Твої не рідні - Ульяна Соболева

– Вкладеш і прийдеш сюди назад. Обговорюємо умови твого перебування в цьому будинку.

 - Не буде ніяких умов!  Ти відпустиш нас.  Я не хочу і не збираюся залишатися в цьому будинку з тобою під одним дахом.

 - Ну тобі і не потрібно нікуди збиратися, ти не в гостях, і права вибору я тобі не надавав.  Укладай дитини і поговоримо.  Ти ж хотіла знати, що саме я хочу від тебе?

***

Марійка нетерпляче попсувала мене за щоки, і я, не оглядаючись, вийшла з кабінету. Як з-під землі з'явилася Регіна і, не питаючи дозволу, повела нас у нашу спальню. Точніше, у спальню Марійки. Якщо ублюдок вважає, що я буду спати там, де він захоче, – він сильно помиляється. Я й не подумаю його розважати. Я не одна з його повій.

– Мам... мам. Не гнівайся. У нього багато грошей. Я знаю. Я хотіла взяти трішки.

– Це злодійство, Марійко. Розумієш? Так люди не надходять, і за це сидять у в'язниці.

Вона надула губи і відвернулася від мене до стіни. Потім знову повернулася:

– А якщо він дізнається, що він мій тато, адже він дасть тобі грошей і відпустить нас?

– Не знаю, мила. У житті все не так просто, як здається. Спи. Вже дуже пізно.

– Не хочу спати... хочу додому.

– Я теж дуже хочу додому. Але ми не можемо піти.

– Чому? – і очі розширилися від нерозуміння. Як пояснити це дитині. Пояснити, що її батько замкнув нас тут, і правда, як у в'язниці, і не збирається відпускати.

– Тому що нам доведеться поки пожити тут.

– У нього? Ти ж сказала, що він поганий!

– Неправда, я не казала, що Його... що твій батько поганий.

– Його звати Єгор, так?

Сліди ненависті зникли з очей, і у них читалася щира цікавість. Звичайно, їй цікаво дізнаватися щось про свого батька, і її інтерес настільки ж гострий, наскільки і мій біль.

– Так, його звати Єгор.

– А чому я скрізь записана як Марія Миколаївна?

– Бо так звали твого дідуся, а я не хотіла мати нічого спільного з Єгором.

– Чому? Ти ж мені казала, що треба прощати одне одного і миритися.

– Це не завжди так легко зробити.

Я провела кінчиками пальців по її худенькому плечу.

– Приспи мене. Полоскочи на спинці.

– І на пузі?

– Нііі. Там дуже лоскотно.

– Агааа, ти, значить, ревнивааа.

Діти легко адаптуються, їх будинок там, де батьки. Особливо в цьому віці, ще не має значення, скільки грошей є в наявності, який зроблений ремонт і так далі. Марійка просто засипала поруч зі мною, і на її личку був зовсім безтурботний вираз. І я була цьому рада. Адже основні удари і, напевне, мерзенні умови я ще отримаю від нього. Марійка заснула, і я ще хвилин десять лежала поряд із нею, поки остаточно не переконалася, що вона спить.

Встала з ліжка і рішуче вийшла з кімнати. Я хотіла знати, який вирок він мені виніс і коли приведе у виконання. Я була готова запропонувати йому зробити це швидше і відпустити нас. Пройшла по довгому коридору і знову штовхнула двері в кабінет – Єгор розвалився в кріслі вже без піджака, у самій сорочці з розстебнутим коміром і з незмінним келихом у руках.

– Поклала?

– Так.

– Ти сказала мені, що вона глуха... навіщо тоді ти співала їй колискову?

– Марійка читає по губах і любить бачити, як я співаю.

– Ясно.

Піднявся з крісла, підійшов до вікна, відчинив його навстіж.

 - Вологою пахне, свіжістю і дощем, - повільно повернувся до мене, - ти залишишся тут у цьому будинку разом зі своєю дитиною, поки я не вирішу інакше.  Будеш моєю коханкою.  Коли захочу - прийду і візьму ... натомість я запрошу сюди кращих фахівців і відвезу твою доньку на обстеження.  Як вважаєш, угода більш ніж чесна?  І ще ... мене не хвилює твоє «ні», мені на нього насрати.  Ви тут залишитеся у будь-якому випадку.

 - І що я повинна буду робити?

 Поки що я не сприймала жодне його слово, крім «фахівців» для Маші ...

 - Розсовувати ноги, коли я цього забажаю.