Наша спільна брехня - Ксана Рейлі
Два тижні ми не спілкувалися з Арсеном. Я постійно уникала його, а він навіть не намагався помиритися зі мною. Здається, я поспішила з тим, що закохалася у нього. Може, спробувати стосунки з Савою? Тоді Арсен зрозуміє, що назавжди втратив мене. Я похитала головою, бо не звикла використовувати людей і не буду цього робити. Це якось по-дурному.
Я сиділа на ліжку, дивлячись на невеличку сіру коробку. Попри те, що ми з Арсеном не разом, я все одно приготувала для нього подарунок на честь дня народження. Тільки сьогодні субота, а це значить, що мені не вдасться віддати його в школі. Доведеться чекати до понеділка, але не думаю, що Арсен оцінить мої старання. Може, не соромити себе і сховати той подарунок кудись, щоб ніколи не знайти? Я навіть не написала Арсенові повідомлення з привітанням, бо не знала, чи потрібно йому це. Не хочу, щоб він думав, ніби я страждаю за ним.
Я залишила коробку на ліжку, а тоді попрямувала до кухні. Одразу ж побачила Ліду, що сиділа за столом і пила каву. За цих два тижні я вже встигла звикнути до неї.
— Привіт, Лілі, — усміхнувшись, сказала вона. — Будеш чай?
— Я сама собі зроблю, — відповіла я. — Ти сьогодні вихідна?
— Ага, нарешті. Потім ввечері підемо з твоїм татом у ресторан.
— Ммм, романтична вечеря? — спитала я.
— Думаю, що ти можеш приєднатися до нас.
— Ні, я не маленька і все прекрасно розумію. У вас своє особисте життя, якому мені не хочеться заважати.
— Знаєш, коли твій батько розповів, що живе зі своєю донькою-підлітком, то мені стало страшно. Дуже добре знаю, якими бувають діти в такому віці, а стосунки рідних з іншими їх дуже сильно дратують. Ти ж навпаки, не розізлилася на те, що тепер у вашому будинку з'явилася чужа жінка.
— Якби ти була огидною мачухою, як в "Попелюшці", то я була б проти ваших з татом стосунків, але ти виявилася дуже хорошою.
— Ти теж.
Я усміхнулася, а тоді взяла горнятко з чаєм і сіла навпроти Ліди. Спершись щокою на одну руку, я взяла маленьку ложечку та почала розмішувати цукор. Краєм ока помітила календар на столі, який знову нагадав мені про день народження Арсена. Я видихнула, задумавшись. Може, хоч написати йому коротке "вітаю"?
— Лілі, у тебе щось сталося? — раптом спитала Ліда.
— Просто задумалася, — відповіла я.
— Ти можеш розповісти мені про свої переживання. Я з радістю вислухаю.
— Ну... Цей...
— Це якось пов'язано з хлопцем? — спитала Ліда.
— Два тижні тому ми розійшлися, — сказала я та глибоко вдихнула, — а сьогодні в нього день народження. І я чомусь боюся писати йому. Може, він посміється з мене? Буде думати, що я дурепа, бо так сильно закохалася в нього.
— Я впевнена, що він не буде так думати. Якщо ви з ним зустрічалися, то і в нього були почуття до тебе.
— Не знаю, — я відвела погляд. — Боюся, що він просто використовував мене, щоб приховувати стосунки з іншою.
— У твоєму віці все здається не таким, яким є насправді. Цей хлопець сам тобі так сказав?
— Ні, але він обрав не мене, а свою сестру. Виявилося, що вони нерідні, а я думаю, що між ними є щось більше, ніж просто стосунки брат-сестра.
— Тобі треба поговорити з ним про це, — сказала Ліда та уважно подивилася на мене. — Поділися з ним своїми переживаннями й він теж відкриється тобі.
— Думаєш? — спитала я.
— Звісно! І поговорити треба віч-на-віч, а не в Інстаграмі.
— Не думаю, що він захоче сьогодні зустрітися зі мною.
— Тоді ти прийди до нього. У тебе ж є подарунок?
— Є, — я кивнула, — але я навіть не знаю, де він живе.
— Ти справді думаєш, що це проблема? Впевнена, що хтось з твого класу дуже добре знає місце його проживання.
— Напевно, ти маєш рацію. Навіть якщо не захоче говорити зі мною, то просто віддам йому подарунок. Все-таки ми з ним не чужі люди.
— От і правильно! Зараз гарно одягнися, нафарбуйся і піди до нього.
Я кивнула та попрямувала до себе в кімнату. Мабуть, Ліда говорить правду та й мені буде легше віддати йому подарунок при зустрічі. Я швидко вдягнула чорну шкіряну спідницю та блакитний шерстяний светр. Намалювавши чорні стрілки на повіках, я підвела губи світло-рожевим блиском. Останнім штрихом була туш. Своє волосся я залишила розпущеним. Я взула чобітки на підборах, а зверху накинула темну шубку, бо на вулиці все ж було холодно. Ще й снігу усюди так багато. Схопивши коробку з подарунком, я вийшла на вулицю. Адресу спитала в Сави, бо він колись бував в них вдома. Як виявилося, це не дуже й далеко. Йшла я швидко, стукаючи зубами. Все-таки зараз ранок, тому й морозяно, а я ще й шапку не вдягнула.
