Майбутній мій - Юлія Бонд

Маша

– Іди ти на хер, Максиме. Я краще помийне відро оближу, ніж погоджуся на твою пропозицію, – показую середній палець, яро демонструючи свою позицію.

Зустрічатися з Максом? З якого такого переляку? Він берега поплутав чи уявив себе вершителем доль? Та мені нічого не варто розповісти про все Олегу і тоді нехай Макс нарікає на себе.

– Мала, ти що така смілива? Слівцями гучними кидаєшся, фак мені тицяєш. Може тебе навчити, як правильно поводитися?

Макс жахливо нависає наді мною, але мене це не лякає. Тому що я дивлюся за його спину і бачу Олега, який наближається до нас.

Стаю сміливішою ще більше.

– Ти будеш мене навчати? А зубів потім долічишся? Не забувай, хто перед тобою, Максе. Мені нічого не варто сказати, кому потрібно і тоді вчити доведеться тебе.

– Мала, не говори так зі мною! – Макс кидає в мій бік застережливий погляд.

– Що буде, якщо не перестану говорити? Знову засунеш свого брудного язика в мій рот? – у Максима згоряє запобіжник, він ніби з ланцюга зривається, хапаючи мене за плечі обома руками.

– Руки прибрав від неї. Швидко, – гарчить Олег, а я переможно посміхаюся.

– Здається, тобі не пощастило, Максимко.

Відійшовши від мене на кілька кроків, Макс розвертається обличчям до батька. Чоловіки дивляться один на одного і мовчать.

Дивно, але вони просто однакові. Обидва високі, широкоплечі, темноволосі. Так одразу й не скажеш, що ці двоє – батько та син, ні. Скоріше за все, браття. Олег, звичайно ж, трохи більший за Макса, але це все через вік.

– Сину, варто мені тільки відвернутися, як ти простягаєш свої руки до Маші. Ти намагаєшся перевірити ліміт мого терпіння чи таки вирішив зробити мені нерви? – Олег проникливо дивиться на Макса, але цей засранець і бровою не веде.

– Вона заслужила на це, Олег.

– Максе, мені зараз посрати, заслужила чи ні. Я тебе попереджав не підкочувати до Маши?

– Я не підкочував, – відрізає Максим, а я ковтаю тихий смішок. Не підкочував? Серйозно?

– Так. З мене досить. Маше, попрощайся з батьком. Я чекатиму на тебе на стоянці. Ти знаєш мою машину, – звертається до мене Олег і я киваю йому у відповідь.

Повертаюся до ресторану. Підходжу до столика, де знаходиться іменинник. Схиляюся над батьком, що сидить на стільці, і відчуваю їдкий запах спиртного. Напився. Знову.

– Тату, я вже поїду, – говорю на вухо, щоб міг почути тільки він.

– Куди зібралася, пані Маріє?

– Погуляти поїду. Вибач, мені не цікаво з твоїми гостями.

Батько криво посміхається, відповідаючи поглядом, мовляв, йому тут і самому не дуже весело.

– Знову повернешся вранці? – Запитує батько.

– Так.

– Мишенятко, от скажи, я в тебе супертато, так? Я ж нічого не забороняю тобі, дочко. Все розумію, молодість – дурість, бла-бла-бла. Тільки ось що хочу сказати, Маше. Не зламай собі життя, будь ласка.

– Ти про що? – дивуюся я.

– Маріє, ніяких наркотиків, незахищеного сексу та азартних ігор, добре?

– Не бійся, я дружу з головою, – посміхнувшись, цілую батька в щоку і поспіхом прощаюся.

Поки минаю зал ресторану, думаю про Олега нон-стоп. Ми не бачилися лише трохи, а я вже встигла скучити. Я згоряла від туги всі ці дні, не маючи змоги доторкнутися до нього. Тому що я більше не можу жити без його поцілунків та його рук, які дарують мені затишок та тепло. Олег – не тільки чоловік, з яким я трахаюсь, він означає для мене набагато більше. Він мій наркотик, з якого я не хочу зіскочити. Я підсіла на нього безпосередньо і будь-яке примусове лікування буде марним.

Підходжу до стоянки та одразу помічаю чорний “Гелік”. Машину Олега захочеш втратити з уваги, але не вийде. Цей величезний сарай на колесах привертає увагу здалеку, точнісінько як у Фоми у “Фізруці”.

– Добрий вечір, крихітко, – Олег широко посміхається і відчиняє переді мною пасажирські двері.

– Привіт, – спершись на запропоновану руку, забираюся до салону, відчуваючи на своїй дупі руки Олега.

Олег допомагає мені влаштуватися на сидіння, сідає поруч і, зачинивши двері, командує водієві їхати додому.

Дивлюсь у бік водія. Виходить, водій, а не Макс. Прекрасно.

– Я скучив за тобою, дівчинко моя, – каже Олег, обіймаючи мене за талію і притягуючи до себе.

– Я теж скучила, Олег.

Поцілувавши мене в верхівку, Олег зручніше влаштовується на сидіння, щоб я могла спертися на його груди.

Мовчки їдемо нічною Одесою: Велика та Мала Арнаутська, Куликове поле, проспект Шевченка, а потім наближаємось до площі “Десятого Квітня”.

– Ми їдемо до тебе в Аркадію? – Запитую я, відчуваючи холодний піт, що стікає по спині тонким струмком, тому що пам'ятаю ситуацію, коли в нову квартиру Олега посеред ночі приперся мій п'яний батько.

– Ні, крихітко, Таїрове. До мого сімейного котеджу. Сергію, зупини біля найближчої аптеки, – командує Олег і машина, зменшивши швидкість, паркується біля узбіччя недалеко від нічної аптеки.

– Я швидко, – Олег цілує мене в щоку і ненадовго іде

Дивлюся в слід чоловікові, що віддаляється, відверто милуючись його добре складеною фігурою. Тіло Олега це справжній космос. На відміну від мого батька, Олег виглядає підтягнутим і міцним. Та у Сокола немає навіть натяку на пивний животик.

– Ти швидко, – не встигаю скучити, настільки швидко повертається Олег.

– Ага. Додому, Сергію, – командує Сокіл і простягає мені дві невеликі коробки.

– Свічки?

– Так. Сьогодні вони нам знадобляться, – Олег відповідає звичайним тоном, а я втискаюсь у спинку сидіння, читаючи назву препаратів «Еротекс».

"Гелік" вирулює на знайому вулицю. Ліхтарі висвітлюють дорогу, що веде до будинку Сокола. Чому моє серце стрибає по всій грудній клітці.

– Маше? – Олег першим виходить з автомобіля і простягає мені руку.

Спираючись на запропоновану руку, виходжу з машини. Обійнявши мене за плечі, Олег гладить мою руку трохи вище за ліктя.