Той, хто вбиває - Кріс Тведт
— Хто такий Пер Калвоґ? — запитала вона.
— Родич. Двоюрідний брат Юдіт.
— Характерний свідок?
— Ммм... — пробурмотів я, добре знаючи, що моє бурмотіння прокурор прийме за згоду.
Пер Калвоґ зателефонував мені ще того ж дня і підтвердив, що, справді, був з Юдіт у футбольному пабі кілька років тому, і до їхнього столика підійшов Борд Тулос з погрозами на адресу Юсефа.
— А Геллє Мьорк?
— Журналістка, авторка інтерв’ю з Юсефом. Теж характерний свідок.
Ґабріеллє Соммер звела догори обидві брови.
— Скільки ж тобі треба свідчень про характер клієнта, щоб розповісти судові, який він милий і добропорядний?
Я засміявся і встав.
— Жодного. Мені немає потреби доводити його добропорядність, це ти прагнеш переконати всіх, що він мерзотник.
Ґабріеллє похитала головою.
— Ні, не прагну. Мені треба лише довести, що він убив Барбару Бломберг, і з цим я упораюся.
Я вже розтулив рота відповісти, але передумав. Щось мені підказувало, що Ґабріеллє Соммер належить до типу людей, які люблять залишати останнє слово за собою. Я теж з таких, але зараз не мав жодного бажання марнувати на це увесь день.
Я ще не мав цілковитої певності, чи варто гайнувати час на пошук доказів, що Барбару Бломберг міг убити Борд Тулос. Сюнне поставилася до цього скептично. Навряд чи суд візьме до уваги сумнівну теорію, вважала вона.
— Не бачу, як цим скористатися, — сказав я, коли ми всоте, і так, і сяк, обсмоктували аргументи. — Не йдеться ж про доведення вини на підставі лише його схильності до насильства — це неможливо. Усе, що мені треба, навести присяжних на думку, що убивця — Борд Тулос. Він мав мотив і вже вбивав. Невже цього недостатньо, аби посіяти підставові підозри?
Сюнне сумнівалася.
— Мотив дуже мізерний. Убити жінку лише заради того, щоб перекласти вину на чоловіка, якого він ненавидів? Такий мотив хіба для детективів годиться!
— Можливо, — неохоче погодився я, Сюнне таки мала в дечому рацію.
У мене вже таке було не раз: ідеї, які здаються геніальними, після ретельного обдумування, часто після безсонної ночі або запальної дискусії за кухлем пива, лускали, мов мильна бульбашка, не витримуючи прозаїчних, буденних реалій зали судових засідань.
— Є ще й інша проблема, пов’язана з твоїм планом, — завважила Сюнне.
— Яка ж?
— Ну... — Сюнне нерішуче затнулася. — Борд і Тьондер Тулос, по суті, жертви, так? Юсеф завдав Тьондерові важких тілесних ушкоджень, наслідком яких стала черепно-мозкова травма й довічне каліцтво.
— Так... — неохоче погодився я, знаючи, куди вона хилить. — За умови, що Тьондер, справді, каліка, а не вдає.
— Та годі тобі, Мікаелю! Чи ти маєш хоч якесь підтвердження його симуляції, окрім слів Юсефа Мардала?
— Ні, — визнав я.
— Тоді тримаймося реалій. Тьондер Тулос — жертва. Борд Тулос — також жертва, на нього покладена відповідальність за неповносправного сина. Це твій клієнт зруйнував їхнє життя, а тепер ти хочеш звинуватити їх в убивстві в публічному суді? У вбивстві, за яким цілком імовірно — якщо бути чесним до кінця, — стоїть саме Юсеф Мардал. Гадаєш, це такий собі простий хід, лиш би виграти справу в суді?
— Я нікого не звинувачую. Усе, чого я хочу, — вказати на таку можливість.
Це був зовсім непереконливий аргумент, такий слабкий, що Сюнне навіть не відреагувала на нього, лише звела вгору брови. І вона мала рацію. Я стояв на міжмежжі, в етичній сірій зоні.
— Я маю зобов’язання насамперед перед своїм клієнтом, — сказав я. — Я мушу використати всі доступні засоби для його виправдання. У цьому полягає моя робота. Наша робота! І ти це добре знаєш, Сюнне!
Вона похитала головою.
— Наша робота — виграти справу, незважаючи ні на що? Ні, не знаю!
Я зітхнув.
— Ну, добре, я ще не визначився, буду їх викликати до суду чи ні.
Я ще не знав, як вчиню, на той час ще не знав, але потім сталося дещо, що змусило мене таки визначитися.
Я замовив витяг з вироку батька й сина Тулосів. Вирок Тьондерові видали мені відразу. Хоч він і виявився доволі гнітючим чтивом, нічого сенсаційного в ньому не було. Шістнадцятирічна міська дівчина приїхала зі своєю родиною на село. Якось пішла на танці, забагато випила й вийшла надвір подихати свіжим повітрям. Там, у кущах, менше, ніж за двадцять метрів від входу до місцевого клубу, її зґвалтували четверо хлопців, захмелілих від алкоголю й виплеску гормонів. Тьондер був серед них наймолодшим, теж шістнадцятирічним і найменш активним, тому він відсидів лише два місяці в тюрмі, а решту покарання відбув умовно.
Батькові пощастило менше, я здогадався про це, ще переглядаючи реєстр кримінальних справ. На сам витяг чекати довелося довго. Я без кінця телефонував в окружний суд Голуґаланна, там мені сказали, що такі давні справи неоцифровані, а тому доведеться чекати, доки хтось знайде час і розшукає той вирок в архівах.
І ось, коли я вже майже втратив надію, витяг ліг на мій стіл. Була п’ятниця, останній робочий день напередодні судових слухань, я саме повернувся з ланчу.
Коли це трапилося, Борд Тулос теж був іще молодим, щоправда, не таким молодим, як його син на момент скоєння злочину. Бордові виповнилося дев’ятнадцять і він відбував військову службу в Фіннмарці, у гарнізоні Порсангера. Там юнак закохався у дівчину, можливо, навіть мав з нею сексуальні стосунки, хоча з документа важко було здогадатися, наскільки серйозними могли б у такому випадку бути подібні стосунки. Хай там як, але дівчина раптом одумалася і більше не захотіла мати нічого спільного з Бордом Тулосом. Борд не відступився, він переслідував дівчину, намагаючись повернути її прихильність благаннями й погрозами. Коли ж нарешті зрозумів марність своїх зусиль, його неначе перемкнуло. Однієї ясної північнонорвезької літньої ночі, коли дівчина поверталася на велосипеді додому, Борд підстеріг її у лісочку. Він стягнув її з велосипеда, заволік між берези, кинув у верес і зґвалтував. А потім убив. Ця неймовірно сумна, макабрична давня історія переконала мене в необхідності викликати Борда до суду.
Борд Тулос позбавив життя свою кохану, він обмотав мотузку навколо її шиї і задушив.
Розділ 37
Я собі планував спокійні вихідні вдома, у суботу прогулятися, а неділю присвятити вичитуванню свого виступу в суді, але мене занадто захопило читання вироку Борда Тулоса,