Коли зупинилася біля їхнього будинку, то не одразу наважилася зайти. Потім все ж глибоко вдихнула і попрямувала до вхідних дверей. Коли постукала в них, то сподівалася, що мені відчинить Арсен. Тільки на порозі з'явилася якась мила жіночка років сорока.
— Доброго ранку, — сказала я, усміхнувшись, — а я до Арсена прийшла.
— Він не попереджав, що у нього будуть гості, — жінка оглянула мене з ніг до голови. — Ти його подруга?
— Ем, так! Ми в одному класі вчимося.
— Заходь швиденько, бо стоїш тут на морозі. Арсен вийшов на прогулянку з Хонні, але скоро повернеться.
— Може, тоді мені пізніше зайти?
— Він ненадовго пішов. До речі, я його мама. Можеш називати мене Анна.
— Лілі, — я протягнула їй свою руку. — Дуже приємно з вами познайомитися. З вашим чоловіком я вже знайома.
— Справді? — здивувалася жінка.
— Так, він приходив з Адою та Арсеном на святкування до мого батька.
— О, то ти донька Соколова?
— Так.
— Чудово, що в Арсена є подруга з такої чудової сім'ї.
— Ви кудись збираєтеся? — спитала я, коли побачила валізи на підлозі та речі. — Ой, вибачте! Це ж не мої справи.
— Нічого страшного, — жінка усміхнулася. — Мені подобається така твоя цікавість. У нас з чоловіком невелике відрядження і через дві години нам треба бути в аеропорту. Ми вирішила дозволити Арсенові влаштувати тут вечірку на честь дня народження. Не хвилюйся, скоро ми підемо геть і ви зможете спокійно зайнятися усіма приготуваннями.
— Приготуваннями? — перепитала я, насупившись.
— Ну, ти ж для цього прийшла? — спитала Анна, глянувши мені в очі.
— Так! Так, звісно! Будемо готуватися до вечірки, — швидко сказала я.
— Я проведу тебе до кімнати Арсена, щоб ти там зачекала на нього.
— Гаразд.
Жінка попрямувала на другий поверх, а я ж трохи невпевнено йшла за нею. Ще на ювілеї татової клініки я помітила, що Арсен не подібний на батька, але і з цією жінкою в нього нема ніякої схожості. Вона провела мене до кімнати, а тоді попрощалася зі мною та залишила мене на самоті. Я поклала подарунок на ліжко, а також зняла свою шубу. Тут досить жарко. До того ж невідомо, коли Арсен повернеться. Спершу я просто сиділа на ліжку, а потім помітила якісь фотографії на столі. Коли підійшла ближче, то побачила дві рамки. В одній з них було фото маленького Арсена. Він стояв між дорослим чоловіком та жінкою, що тримали його за маленькі ручки. Я усміхнулася, бо Арсен був таким миленьким. Тільки цих дорослих людей я не знала зовсім. В іншій рамці було фото вже зі старшим Арсеном. Мабуть, тут йому років сімнадцять. Він стояв біля цієї жінки, що назвалася його мамою. Анна обіймала Аду, а вона тулилася до свого батька. Склалося враження, ніби Арсен тут лишній. Може, так воно і є насправді?
Раптом я почула, як відчинилися двері й різко поставила рамки на стіл. У мене це вийшло не надто обережно і вони просто впали. Я трохи роздратовано закотила очі.
— Що ти тут робиш? — одразу ж спитав Арсен.
— І тобі привіт, — сказала я, обернувшись до нього.
Він підійшов до столу та поставив рамки з фотографіями туди, де вони стояли раніше. Я ж просто глибоко вдихнула та сіла на ліжко, опустивши погляд на свої руки.
— Коли я була маленькою, то у мене померла мама, — почала я. — Вона залишилася у моїй пам'яті такою, якою могла її запам'ятати п'ятирічна дитина. Останні пів року вона лежала у своїй кімнаті, а я кожного дня заходила до неї зі своєю улюбленою іграшкою. Вона читала мені казки, розповідала захопливі історії про балерин та танці. Інколи ми з нею дивилися відео з її виступів. Тато весь час був на роботі, тому за мною слідкувала або няня, або брат. Хоча він і сам ще був дитиною. Пам'ятаю, одного ранку я прокинулася й одразу попрямувала до кімнати мами. Мене чомусь не пускали. Я плакала, обіймаючи свою іграшку. Мартин намагався мене заспокоїти, але вже тоді мій характер був важким. Йому довелося голосно крикнути, що мами більше нема. Лише тоді я зрозуміла, що вона залишила мене. Так тоді здавалося. Більше ніхто не розповідав мені історії про балет і я почала сама їх придумувати. Кожного вечора дивилася на зірки, шукаючи в них маму і мріяла про те, як стану відомою танцівницею. Навіть зараз я роблю це, хоча знаю, що цього не буде.
