Нечиста кров - Сергій Карюк

з як завжди крижаної Вілії, а тоді втерся рукавом і поспішив слідом за Козирою, що вже пружно йшов берегом до Болотківців. Вони ще почекали в чиїхось гарбузах, а тоді довго й нудно сунули городами нічним селом, ховаючись від будь-якої тіні. Коли ж підійшли до гори, де стояв війтовий маєток, то Козира змусив лягти, і вони поповзли тихо, мов вужі, хоч старий раз-по-раз обертався й гарчав на свого супутника, що хропів позаду, мов жеребець.

— Запалюй! — прошепотів Голота, коли вони перелізли через паркан на подвір’я, на що розбійник тільки роздратовано кинув:

— Не вчи вченого, Голото, я все життя те й роблю, що палю!

Козира кинув свій смолоскип на стріху, а тоді вихопив Голотин і швиргонув і його.

— Біжи зачиняй двері!

Полум’я повільно розгорялося, та вже за кілька хвилин дах запалав, як свічка, а будинок оповив дим. За пожежею вони спостерігали трохи осторонь і бачили, як нарешті у хаті прокинулися й загупали у підперті двері у марній спробі вийти.

«Довго вона не гупатиме, відразу кинеться до сховку», — подумав Голота й махнув рукою.

— Ідемо!

— Куди? Ти ж казав, що не знаєш, де вихід з її схованки, — схопив його за рукав Козира.

— Вона говорила щось про воду… — невпевнено мовив Голота.

Козира скептично подивився на неблизьку Вілію й повернувся до товариша.

— Чоловіче добрий, то відьма аж до Вілії підкоп зробила, чи що?

Той не встиг відповісти, та й Козирі не було часу слухати. З-за рогу палаючого будинку вибіг здоровенний меделянин[46] і побіг до них. Голота, який відразу згадав про свою зустріч з Мурзою, відскочив у бік. Здоровенний, зростом з телицю собака, якого Краварж брав із собою на ведмедя, не збавляючи швидкості, з вишкіреними іклами кинувся на Козиру, вдаривши того в груди. Гайдамак тільки й устиг, що вихопити свого величезного ножа й тепер, як міг, відбивався від величезного звіра руками.

— Я сам! Іди, іди, кажу! — прокричав закривавлений Козира, і Голота слухняно кинувся з подвір’я. Та вже за воротами став, як укопаний.

«Знати ще б, куди його бігти, — подумав він. — Де та її нора? Та пекельна баба казала, що „скакала“ „в гречку“ через лаз. Де ж той лаз? І про яку воду вона торочила, коли говорила, що виходить зі своєї нори напитися? Вода, вода, вода. Де тут та вода? Так це ж криничка!» — вдарив себе по лобі Голота й кинувся у хащі бузини, що росли біля підніжжя війтового горба.

Він біг стежкою, продираючись крізь кущі й тримаючи перед собою шаблю, і врешті дістався галявинки, де хлюпотіло джерело. Захеканий Голота завмер, прислухаючись, та не чув нічого, крім своїх хрипливих легенів і криків із війтового подвір’я, де вже метушилися люди, намагаючись загасити пожежу.

«О так! Схоже, геніальний Голота вкотре у цій проклятій історії зазнав ганебної, беззаперечної й прикрої пораз…», — несподівано хід самобичувальних думок Голоти перервало ледь помітне дрижання одного з кущів бузини. Він захитався сильніше, а тоді похилився і з вузької нори під ним, обережно оглядаючись, показалася Краваржова. Вона пильно обдивилася навколо, а тоді обережненько вилізла з підземелля й турботливо закрила отвір гіллям. Відьма поправила очіпок, провела руками по спідниці, спокійно пішла до кринички й присіла біля неї, витираючи руки. Голота ледь чутно видихнув, а тоді рушив, м’яко ступаючи, і почав підкрадатися до Краваржової з карабелою в руці, та встиг зробити хіба з десяток кроків, як війтова різко повернулася всім тілом й скрикнула, побачивши того, кого вже вважала мерцем. Та здивувалася вона лише на секунду, вираз її обличчя миттю змінився, і вона дивилася на Голоту зі своєю звичною чарівною посмішкою:

— І знову ти, і знову зі своєю шаблею… Голото, ти чомусь зовсім не хочеш умирати, — промуркотіла вона, мов велика кішка.

Голота хотів щось відповісти, та його наче заціпило, у роті стало сухо-сухісінько, а руки налила неймовірна втома. Лише тепер він роздивився, що в руках Краваржова тримає невеличкий пістоль, направлений йому у груди, і зрозумів, що цього разу він таки догрався.

— Треба було тікати й не повертатися, Богусю…

Усмішка завмерла на губах війтової. Голова її на очах ошалілого Голоти відділилася від тулуба, полетіла, а тоді впала на землю й покотилася до джерела. Тіло ще якусь мить стояло, а потім повільно опустилося на коліна й упало на бік, зрошуючи все навколо темно-червоною кров’ю. Козира, що стояв позаду мертвої відьми, важко дихаючи, витер спітнілого лоба й стомлено сперся обома руками на свою закривавлену шаблюку.

— От так, доцю… — ледве чутно прохарчав забризканий кров’ю старий розбійник, опускаючись на землю.

Примітки

1

Кішка-дев'ятихвістка (англ.) — канчук, що мав дев’ять і більше хвостів. Завдавав страшних рваних ран.

2

По-піратськи (фр.).

3

Чоловіка (пол.).

4

Дім розпусти (лат.).

5

Тип шаблі, поширений серед польської шляхти у XVII–XVIII століттях.

6

Шабля, що з’явилася за правління Яна III Собеського (1674–1696). Яновки вирізнялися пишним орнаментом і прикрасами у східному стилі.

7

Італійський шинок.

8

Шинок у південних слов’ян.

9

Німецька корчма.

10

Страва польської, литовської, білоруської й української кухонь, тушкована капуста з м’ясом.

11

Сейм Великого князівства Литовського в 1766 році затвердив гарнець малий (шинковий), рівний 2,8237 літра.

12

Вибачте, сеньйоро (суміш іт. та ісп.).

13

Життя прекрасне (іт).

14

Дрібнопомісна шляхта, володіли присадибними господарствами, не мали селян, самі трудилися на своїй землі.

15

Кровна помста (іт.).

16

Староста, якого призначав власник села.

17

Угорське вино.

18

Хата з архаїчною формою курної печі, дим від якої йшов просто всередину.

19

До тих пір, ми будемо чекати (чеськ.).

20

Різновид бойового кавалерійського молота-топірця з вузьким недовгим лезом.

21

Кінець (пол).

22

Морфея (іт.).

23

Так минає слава земна (лат.).

24

У доброї людини гнів минає швидко (лат.).

25

Гнів не дозволяє розуму пізнати правду (лат.).

26

Польський магнатський рід, що володів значними маєтками на Волині.

27

Мир, мир (лат.).

28

Термін, яким християнське населення Іспанії й Португалії називало євреїв, що прийняли християнство, та їхніх нащадків.

29

Шапка з околишем ширшим або вужчим з