Майбутній мій - Юлія Бонд

Маша

Ранок. Займаюся приготуванням сніданку в кухні. На сковороді смажаться курячі биточки, а в духовці випікається шарлотка. Енергія б'є з мене ключем, настрій відмінний, рівно до тих пір, доки на порозі кухні не з'являється ненависна мачуха.

– Хм, що тут у нас? – Майя демонстративно підходить до сковорідки й гидливо морщить ніс, оцінюючи поглядом битки. – Фу, яка гидота. Холестерин у чистому вигляді. Як таке можна їсти?

– І тобі доброго ранку. Матусю, – дражню мачуху, знаючи, як вона біситься, коли я називаю її матусею.

– Майя. Мене звуть Майя, – обурившись, зав'язує пояс халата на своїй талії та схрещує на грудях руки.

Посміхаюся у відповідь.

Обходжу мачуху, але вона штовхає мене за плече, і я, не втримавши рівноваги, нахиляюся до кухонної плити. Зачепивши рукою сковороду, перекидаю посудину на підлогу. Розпечена олія виплескується назовні й, потрапивши мені на шкіру, залишає опік.

– Хвойда, що ти наробила? – гарчу в бік мачухи, бо мене переповнює агресія.

Підбігши до раковини, підставляю обпалену руку під холодний струмінь води. Біль трохи стихає.

– Ти просто незграбна корова. Ось і все, – летить мені в спину і від злості я міцно стискаю зуби, готова будь-якої хвилини перегризти нелюбій мачусі горло.

– Доброго ранку, дівчатка. Що за крик? – У кухні з'являється батько і застигає посеред кімнати, дивлячись на те, що тільки сталося. – Що трапилося, Маше?

Батько підходить до мене зі спини й намагається заглянути через моє плече.

– Ця стерва мене штовхнула, і я перекинула на себе гарячу сковороду з киплячою олією, – ціжу через зуби, кидаючи колючий погляд у бік блондинки.

– Майя, де в нас пантенол? – Проігнорувавши мої звинувачення, батько збільшує напір води в крані.

– Ти нічого не скажеш, тату? Твоя дружина мене спеціально штовхнула. Вона знущається з мене, хіба ти нічого не бачиш?

– Я з нею поговорю, – холодним тоном відповідає батько.

– Поговориш? Серйозно? Ти минулого разу те ж саме обіцяв, але нічого не змінилося. Майя продовжує з мене знущатися.

Мачуха з'являється на кухні й ми з батьком замовкаємо, коли Майя з незадоволеним виразом обличчя сує йому в руки пантенол.

Добре струсивши балончик з ліками, батько обробляє мою руку. Дивно, але болю я не відчуваю. Точніше сказати, не відчуваю жодного болю, крім того, що роздирає моє серце на частини.

– З днем ​​народження, тату, – поцілувавши батька в щоку, ігнорую незадоволений погляд мачухи. – Вибач, але сьогодні не вийшли твої улюблені биточки "По-гавайськи".

– Дурниці, мишенятко. Твоя посмішка – мій найкращий подарунок, – обнявши по-батьківському, Звір цілує мене в верхівку. – Як рука? Сильно болить?

– Болить, але я якось переживу. Краще дозволь мені сьогодні ввечері залишитися вдома. Можна я не піду в ресторан?

– Як це не підеш? Ти хочеш зганьбити батька перед усіма гостями своєю зневагою? – каже мачуха, нахабно втручаючись у нашу з батьком розмову.

– А тебе й не питали, – відповідаю Майї.

Тато одразу виступає в ролі рефері:

– Так, дівчатка, закрили тему. Маріє, ти прийдеш на вечірку. Однозначно. А ти, Майя, будь ласка, не чіпляйся до слів моєї дочки.

Звір намагається розрядити атмосферу, але в нього це погано виходить, бо якби він зараз не стояв між нами з мачухою стіною, то ми вже дружно каталися б по підлозі й виривали волосся на голові одна в одній.

Для нас із мачухою батько завжди буде яблуком розбрату. Тому що ми не перестанемо ненавидіти одна одну і при нагоді висловлюватимемо своє "фі". Це наша війна по всіх напрямках та її ніхто не може зупинити.

***

Валяюся на ліжку, як дзвінок мобільного змушує відірвати голову від подушки та подивитися на дисплей телефону. Натиснувши на зелену слухавку, приймаю виклик і мало не закриваю вуха від дикого крику батька.

– Я даю тобі одну годину, щоб ти приїхала до ресторану. Макс уже виїхав по тебе.

– Тату, вибач, але в мене розболілася рука. Я не зможу приїхати.

Мій жалібний тон не пом'якшує гнів батька. Він рве і метає, змушуючи здригатися від одного тільки голосу.

– Маше, я двічі не повторюю, – поклавши слухавку, батько позбавляє мене можливості навіть відкрити рота.

Настрій скочується до нульової позначки. Зла і розбита роюсь на полицях шафи. Вибираю першу-ліпшу сукню "максі" з розрізом до середини стегна. Чорного кольору, точнісінько як мій поганий настрій. Волосся завиваю праскою і залишаю лежати на плечах легкі хвилі. "Smoky eyes" завершує образ.

– Нічого так, – лунає за моєю спиною чоловічий голос і я здригаюся, зустрічаючись поглядом із сином Олега.

– Максе, тебе не вчили стукати перш ніж входити?

– До твого образу не вистачає червоної помади, – каже Максим, проігнорувавши мій ворожий настрій.

Підійшовши до дзеркала, Макс розглядає мою косметику і, вибравши помаду, простягає її мені.

– А ти не знахабнів, га? – Ціжу через зуби та вихоплюю з рук хлопця червону помаду.

– Не можна? – посміхається хлопець.

– Ні.

Поки я фарбую губи, Макс продовжує стояти за моєю спиною. Мене не на жарт дратує його присутність. Він надто близько, надто голосно дихає і надто пильно дивиться. Чому в мене по спині біжить холодок, а серце очманіло стукає в грудях.

– Мало не забув, – Макс дістає з кишені штанів довгу, вузьку коробочку для ювелірних прикрас.

– Що це?

– Відкрий і сама побачиш.

Забравши у Макса коробочку з синього оксамиту, відкриваю її й завмираю на місці, не вірячи своїм очам. Платинове кольє, усипане дрібними діамантами, а на підвісці красується величезний сапфір.

– Олег передав, – випереджає мене Макс, коли я намагаюся відкрити рота.

Після імені Сокола у мене збивається дихання й оборот думок набуває підвищену швидкість. Тому що це занадто щедрий подарунок для мене. Навіть батько ніколи й нічого подібного мені не дарував.

Усміхаюся як дурепа, торкаючись холодного металу.

– Давай поможу, – відібравши кольє, Макс застібає прикрасу на моїй шиї й порається із застібкою навмисно довго, як мені здається.