— Ніколи не треба здаватися, Лі. Лише ти в змозі здійснити свої мрії, — сказав Арсен, глянувши на мене.
— Інколи це не від нас залежить. Гаразд, годі про мене, — я взяла коробку в руки та передала її Арсену. — Прийшла привітати тебе з днем народження. Насправді я не вмію говорити побажань, тому якось так.
— Не очікував, якщо чесно, — хлопець дещо здивовано подивився на коробку. — Думав, що ти ображаєшся.
— Ображаюся на що? — я підняла з ліжка. — На те, що ти не розповідаєш мені свої таємниці, чи на те, що ти кинув мене?
— Я не кидав тебе, Лілі.
— Звісно, ти всього лише обрав Аделіну. Знаєш, — я підійшла ближче до нього, склавши руки на грудях, — я втомилася від цього. Хоч ми й вирішили, що між нами кінець, але я відчуваю, що це далеко не так. Сюди я прийшла для того, щоб розставити всі крапки над “і”.
— Що ти хочеш, щоб я розказав тобі? — спитав Арсен.
— Усе, — я уважно глянула йому в очі. — Про себе, свою сім'ю, Аделіну.
— Не впевнений, що тобі сподобається така історія. З самого початку ти дала зрозуміти, що тобі подобаються хороші хлопці, ледь не принци, які будуть тебе на руках носити. Знаєш, мені хотілося бути таким для тебе і я намагався стати ним. У тебе були свої уявлення про ідеального хлопця.
— Я не розумію, про що ти.
— Він мав би бути з хорошої забезпеченої сім'ї, обов'язково повинен займатися спортом і бути найкращим в школі. Також бажано, щоб він добре вчився, вступив до хорошого університету, а потім отримав чудову роботу. На мить я подумав, що теж хочу такого життя, але... Але я не такий, Лілі. Ніколи не був і не буду. Ти навіть не уявляєш, з якої діри я виліз. Це те саме, що пробити дно.
— Мені здається, чи ти думаєш, що якщо я дізнаюся про твоє минуле, то розчаруюся в тобі?
— Я знаю, що так і буде.
— Про що ти взагалі говориш? — здивовано сказала я. — Мені не важливо, що у тебе було колись. Я закохалася в тебе таким, яким ти є зараз!
— Звісно, зараз же у мене є багатенькі батьки, які подобаються твоєму татові. Якби він знав, що вони мені ніхто, то б не дозволив навіть дивитися у твою сторону, — Арсен взяв фотографію в рамці, де він маленький. — Ось це — мої рідні батьки. Тато помер, коли мені було десять. Вони з дядьком Сергієм були хорошими друзями, тому ми з Адою знайомі з дитинства. Для мами смерть тата стала сильним ударом і вона почала вживати алкоголь. Стала залежною, а потім закохалася в злочинця, що вийшов з тюрми. Вони разом затіяли якусь аферу, а тоді святкували у нас вдома. Мені доводилося бачити багато п'яних вечірок. Я до ночі бродив містом, бо не міг знаходитися в тій квартирі. Я завжди так робив і коли одного разу повертався додому, то побачив біля під'їзду наряд поліції. Вони заарештували маму. Той чоловік підставив її, тому їй довелося самій відповідати за їхні вчинки. Мене б одразу забрали у дитячий будинок, бо я був всього лише шістнадцятирічним хлопчиком. І я втік та зв'язався не з тою компанією. Ми займалися різними поганими речами, Лілі.
— Що ви робили? — тихо спитала я.
— Крали в перехожих гаманці та телефони, втягувалися в бійки, продавали пістолети й наркотичні речовини. Мені продовжувати список?
— Не треба, — відповіла я та важко ковтнула.
— Що, Лі? — Арсен сумно усміхнувся. — Не подобається тобі така правда?
— Як ти опинився в цій сім'ї?
— Аделіна мене знайшла, коли я бродив вулицею. Це вийшло зовсім випадково, але вона стала для мене тим гачком та надією на порятунок. Потім Аделіна привела своїх батьків і вони прийняли рішення всиновити мене та переїхати сюди. Я погодився, бо не хотів більше жити в тому злочинному світі. От і все.
— Арсене, твоє минуле — це жахливо і страшно, але.., — я глибоко вдихнула, дивлячись на нього, — ти не винен в тому, що сталося з тобою.
— Тобі не потрібен такий хлопець, Лі. Ти заслуговуєш на краще.
— Звідки ти взагалі це взяв?
— Ти така красива і поважна наче принцеса, а я...
Я швидко потягнулася вперед і поцілувала його. Мені не хотілося більше слухати цих дурниць. Тільки Арсен не відповів мені, а швидко відсторонився.
— Знаєш, розберися у собі, будь ласка, — сказала я та схопила свою шубу, що лежала на ліжку. — Ти потрібен мені, хоча і не розумієш цього.
Я швидко одягнулася і вийшла з його кімнати. Така правда дійсно шокувала мене, але це не змінює моїх почуттів до Арсена. Тільки він чомусь думає інакше...
