ще треба Саві мозок вправити. Якого біса він говорить їй, що ми зустрічаємося?

— Навіщо ти сказав Аді, що ми з тобою разом? — одразу спитала я, як тільки побачила хлопця на вулиці. — Щоб вона приревнувала тебе?

— Це дуже тупо вийшло?

— Так, дуже! Тому що вона не приревнувала зовсім, а розповіла про це Арсенові.

— Це якось само вийшло, — почав виправдовуватися Сава.

— Послухай мене, будь ласка. Вона не кохає тебе і не хоче бути з тобою. Так, це жорстокі слова, але вони правдиві. Не бігай за нею, не принижуй себе. Вона цього не заслужила, хоча б через те, що весь цей час використовувала тебе.

— Вибач, Лілі.

— На тебе чекає класне майбутнє у футбольній команді, а вона колись пошкодує, що вчинила так з тобою. Не вплутуй мене в ці інтриги, бо мені це не потрібно. Я просто хочу помиритися з Арсеном і бути з ними, але твоя брехня все руйнує.

— Я можу поговорити з ним і сказати, що це неправда.

— Краще я сама це зроблю.

— Ти злишся на мене? — спитав Сава.

— Дуже сильно, — я обійняла його, — але ти все ще мій найкращий друг і завжди ним будеш.

— А ти завжди будеш моєю найкращою подругою.

Я усміхнулася, а тоді почала шукати Арсена. Тільки його ніде не було. Мабуть, він повернувся додому. Не хотілося мені приходити до нього без запрошення, тому я просто витягнула телефон і подзвонила до тата. На щастя, батько приїхав швидко і ми поїхали додому. Спершу я переодягнулася, а тоді повечеряла. Потім я сиділа у своїй кімнаті, перебираючи коробки. В одній з них знайшла порожню валентинку. Я швидко написала невеличке зізнання Арсенові на той випадок, якщо нам вдасться поговорити. Мій погляд впав на коробку срібного кольору. Коли відкрила її, то побачила мамину улюблену чорну сукню, в якій вона колись виступала. Тут ще були диски з її записами. Я взяла декілька дисків та попрямувала до вітальні. Я ввімкнула телевізор і на екрані з'явилося зображення мами. Потім заграла повільна музика і мама почала танцювати. Я усміхнулася, коли дивилася на неї. Вона виглядала такою щасливою на сцені. На очах з'явилися сльози, хоча мені й не хотілося плакати.

— Ти сьогодні виглядала так само, — раптом заговорив тато, а я від цього аж здригнулася. — Я дивився на твій виступ і бачив у тобі твою маму. Ти так сильно схожа на неї.

— Для мене це найвища похвала, — сказала я, усміхнувшись.

— Знаєш, я подумав, що не маю права забирати це у тебе.

— Забирати що?

— Твій талант і твоє бажання танцювати. Страх втрати довго тримав мене і я боявся, що у тебе буде така ж доля, як і у твоєї мами. Напевно, я помилявся. Сьогодні вперше побачив як ти танцюєш на сцені та зрозумів, що це — твоє майбутнє.

— А як же медичний? — здивувалася я.

— У тебе ще є час передумати та змінити все, — сказав тато.

— Ти це серйозно?

— Цілком. Якщо ти хочеш навчатися на хореографа, то  не буду тобі заважати.

— Я не знаю навіть... Це так неочікувано і мені тепер треба підготуватися, а ще ж інші предмети.

— Тоді займайся лише тим, що тобі справді потрібно.

— Дякую, — я міцно обійняла тата. — Я така щаслива, що ти підтримуєш мене.

— Вибач, що був проти.

— Ти просто дуже сильно любиш мене, сказала я усміхнувшись, — але я люблю тебе ще більше.

— То що, мені подзвонити усім твоїм репетиторам і сказати, що ти більше не прийдеш? — спитав тато.

— Так, краще, якщо це зробиш ти. Не можу повірити, що ти справді дозволив мені займатися танцями. Зізнайся чесно, це Ліда переконала тебе?

— Частково.

— Вона мені дуже подобається і рада, що ця жінка з'явилася у нашому житті.

— Я теж, — сказав тато і поцілував мене в щоку.

Ми з татом продовжили дивитися виступи мами. Він розповідав мені різні історії з їхнього життя, коли вони тільки зустрічалися. Мені так подобалося, що ми з татом нарешті порозумілися. Не віриться, що він зміг змиритися з тим, що я хочу танцювати, а не займатися медициною. Раптом у двері хтось постукав, а коли я відчинила їх, то побачила на порозі Арсена. Тато швидко привітався з ним, а тоді я запросила хлопця до себе в кімнату. Якщо чесно, то здивувалася його появі.

— Я писав тобі, але ти, напевно, залишила свій телефон у кімнаті, — заговорив Арсен і сів на моє ліжко.

— Так, — я кивнула. — Ми з татом дивилися виступи мами. Він дозволив мені навчатися на хореографа, уявляєш?

— Я радий за тебе, — хлопець усміхнувся.

— Не віриться, що тато сам запропонував це.

— Напевно, він зрозумів, що саме для тебе важливо.

— Ем, а ти навіщо прийшов?

— Ада казала, що говорила з тобою.

— Так, я чула вашу розмову. Арсене, — я сіла біля нього, — те, що вона говорила тобі, це все брехня. Я ніколи не думала так про тебе і не використовувала.

— Знаю, — він легенько усміхнувся та раптом взяв мене за руку. — Просто в один момент мені здалося, що вона має рацію.

— Нема ідеальних людей і ти подобаєшся мені таким, яким є насправді. Зі своїми таємницями, зі своїми тарганам в голові та навіть зі своєю божевільною сестрою. Чому ти хотів розлучити її з Савою?