Моє зведене прокляття - Анастасія Соловйова
— Після обіду я поїду до себе, — повідомляю батькові, щоб одразу загасити всі його надії на сімейний вечір.
— Ясно, — сухо відповідає тато. — За тиждень приїдеш?
Я кидаю погляд на Міку. Вона на свої ноги дивиться, поза напружена, а на губах більше немає посмішки.
— Навряд чи. Я маю плани.
— Поділишся? — із ноткою зацікавленості запитує батько.
— Поки що нічим ділитися.
— Зрозумів.
Інга простягає батькові тарілки, і він викладає ароматну білу рибу. Міка махає рукою, втягує повітря та широко посміхається.
— Приголомшливий аромат. Втім, як завжди.
Хитра підлиза.
Ми сідаємо за стіл, Інга наливає собі трохи вина, пропонує Міці, але вона заперечливо мотає головою.
— Після вчорашнього пити зовсім не хочеться, — зніяковіло пояснює.
— А що було вчора? — уточнює тато.
— Багато смачних коктейлів, — ухильно вимовляє Міка.
— Ех, молодість, — жартівливо вимовляє батько.
За півгодини я встаю з-за столу. Тато несхвально дивиться на мене, але хоча б просить залишитися. Я й так надто довго тут пробув. Ще вчора хотів додому поїхати, але якогось біса заночував у батьківському домі.
— До речі, доню, ти ж ніби до центру хотіла з'їздити, — каже Інга. — Зі шкільною подругою зустрітися.
— З Танею? Потрібно їй написати, може, вона зайнята, — невпевнено тягне Міка.
— Сашо, почекаєш трохи? Я тобі більше довіряю, аніж невідомому таксисту, — просить батько.
Йому я не можу відмовити. Киваю і повертаюся до будинку.
— Таня чекає на мене. Я буду готова за десять хвилин, — повідомляє Міка і біжить сходами до своєї кімнати. Я витріщаюся на її довгі стрункі ноги і пружні сідниці.
Батько підходить до мене, по плечу ніяково плескає.
— Ти приїжджай до нас, гаразд? Розумію, що справи важливіші за сім'ю, але я завжди радий тебе бачити.
— Добре, тату.
На душі тяжко якось, неправильно. Зближуватись нам із батьком пізно, але й повністю викреслити його зі свого життя я не можу. Він дуже хворів минулого року, але приховував це від мене. Інга мені про все повідомила, коли тата виписали з лікарні.
Я злякався, що наступного разу батько може померти… Саме тому й повернувся. Зіграли синівські почуття. Не знав, що здатний на них.
Чекаю Міку в машині. Вона затримується на декілька хвилин, цього разу на ній пристойної довжини спідниця. Вже добре. Не хочу відволікатися на її ноги.
Міка плюхається на заднє сидіння. І дивиться у вікно, на батьківський дім.
— Не дури. Сідай поряд, — командую я.
— Навіщо?
— Я так хочу.
— Чого ти ще хочеш, Алексе? — усміхається вона.
Тебе. Але цього не буде. Я не втрачаю голову і не сплю з дівицями. Мені зайва морока ні до чого.
— Сідай поряд зі мною — і дізнаєшся, — хмикаю я.
— Гаразд.
Міка здається і сідає попереду. Пристібає ремінь безпеки, на мене крадькома дивиться.
Що ж, до центру якихось двадцять хвилин. Я відвезу Міку і забуду про неї.
А ввечері Даша вгамує мій сексуальний голод.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно