Твердиня - Максим Іванович Кідрук

— Це може бути н-небезпечно. — Калеб почав заїкатися. — Д-дай сюди.

Нейт відсмикнув руку.

— Це задля твоєї ж безпеки, Кайле. Ти маєш бути впевнений, що антиведмежий спрей спрацює, коли потрібно.

— Я К-калеб, а не К-кайл. — Здоровань почервонів від злості… і від сорому. Він був не готовий до надмірної уваги з боку сторонніх.

— От уяви, — веснянкуватий пропустив зауваження, — швендяєш ти по Мачу-Пікчу, а тут просто з прірви випурхує розтуди-його-маму цілий грізлі і репетує на тебе, а ти такий — хопа! — чувак, йди гуляй, у мене bear spray, і дістаєш свою прискавку. — З Нейта міг вийти чудовий стенд-ап-комік: народ, пирхаючи, сповзав під стола. — Направляєш її на ведмедя, і тут — клац! клац! — а воно не стріляє. І що тоді, друже? — Американець скорчив скорботну міну. — Гівнобаласт у штанцях буде найменшою твоєю проблемою на той момент.

Сміх, сміх, сміх. Тільки Калеб, мов гора, мовчки стримів з іншого боку стола. Нейт глумливо правив далі:

— А так я все перевірю, так би мовити, переконаюся, що балончик справний. Натисну один разок, і все — зразу поверну твою смертоносну зброю. Не парся!

Левко напружився — Нейт зняв запобіжну смужку зі спускового механізму. Невже не жартує? Схоже, не він один захвилювався: кілька дівчат налякано запищали, інстинктивно позатулявши роти й носики. Вони не усвідомлювали, що такою реакцією тільки розпалюють веснянкуватого американця.

Широко посміхаючись, Нейт запхав балончик за пояс джинсів і відступив від столу. Вся зала нервово спостерігала за ним.

— Едді, ану зроби нам грізлі, — змахнув рукою американець.

— Едді, не треба, — промовив хтось.

«Зупиніть його! — загорлав Левко (правда, лише подумки). — Він же напідпитку».

Едді, сміючись, прийняв виклик. Виліз з-за столу і перейшов у протилежний куток кімнати, тримаючись на безпечній віддалі від Нейта. Між хлопцями пролягло сім метрів: Нейт стояв у проході, що вів до рецепції, Едді спинився коло сходів, затуливши хлопців, що сиділи за комп’ютерами.

Калеб зробив останню спробу:

— Юначе, я наполягаю: віддай мій балончик.

Оте «юначе» тільки насмішило інших. Веснянкуватий різко повернувся, виставивши ліву руку вперед, а праву, неначе стрілець із епохи Дикого Заходу, поклавши на запхнутий за пояс балончик:

— Стій на місці, а то зараз будеш замість грізлі!

І знову регіт. Прикусивши губу, канадець відступив; кілька чоловік, що сиділи поряд нього, похапцем перемістились на інший бік стола — подалі від зони обстрілу.

Наступної миті Едді перебрав увагу на себе, взявшись показувати ведмедя. Махаючи руками і розхитуючись на напівзігнутих ногах, хлопець смішно, по-дитячому заричав:

— В-У-А-А! В-У-У-А-А-А-Р! А-Г-Р-Р-Р!

— Oh my gosh, — награно зойкнув Нейт, — подивіться, який страшний грізлі.

Глядачі вкотре розсміялися. Навіть Левко не стримав усмішки. Американець вихопив з-за пояса балончик і витягнув руку в напрямку «грізлі» (після цього Едді й балончик усе ще розділяло шість з лишком метрів) …

Насправді веснянкуватий не мав на думці нічого лихого. Він просто хотів жартівливо продемонструвати, що ведмежий спрей є абсурдним і абсолютно нешкідливим засобом, який у реальних умовах нізащо не зупинить ведмедя (хіба що ви вже зійшлися з ним врукопашну). Дійсно, що може вдіяти спрей-балончик завбільшки з долоню проти великого й могутнього грізлі? Нейт сподівався, що пшикне газом не далі як на півметра від себе, після чого вони всі покашляють і посміються з дурнуватого винаходу, чиє основне призначення — витягувати грошву з кишень полохливих відвідувачів національних парків. Так він собі думав. Власне, так думали всі.

— А зараз він мене атакує, — фальцетом проспівав американець (Едді випростався, замахав «лапами» і загрозливо загудів «У-У-У-У!», втім, ні на сантиметр не підсунувшись до веснянкуватого). — І я…

І Нейт несильно натиснув на кнопку.

Пш-с-с-с!

Те, що сталося потім, ошелешило навіть Калеба. Балончик виявився з біса справним. Замість миршавої хмарки газу, на яку всі сподівалися, з отвору випорснула довга, мов спис, брудно-біла струмина. Вона витягнулась метрів на вісім, простреливши кімнату наскрізь, і гепнула точно в обличчя Едді. Едді, навіть не пискнувши, розпластався на підлозі.

На секунду в залі встановилася тиша.

«Твою маму», — подумав Левко.

— Упс… — першим порушив мовчанку Нейт і… заливисто розреготався.

Регіт миттю підхопили інші. Стіни зали затремтіли від розкотистого гоготання. Народ гудів, плескав одне одного, корчився, тримаючися за животи. Сльози сміху змішувалися зі слізьми від капсаіцину — активної речовини противедмежого спрею, чиї краплини повільно ширилися кімнатою, осідаючи на язиках, усередині ніздрів, в’їдаючись в очі.

— Ти це бачив?! — горлав Айк на вухо Ґрему. Так наче хтось із присутніх у залі міг не побачити струменя.

— Fuckin’ hell! Як із брандспойта! — давлячись сміхом, гаркотів Ґрем. Шкіра навколо губ починала неприємно чесатися.

— Повідчиняйте вікна, придурки, — бухикаючи, попросила Сатомі.

Левко обвів їх поглядом. Невже вони не помічають?

— Агов! — Українець підвівся. — Ви осліпли? Він лежить непритомний.

У залі стало тихо (якщо не брати до уваги приглушеного покашлювання, що зринало то тут, то там). Погляди прикипіли до Едді. Хлопець справді не рухався і, здавалося, не дихав.

— Едді? — покликала Меґан.

Без відповіді.

— Ти його завалив! — спробував пожартувати Ленс, та цього разу ніхто не засміявся.

— Він нас розігрує, — несміливо припустив хтось із канадців. — Правда? — Запитання адресувалось Нейту, але веснянкуватий мовчав, спідлоба зиркаючи на лежачого приятеля.

Левко розштовхав американців, підійшов до непритомного і… відсахнувся. Довелося потрусити головою, щоб переконатися, що йому не ввижається. Перед ним лежав не Едді. То був хтось інший. Риси обличчя змінилися до невпізнання: вилиці покруглішали, очі заплили, губи повивертало, а шия стала чи не вдвічі товщою. Колір шкіри набув землистого відтінку. Едді змахував на потопельника, який тиждень пролежав у воді.

— Що з ним? — промовив Левко і похлинувся. В горлі запекло, а повіки засмикались, марно намагаючися захистити очі від пекучого болю.

Ліворуч від українця, затуляючи носа футболкою, стояв Ян.

— Він спухає, — сказав чех.

— О Боже, ні! — десь позаду скрикнула Меґан.

— Це все він! — заверещав Нейт, тицяючи на Калеба. — Я не знаю, що він підсунув мені! Я не винен!

Левко безпорадно кліпав, волога мла застилала погляд. Він дивився на Едді наче крізь шматок льоду, та навіть так усвідомлював, що з американцем коїться щось дуже недобре. Ян Фідлер зорієнтувався швидше за українця