Завидний холостяк - Iрина Давидова

- Я про оболтуса нашого. Про Діму.

- А що Діма, Микита Тимофійович? Він вільний чоловік.

- Він тобі подобається, так?

Вона замовкла, і опустила погляд на руки.

- Що не так?

- Навіщо ви підіймаєте цю тему?

- Чому ні? Ви ж двоє дорослих людей, і немає нічого поганого в тому, якщо ваші відносини...

- Між нами немає стосунків, ‐ перебила вона мене, і якось нервово подивилася у вікно.

- Але ж можуть бути.

- Ні. Боюся, що мого батька не цікавлять мої почуття. Я для нього всього лише спосіб розв'язання проблеми.

Я міцно стиснув кермо, і кинувши погляд на перехрестя, загорнув на іншу вулицю.

- Невже, ти не хочеш бути щасливою?

- А хто мені дасть це право?

- Ти тільки скажи Дімі, і він не дозволить тобі вийти заміж за не коханого.

- Я не хочу створювати йому проблеми. До того ж... Діма не той, кому потрібні серйозні стосунки. У нього занадто багато жінок.

- Так, можливо, просто він не бачить тебе поруч. Дай йому шанс.

- Ви розумієте, що він може нажити собі проблем.

- Настя, чоловік для того і потрібен жінці, щоб розв'язувати її проблеми.

Ми під'їхали за потрібною їй адресою. Припаркувавши автомобіль, я уважно подивився на Настю. Мені було її шкода, я бачив, що вона нещасна і дуже сильно переживає. В її очах суцільний біль.

- Спасибі вам, Микита Тимофійович, що підвезли.

- Радий був допомогти. І не сумуй, Насть, все буде добре.

Вона кивнула, і мовчки вийшла з авто.

Та вже, дивна штука життя. Хороша дівчина не може сама вибирати з ким їй бути. І це у двадцять першому столітті. Що за хєрня взагалі?

Дочекавшись, поки Настя зайде в під'їзд, я дістав телефон і набрав Діму.

- Слухаю.

- Слухай. Ноги в руки, і дуй за адресою, яку я скину тобі зараз в повідомленні.

- І що мені там робити?

- Настю завойовувати. Або ти хочеш, щоб вона все життя страждала?

- Я їй не потрібен. І зараз зайнятий.

- А хочеш, я скажу тобі, чим ти зараз зайнятий? Черговою телицею, обличчя якої ти завтра і не згадаєш. А Настя не підпускає тебе до себе, саме, тому що ти баб міняєш частіше, ніж всі люди на планеті. Вона знає, що тобі не потрібні серйозні стосунки через твою кількість баб, і тому шарахається від тебе.

- Звідки інфа?

- Сама особисто сказала.

- Тобі? А що ти поруч з нею робив?

- Те, що мав робити ти. Підвіз її до подруги на День народження.

- Вона тобі так і сказала.

- Приблизно так. І якщо ти протупиш прямо зараз, то зробиш дві величезні помилки. Втратиш назавжди Настю, і так само назавжди зробиш її нещасною. Я скидаю адресу, а ти вирішуй. Відбій.

Я скинув виклик, і відразу ж відправив другу повідомлення. Сподіваюся, він не стане дурити.

Завівши двигун вирулив з двору. Мене мої дівчатка вже зачекалися.

- Татко, ну нарешті, - з порога заверещала Аліна, застрибуючи мені на руки.

- Скучила?

- Еге ж.

Вона тут же зістрибнула, і я вручив їй один букет.

- Дякую. Ти, як завжди.

- Ну а як же? Для дочки завжди квіти. А де моя дружина?

- У вбиральні. Ти ж знаєш, вона зараз повільна. Роздягайся, вечеря готова.

Я скинув взуття і пальто, і якраз, коли увійшов у вітальню, з ванної вийшла Ріта. Вона побачила мене і тут же посміхнулася. Я розвів руки, і підійшов до неї, помітивши в очах іскорки щастя.

- Моя дівчинка.

- Привіт, - прошепотіла вона і притулилася до моїх губ.

- Як себе почуваєш?

- Штовхає.

Я рукою торкнувся живота і подумки уявив, як зовсім скоро зможу взяти на руки нашого малюка. Почую його крик, побачу маленькі очі, відчую тепле тільце. Господи, зовсім скоро…

Ми навіть поняття не мали кого чекати. Попросили лікаря не говорити нам, тому що хотіли, щоб це залишилося сюрпризом до пологів.

- Вже скоро. Зовсім небагато залишилося.

- Так.

- До речі, Аліна, а ти де плануєш зустрічати Новий рік?

- Ой, татусю, та я зі своїм другом збиралася. Він покликав мене до себе.

- А не хочеш у нас? І з другом би познайомилися.

- Не знаю. Потрібно у нього запитати. Я сама такі питання не вирішую.

- Тоді будемо чекати вашої відповіді.

- Все, за стіл.

Я допоміг присісти Ріті на стілець, а сам розташувався з нею поруч. Бачив, що вона хоч і була щаслива, але останні тижні давалися їй дуже складно. І я намагався хоч якось їй допомогти. Хоч в найменшому питанні, тільки б вона не відчувала зайвий раз дискомфорт. Мені взагалі страшно уявити, як жінки терплять дев'ять місяців. Адже це неймовірна зміна в тілі. Це нова людина в тобі. У будь-якому випадку, для мене жінка завжди героїня.

- Збирався я якось розважити свою дружину сьогодні ввечері. Думав на мангалі на вулиці вечерю приготувати. Але дочка мене виручила.

- Ну ось, тепер я буду чекати того дня, коли ти мене порадуєш, - хмикнула Ріта, прекрасно знаючи, що варто їй попросити і я тут же приготую все, що вона забажає.

- Тільки скажи, - відповів я, стиснувши її руку.

- Боже, ну голубки, голубки!

Ріта зніяковіла, а я широко посміхнувся. Мені соромитися нічого. Я шалено кохаю цю дівчину і готовий кричати про це на весь світ.

- Мені здається, наша Ріта ніколи не перестане бентежитися, - зазначила Аліна, на що я потиснув печами.

- Це все ваша вина, я ніяковію через вас.

- А мені подобається. Ти в цей момент стаєш ще прекрасніше. Ніяковій, мила, скільки завгодно.

Посидівши в Аліни ще близько години, ми поїхали додому. А вночі у неї сталися помилкові перейми. Це вже другий раз. Боже, я думав з розуму зійду від переляку. Але благо, лікар повідомила, що Аліна ще не народжує. І ми можемо лягати спати. Тоді я вперше за час вагітності дружини напився заспокійливого. Інакше б не зміг заснути.

Страшно уявити, що зі мною буде під час пологів.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно